Повернення Мао?

22 жовтня закінчився XX з’їзд Комуністичної партії Китаю. Очікувано, Сі Цзіньпін втретє обійняв посаду генсекретаря КПК. Тепер він буде правити ще як мінімум наступні 5 років. Цю подію можна без перебільшення назвати початком одноосібної влади в Китаї. Чому третя каденція Сі Цзіньпіна буде не така, як попередні дві, та які ознаки вказують на зміну владної парадигми в Китаї?

Підписатись на новини "Української призми"

Ірина Крук

 

22 жовтня закінчився XX з’їзд Комуністичної партії Китаю. Очікувано, Сі Цзіньпін втретє обійняв посаду генсекретаря КПК. Тепер він буде правити ще як мінімум наступні 5 років. Цю подію можна без перебільшення назвати початком одноосібної влади в Китаї. Чому третя каденція Сі Цзіньпіна буде не така, як попередні дві, та які ознаки вказують на зміну владної парадигми в Китаї?

 

Тотальне порушення правил 

Сі Цзіньпін, очоливши державу втретє, порушив одразу два правила, які існували в Китаї десятиліттями. Перше правило встановлювало обмеження на правління у два терміни. Воно існувало ще з часів реформ Дена Сяопіна та повинно було уберегти державу від тоталітаризму, породженого зосередженням влади в руках одного правителя.

Роки правління Мао Цзедуна, першого лідера комуністичного Китаю, характеризувались необмеженою владою, тотальним політичним насиллям, економічною ізольованістю та культом вождя. Соціальні експерименти Мао були фатальними для економіки. Серія необдуманих рішень політики Великого Стрибка вилилась у голод небачених масштабів, смертність від якого сягнула, за різними підрахунками, від 15 до 45 мільйонів. Інший курс диктатора – Культурна Революція – призвів до великих чисток в рядах опозиції, в яких загинули до 300 тисяч політичних опонентів Мао. Коли вже після смерті Мао Цзедуна Китай налагодив політичні зв’язки із США та став на шлях економічної відкритості й реформ, тодішній фактичний лідер Ден Сяопін запровадив конституційне обмеження президентства у два терміни задля усунення майбутніх тоталітарних ризиків. Ця норма протрималась чотири десятиліття. Проте 2018 рік став переламним для неї. Всекитайські збори народних представників одночасно прибрали ліміт на правління та внесли філософію Сі Цзіньпіна (“соціалізм з китайською специфікою для нової ери”) до Конституції, тим самим догматизувавши постать Сі та заклавши підстави для його майбутнього переобрання.

Друге правило, знівельоване Сі Цзіньпіном, було неформальним по своїй суті та визначало 68 років віком відставки китайських посадовців. Воно працювало за схемою “7 вгору, 8 – вниз”. Якщо члену Постійного комітету Політбюро на момент всепартійного з’їзду було 68 років і більше, він йшов у відставку, якщо – 67 і нижче, то залишався. Це правило закріпилось ще у 2002 році для оновлення керівної верхівки компартії та діяло аж до XX партійного з’їзду, на якому 69-річного Сі Цзіньпіня було переобрано Генсекретарем.

 

Відсутність видимого наступника

За китайською традицією, наступник чинного лідера, перш ніж очолити партію, повинен бути прийнятий істеблішментом та громадськістю. Для цього він спершу має бути обраним до Постійного комітету Політбюро та при цьому бути відповідного віку, щоб у разі необхідності змогти прослужити 2 терміни на посаді очільника держави (враховуючи правило “7 вгору, 8 – вниз”). Таким чином йому має бути максимум 57 років на момент входження до складу Постійного комітету. Також варто врахувати, що кожна наступна позиція комітету має меншу політичну вагу, ніж попередня (за порядком спадання – генсек, прем’єр, голова національного партійного конгресу, голова народної консультативної конференції, виконавчий секретар секретаріату, секретар центральної дисциплінарної комісії та віцепрем’єр). Новачки в Політбюро відповідного віку, як правило, ранжуються за ієрархічністю посади. Чим вища позиція – тим більше шансів на політичне лідерство.

До прикладу, сам Сі Цзіньпін був обраний до Постійного комітету Політбюро на XVII партійному з’їзді у 2007 році у віці 54 років та обійняв посаду виконавчого секретаря секретаріату, а згодом ще й віцепрезидента Китаю. Його суперник Лі Кецян (52 роки) обійняв нижчу позицію віцепрем’єра та у 2013 році став прем’єр-міністром КНР.

