Проголошена у Конституції України стратегічна мета – вступ до Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) – є ключовим аспектом забезпечення зовнішньої безпеки України. Проте досягнення цієї мети – це довгий і складний процес політичних і безпекових перемовин та внутрішньополітичних реформ. Водночас російська анексія Автономної Республіки Крим та міста Севастополь і продовження агресії на сході країни ставлять перед Україною не лише довготермінові, але й критичні завдання сьогодення.
З–поміж усіх союзників України, які протягом останніх семи років підтримували національний суверенітет та територіальну цілісність України, особливо варто виділити Сполучені Штати Америки. Вашингтон підтримує Україну як на двосторонньому рівні, так і в прагненні до тіснішої співпраці з НАТО. У контексті максимального розширення та поглиблення політично–безпекової співпраці між двома країнами на теперішньому етапі найвищим її рівнем може стати статус основного союзника Сполучених Штатів поза НАТО (тут і далі – ОСП).
Відтак, контент–аналіз інформаційного поля України показує, що ідея отримання статусу ОСП НАТО постійно циркулює у суспільному дискурсі України з 2014 року і завойовує дедалі більше прихильників. В умовах постійно наростаючої агресії Російської Федерації проти України допомога найближчих союзників стає одним із визначальних факторів посилення обороноздатності держави. Водночас в оцінках більшості державних та громадських діячів в Україні статус основного союзника поза НАТО знаходить вельми поверхневе та неповне висвітлення. Отримання статусу ОСП є скоріше “сяючим містом на пагорбі”. Проте розробленої стратегії, яка кінцевою метою має отримання статусу основного союзника поза НАТО, наразі не існує.
В Україні питання отримання статусу основного союзника поза НАТО постійно присутнє в інформаційному полі з 2014 року, хоча його висвітлення було не систематичним та в більшості випадків не було підкріплено фактологічним матеріалом – наприклад, аналізом супутнього законодавства, кейсів статусу ОСП НАТО у інших країнах, контент–аналізом відповідних заяв вітчизняних та закордонних політиків щодо цього питання, тощо.
Ситуація ускладнюється і тим, що попри законодавче закріплення статусу основного союзника поза НАТО в американському законодавстві, критерії для його отримання не визначені. І тому отримання ОСП багато в чому залежить від цілої низки політико–дипломатичних факторів.
Важливим для мети цього аналізу є не упустити і ставлення основного агенту сек’юритизації для всього наративу отримання Україною статусу ОСП НАТО та загалом відносин із США. Це є важливим для розуміння тих небезпек, які Російська Федерація може створити для України у випадку отримання нашою державою статусу ОСП НАТО.
Надання Україні статусу основного союзника поза НАТО вже доволі тривалий час знаходиться на американському політичному порядку денному вже тривалий час. Варто зауважити, що вперше це питання було підняте ще у 2014 році у зв‘язку із агресивними діями РФ щодо Криму та його подальшою анексією. Наприклад, в Акті про підтримку суверенітету, територіальної цілісності, демократії та економічної стабільності в Україні від 3 квітня 2014 року, прийнятого Конгресом США, міститься заклик до “розширення надання безпекової підтримки, проведення спільних навчань з країнами Центральної та Східної Європи, включаючи країни члени НАТО, а також країни що бажають вступити в НАТО та відповідні країни–учасниці Східного партнерства”. І хоча прямо Україна і не згадується, проте вона де–факто включена в безпекову проблематику регіону.
Дана аналітична робота покликана дати відповідь на низку питань:
- Наскільки можливим наразі є отримання статусу основного партнера поза НАТО для України?
- Які кроки необхідно здійснити уряду, військовому керівництву та громадянському суспільству для досягнення цієї мети?
- Яке ставлення американської сторони до відповідної української амбіції?