Білоруський продемократичні опозиційні сили мають тривалу історію існування, що пов’язано з розвитком авторитарних тенденцій в Білорусі після обрання Олександра Лукашенка на пост президента країни. В умовах все більшої консолідації влади в руках Лукашенка практично кожен електоральний цикл супроводжувався репресіями, що у свою чергу породжувало нові хвилі політичної еміграції.
Формування білоруського демократичного руху у сьогоднішній конфігурації відбулося після придушення протестів, спричинених фальсифікація президентських виборів 2020 року. Унаслідок безпрецедентних репресій частина лідерів опозиції була ув’язнена, а інша частина була змушена емігрувати. Як результат, так звана “стара опозиція”, представлена політичними партіями та організаціями, які функціонували до 2020 року, була переважно маргіналізована та поступилась представникам останньої хвилі еміграції у контексті формування політичного порядку денного.
Попри те, що станом на сьогодні демократичні актори володіють значно більшою політичною суб’єктністю ніж раніше, середовище опозиційних білоруських структур не є однорідним, а між основними групами впливу всередині білоруського демократичного руху відбуваються паралельні процеси конкуренції та координації зусиль.
Трансформація білоруського опозиційного руху та відносини між його основними центрами впливу важливі для України з огляду на необхідність посилення спроможностей конкурентів Олександра Лукашенка та напрацювання ефективних механізмів протистоянню загрозам, які пов’язані з тісною співпрацею офіційного Мінська та Москви.
Автори:
- Павло Радь, експерт Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
- Ярослав Чорногор, кандидат історичних наук, директор Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
Зміст
- Центри білоруського демократичного руху: вплив та відносини одне з одним
1.1. Основні центри білоруського демократичного руху
1.2. Координація зусиль між основними демократичним акторами
1.3. Ознаки конкуренції між основними акторами білоруського демократичного руху
- Аналіз відносин між білоруськими демократичними силами та офіційним Києвом: теперішній стан та перспективи співпраці
2.1. Роль, яку представники білоруського демократичного руху відводять Україні
2.2. Підхід України до співпраці з білоруськими демократичними силами
2.3. Потенційна користь співпраці офіційного Києва з білоруськими демократичними силами
Висновки
Рекомендації
1. Центри білоруського демократичного руху: вплив та відносини одне з одним
1.1. Основні центри білоруського демократичного руху
Під час активної фази протесту в Білорусі в 2020 році, спричиненого фальсифікацією президентських виборів у Білорусі, існувало три основних опозиційних сили: група Світлани Тихановської, група Віктора Бабарико та група Валерія Цепкала. Придушення протестів, ув’язнення частини лідерів опозиції, а також вимушена еміграція деяких з них значно змінили і розширили спектр центрів білоруських демократичних сил.
Сьогодні з трьох основних опозиційних груп впливу активну діяльність продовжує лише одна – Офіс Світлани Тихановської, а середовище білоруських демократичних сил зразка 2024 року є поліцентричним. Діяльність центрів білоруського демократичного руху переважно зосереджена в Польщі та Литві, однак деякі з акторів знаходяться в інших європейських країнах, зокрема Німеччині та Швеції. Крім того, центри відрізняються за своєю природою, цілями та засобами, якими вони послуговуються, рівнем медіа-присутності та ступенем зв’язку з громадянами.
Хоча частина білоруських демократичних груп є достатньо автономною у контексті здійснення своєї діяльності, робота найбільш впливових акторів зосереджена навколо певних фігур. Саме наявність фігури формального лідера є передумовою для інституціоналізації опозиційних груп та набуття ними політичної ваги. Дана ознака і відрізняє акторів з певною політичною суб’єктністю – до прикладу, Офіс Світлани Тихановської чи Народне антикризове управління, – від неформальних центрів впливу та напівпідпільних груп на кшталт Хартії 97 чи Білоруського Гаюна.