Попередника Сі Цзіньпіна Ху Цзіньтао обрали до Постійного комітету на  XIV з’їзді у віці 49 років на посаду виконавчого секретаря секретаріату, а на XV з’їзді він знову увійшов в комітет Політбюро, згодом здобувши позицію віцепрезидента КНР. Таким чином перш ніж бути обраним Генеральним секретарем Політбюро у віці 59 років, Ху Цзіньтао прослужив 10 років рядовим членом Постійного комітету.

Проте у 2017 році, коли прийшов час обирати наступника Сі Цзіньпіна, ситуація змінилася, адже всі нові члени Постійного комітету не проходили віковий бар’єр. Наймолодший з них Чжао Леджі на момент обрання мав 60 років та належав до так званого покоління 5G (ті, які народились в 1950-тих), тоді як реалістичним наступником Сі міг бути представник покоління 6G (1960-ті). Відповідно ніхто з 6 членів комітету не був достатньо молодий для того, щоб вважатись наступником Сі. 

І хоча в 2022 році до Постійного комітету таки був включений один представник покоління 6G (Дін Сюесян), йому на момент XX з’їзду вже виповнилося 60 років. Це означає лише одне – Сі Цзіньпін вкотре не призначив очевидного наступника, що може сигналізувати про його наміри залишитись на четвертий термін. До цієї думки також схиляються чимало дослідників, зокрема старший науковий співробітник Інституту Східної Азії Чен Ган та професор Бостонського університету Джозеф Фьюсміт. Очевидно, багаторічний китайський сценарій передачі влади зазнав краху. Відсутність видимої альтернативи чинному лідеру мінімізувала ризик втрати авторитету Сі та сприяла ще більшій концентрації влади в його руках. 

 

Новий склад Політбюро

Окрім Сі Цзіньпіна та Дін Сюесяна, до Постійного комітету Політбюро цьогоріч також увійшли Лі Цян (63), Чжао Леджі (65), Ван Хунін (67), Цай Ці (67), та Лі Си (66). Варто зазначити, що склад комітету майже повністю оновився: з попередньої каденції своє місце зберегли лише троє – сам Сі Цзіньпін, Чжао Леджі та Ван Хунін. 

Цікаво, що всіх членів постійного комітету вважають лояльними до Сі Цзіньпіна. Лі Цян, друга особа в партії, з 2002 по 2007 роки працював під прямим керівництвом Сі Цзіньпіна. А після підвищення останнього до генерального секретаря компартії, Лі Цян почав активно просуватись кар’єрними сходами від губернатора провінції Чжецзян до секретаря Комуністичної партії Шанхаю у 2017 році (посада, яку раніше обіймав сам Сі). 

Чжао Леджі, як і Сі Цзіньпін, походить з провінції Шаньсі. Під час свого головування в Центральному організаційному відділі Чжао, ймовірно, допомагав просувати протеже Сі Цзіньпіна на важливі посади в комуністичній партії. Він є одним з членів Постійного комітету, яким вдалось зберегли своє місце з попередньої каденції. Цьогоріч, вірогідно, на Чжао Леджі чекає підвищення, враховуючи нову почерговість розміщення (тепер він номер 3 в партійній ієрархії).

Ще одним чиновником попереднього складу є Ван Хунін. Один з основних ідеологів політичної думки Сі Цзіньпіна, закріпленої в китайській конституції. Ван Хунін також покращив свою позицію в списку з 5 на 4, що сигналізує про його майбутню посаду голови народної консультативної конференції. 

Аналітики Інституту Брукінгс вважають цьогорічного новопризначенця Цай Ці одним з найбільш довірених осіб Сі Цзіньпіна. Цай протягом 15 років працював у муніципальному та провінційному керівництві в Фуцзянь разом із Сі Цзіньпіном, а в середині 1990-тих років перебував під прямим підпорядкуванням Сі. Саме чинний лідер Китаю сприяв кар’єрному росту Цай Ці від виконавчого заступника директора Генерального офісу Комітету національної безпеки до партійного секретаря Пекіну і зрештою члена Політбюро. 

Дін Сюесян як колишній очільник Головного офісу КПК та персональний секретар Сі Цзіньпіна, також посідає чільне місце в списку лояльних осіб правителя. Тривалий час він супроводжував Сі Цзіньпіна в більшості його робочих поїздок від недавнього візиту в Гонконг до зустрічі з Дональдом Трампом. 

7-мий номер в партійному списку Лі Си, попри те, що ніколи не працював безпосередньо з Сі Цзіньпіном, має тісні політичні зв’язки з лідером КНР через Лі Цзиці, який був соратником батька Сі Цзіньпіна. Також подейкують, що Лі Си заслужив довіру Сі через свою безкомпромісну антикорупційну позицію.

Якщо ж характеризувати Політбюро в цілому (24 місця в цій каденції), то перше, що дається взнаки, це чергове порушення правила “7 вгору, 8 – вниз”. Такий виняток зробили одразу для двох посадовців, лояльних до Сі Цзіньпіна – Чжана Юсі (72) та Ван Ї (69). 

Ще одним важливим моментом є відсутність жінок в списках Політбюро. Хоча в Китаї жінки ніколи не посідали вагоме місце в державному апараті, принаймні останню чверть століття китайські лідери намагались забезпечувати хоча б мінімальну гендерну репрезентацію. До прикладу, минулої каденції в Політбюро було включено одну жінку – Сунь Чуньлань (72), яка зараз підпала під правило “7 вгору, 8 – вниз”. Відсутність жінок в Політбюро можна вважати ще однією тоталітарною тенденцією майбутньої каденції Сі Цзіньпіна.  

Цікаво й те, що Сі Цзіньпін усунув всіх більш-менш опозиційних партійних чиновників, які могли б запропонувати хоч якусь альтернативну думку до владної, зокрема Ху Чуньхуа, соратника колишнього президента Ху Цзіньтао, Ван Яна, прихильника ринкових реформ, та Лі Кецяна, теперішнього прем’єра та колишнього політичного суперника Сі, протеже Ху Цзіньтао. 

Зараз можна сказати точно, що Сі Цзіньпін помістив всю партійну верхівку у свою систему координат, що однозначно зміцнить його політичні позиції як одноосібного правителя під час третьої каденції. 

 

Прем’єр без досвіду

Відповідно до оголошеної ієрархії, номером 2 в списку Політбюро є Лі Цян, який найімовірніше і стане новим прем’єр-міністром КНР. Його призначення стало абсолютною несподіванкою для експертної спільноти, адже окрім чіткої прихильності до Сі Цзіньпіна, особливістю Лі Цян є відсутність досвіду. За китайською традицією, прем’єр-міністрами зазвичай стають особи, які перед тим обіймали посаду віцепрем’єра. Єдиним винятком з правила був Чжоу Еньлай, перший прем’єр-міністр держради Китаю. 

За прогнозами Інституту Брукінгс, на роль майбутнього прем’єра претендували 4 особи – Хань Чжен, Ху Чуньхуа, Лю Хе і Ван Ян. Прихід до влади когось із них мав би символізувати нову політичну траєкторію Китаю. Хань Чжена – політичну тяглість, Ху Чуньхуа – партійну єдність, Лю Хе – міжнародну популярність та Ван Яна – різкі політичні зміни. Натомість призначення недосвіченого Лі Цяна з його стійкою прихильністю політиці Сі Цзіньпіна сигналізує про політичну аморфність майбутнього прем’єра та відповідно посилення ролі президента, що ознаменується зміцненням впливу Генерального секретаря в економічній сфері та міжнародній політиці. 

 

Поправки до партійної конституції

Знаковими для розуміння третьої каденції Сі Цзіньпіна є і нові поправки до конституції Комуністичної партії, одноголосно ухвалені на XX з’їзді. Вони по суті догматизують роль Сі Цзіньпіна як ядра всієї комуністичної системи, а його політичну думку (“соціалізм з китайською специфікою для нової ери”) визначено керівним принципом діяльності всіх партійних членів. Таким чином на юридичному рівні закріплено одноосібний абсолютизм Сі Цзіньпіна, а будь-яку опозиційну діяльність всередині партії визнано антипартійною та небажаною. Поправки фактично унеможливлюють наявність іншої думки всередині партійної структури, створюють культ особистості Сі Цзіньпіна (попри конституційну заборону) та надають йому безпрецедентний обсяг повноважень. 

Також відомо, що в партійний документ вперше включили заклик до протидії “тайванським сепаратистам”, які прагнуть проголосити незалежність острова. Останнім часом риторика вищих партійних чиновників щодо Тайваню загострюється, а США все більше побоюється військового конфлікту. 

 

Прощавай колективне правління

Резонансною подією XX з’їзду стало демонстраційне виведення колишнього лідера Китаю Ху Цзіньтао з зали засідань Комуністичної партії. За офіційною версією державних ЗМІ, Ху Цзіньтао допомогла вийти охорона через погане самопочуття. Проте це пояснення навряд чи можна вважати правдоподібним, адже на відео чітко видно, як колишній президент КНР пручається. То ж розгляньмо детальніше, що насправді відбулось.

Роки правління Ху Цзіньтао (2002-2012) можна схаратеризувати відкритістю до зовнішнього світу та навіть відносним толеруванням нових ідей. Піком міжнародного визнання Китаю стали Олімпійські ігри в Пекіні 2008 року, які ознаменувались великим приливом іноземних інвестицій, приходом міжнародних компаній та грандіозним потоком туристів. Показники економічного росту під час лідерства Ху та прем’єрства Вень Цзябао були одними з найвищих в історії КНР. Інститут міжнародної репутації також відігравав важливу роль в тодішній політиці  Китаю. 

У своїх політичних рішеннях Ху Цзіньтао спирався на Постійний комітет Політбюро, де був “першим серед рівних”. Навіть обрання Сі Цзіньпіна наступником було скоріше політичним компромісом між різними фракціями всередині комітету, аніж бажанням чинного лідера, який тоді схилявся до кандидатури Лі Кецяна. 

Натомість правління Сі Цзіньпіна з кожним терміном стає все більш закритим та безкомпромісним. Тож момент виведення Ху Цзіньтао, навіть якщо і був спричинений станом здоров’я колишнього лідера, все ж мав певний символічний аспект остаточного переходу від колективного лідерства в Китаї до одноосібного.  

 

Важливі моменти вступної промови Сі 

На відкритті XX з’їзду Сі Цзіньпін виголосив важливу промову, в якій, за великим рахунком, не сказав нічого нового, проте надав деякі ключі для розуміння свого майбутнього терміну. Перше, що стало ясно – політику нульової толерантності ковіду буде продовжено, попри її негативний вплив на економічну активність Китаю. Окрім пригнічення темпів росту економіки, антиковідні заходи, впроваджені компартією, також серйозно обмежують права людини. За ствердженнями Human Rights Watch, ковідна політика Китаю призвела до посилення репресивних заходів всередині країни та при цьому зміцнила владні позиції самого Сі Цзіньпіна. Під приводом турботи про здоров’я, компартія посилила заходи контролю за власними громадянами.

Другим важливим акцентом промови Сі стала модернізація Китаю. Останнім часом США починає сприймати Китай як конкурента й загрозу для світового порядку (це було згадано і в новій Стратегії національної безпеки Байдена-Гарріс) та відповідно намагається лімітувати доступ КНР до інноваційних технологій. З останнього – американське Бюро промисловості та безпеки ввело обмеження на експорт американських чіпів в Китай. Проте, така ситуація не влаштовує Сі, який чітко дав зрозуміти, що одним з пріоритетних завдань його третьої каденції є збільшення наукового потенціалу Китаю. Для цього він збирається створити цілу систему національних лабораторій. Новітні технології, за планами Сі, мають торкнутися і війська. 

Ну і третя важлива річ – загострення тайванської риторики. Сі Цзіньпін прямо заявив, що Китай ніколи не відмовиться від права застосувати силу щодо острова. Ці слова ще не означають, що Китай обов’язково нападе, проте створюють додаткове напруження навколо Тайваню. 

 

Повернення до часів Мао? 

Як бачимо, Китай під “вправним” керівництвом Сі Цзіньпіна активно рухається в сторону тоталітаризму. Всі ознаки вказують на те: численні порушення формальних і неформальних принципів, підбір винятково лояльних кадрів, придушення опозиції, догматизація особи вождя, перехід до одноосібної форми правління, посилення репресивної політики, загострення військової риторики. Проте все має логічне пояснення.

За словами самого Сі Цзіньпіна, сильне враження на нього справив розпад СРСР, спричинений історичним нігілізмом радянської партійної верхівки. Засудження постаті Сталіна сильно підважило ідеологічні аспекти”Радянської імперії зла”. А поступова лібералізація та розконцентрація влади всередині партії продемонструвала недієздатність комуністичної ідеології. В контексті КНР, історичний нігілізм означав би заперечення виняткового соціалістичного шляху Китаю та відкинення політичних принципів маоїзму. Цікаво, що рівно за місяць до XX партійного конгресу Сі опублікував статтю, в якій застерігав від втрати “революційного духу” та лякав повторенням долі СРСР. 

Наразі Сі Цзіньпін є одним з найсильніших лідерів комуністичного Китаю. Проте, поворот політичного курсу КНР в сторону Мао виглядає як мінімум парадоксальним, адже родина Сі Цзіньпіна, як і він сам були жертвами репресивного апарату Мао Цзедуна. Батько Сі, колишній віцепрем’єр КНР та прихильник економічної лібералізації, потрапив під партійні чистки, тоді як чинний Генсек був змушений перервати шкільне навчання та долучитись до руху опору. Згодом, так звані червоні радикали відправили Сі на виправні роботи, а його сестра покінчила життя самогубством через постійний тиск комуністичної партії. Раніше Сі Цзіньпін засуджував Культурну Революцію, проте зараз веде країну в тому ж напрямку. Ймовірно, бути з іншого боку барикад виявилось вигідніше.

Ірина Крук

Молодша дослідниця

Рада зовнішньої політики “Українська призма”