| Група | Лідер | Рівень інституціоналізації | Характеристика |
| Найвпливовіші політичні групи всередині білоруського демократичного руху | |||
| Офіс Світлани Тихановської | Світлана Тихановська | Високий рівень інституціоналізації | Найвпливовіша група, яка має політичну і фінансову підтримку Литви та країн Заходу. Сформована навколо Світлани Тихановської, яку частина білоруських демократичних сил вважає законно обраним президентом. Єдина з трьох основних груп, яка здійснює активну діяльність і має серйозну політичну вагу. |
| Народне антикризове управління (НАУ) | Павло Латушко | Високий рівень інституціоналізації | Одна з найбільш впливових груп, яка має сильні позиції в Координаційні раді. Має підтримку Польщі. У свій час виникла як проект-конкурент Офісу Тихановської. |
| Політично активні, але недостатньо впливові групи | |||
| Агентство євроатлантичної співпраці | Валерій Ковалевський | Невисокий рівень інституціоналізації | Дана група є новою в середовищі білоруських демократичних сил, і проходить процес формування навколо фігури Валерія Ковалевського – колишнього представника із закордонних справ Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі. |
| Група Прокоп’єва-Єгорова | Андрій Єгоров, Вадим Прокоп’єв | Невисокий рівень інституціоналізації | Існує у формі фракції “Білоруси” в Координаційній раді, сформована навколо колишнього члена НАУ Вадима Прокоп’єва та екс-спікера Координаційної ради Білорусі Андрія Єгорова. Виконує роль головної опозиційної сили по відношенню до підконтрольних Світлані Тихановській та Павлу Латушку структур. |
| Політичні групи, які втратили свій вплив після протестів 2020 року або внаслідок внутрішніх конфліктів після 2022 року | |||
| Група Цепкало | Валерій Цепкало | Низький рівень інституціоналізації | Після 2020 року група поступово втратила свій вплив. На сьогоднішній день є маргіналізованою, фігуру Цепкала не сприймають у білоруських демократичних колах. |
| Група Бабарико | Віктор Бабарико | Низький рівень інституціоналізації | Фактично розгромлена структура, адже більшість її лідерів, зокрема й Віктор Бабарико, перебувають за ґратами. |
| BYPOL | Олександр Азаров | Високий рівень інституціоналізації | Група з колишніх силовиків, яка здійснює розслідування злочинів, вчинених представниками режиму Лукашенка. Протягом останнього року втратила представника в Об’єднаному перехідному кабінеті, а також втрапила в ряд скандалів. |
| Об’єднання активістів, розслідувачів та волонтерів, які перебувають у тісній координації з найбільш політично впливовими групами | |||
| BELPOL | Матвій Купрейчик | Високий рівень інституціоналізації | Група, яка відкололась від BYPOL. Здійснює розслідування. Співпрацює з іншими центрами демократичного руху, однак не має серйозної політичної ваги. |
| BYSOL | Андрій Стрижак | Високий рівень інституціоналізації | Фінансова група, яка займається евакуацією з Білорусі, підтримкою громадських ініціатив білорусів, збором коштів для постраждалих від репресій тощо. Група близька до Офісу Тихановської, хоча й не має серйозної політичної ваги. |
| Напівпідпільні або підпільні групи, частина з яких підтримує комунікацію з іншими центрами впливу всередині білоруського демократичного руху | |||
| Кіберпартизани | Юліана Шеметовець (єдина публічна представниця групи) | Рівень інституціоналізації невідомий | Фахівці у галузі ІТ, які займаються збором інформації про органи державної влади та взломом баз даних. Тісно співпрацюють з Полком імені Кастуся Калиновського. |
| Супротив | Юрась Зянкович | Рівень інституціоналізації невідомий | Підпільна група, яка виникла на фоні розчарування в Тихановській. Група перебуває у дуже тісному контакті з Кіберпартизанами |
| Білоруський Гаюн | Антон Мотолько | Рівень інституціоналізації невідомий | Напівпідпільна структура, публічним лідером якої є білоруський блогер Антон Мотолько. Відслідковує переміщення російських та білоруських військових на території РБ. Сам Мотолько схвально відгукувався про діяльність Світлани Тихановської, хоча немає ознак тісної співпраці між останньою та групою “Білоруський Гаюн”. |
| Представники “старої опозиції” | |||
| Вільна Білорусь | Зенон Позняк | Достатній рівень інституціоналізації | Достатньо радикальна група, яка сформована навколо фігури Зенона Позняка. Залишається впізнаваною завдяки фігурі свого лідера, однак є менш політично активною на фоні основних акторів білоруського демократичного руху. Її представники скептично налаштовані до основних центрів сили білоруського демократичного руху. |
| Хартія 97 | Андрій Санніков | Низький рівень інституціоналізації | Група, яка складається з представників попередніх хвиль еміграції. Представники групи скептично ставляться до нових фігур білоруської опозиції, зокрема, і до Світлани Тихановської. Водночас Хартія 97 не є політично активною силою. |
Таб. 1. Основні центри впливу білоруського демократичного руху
Окрему нішу у контексті функціонування білоруського демократичного руху займає Полк імені Кастуся Калиновського (тут і далі ПКК) – найбільший підрозділ, сформований з числа білоруських громадян у складі Збройних Сил України. Будучи частиною силового блоку, Полк де-факто володіє певною політичною суб’єктністю, однак в обмеженому її вигляді. Найбільшою перепоною до набуття більшої політичної ваги є відсутність повної незалежності у контексті здійснення своєї діяльності, а також нетипова природа активностей Полку, яка є наслідком входження до структури ЗС України.
Саме для того, аби подолати формальні обмеження, спричинені входженням до складу ЗСУ та посилити політичну суб’єктність білоруського добровольчого руху, було створено суспільний рух “Калиновці”. Його цілями є не лише допомога з технічним оснащенням біців ПКК та підтримка ветеранів і бійців Полку Калиновського, але й координація своїх зусиль з іншими політичними організаціями білоруських демократичних сил, зокрема з Офісом Світлани Тихановської, а відтак – більша залученість до політичних процесів всередині білоруських демократичних сил.
Крім того, достатньо помітні позиції всередині білоруського демократичного руху займають колишні бійці Полку Калиновського, які після завершення контрактів із ЗСУ зосередилися на політичній діяльності. Мова йде про колишнього заступника командира ПКК, а тепер представника з питань національної безпеки і оборони Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Вадима Кабанчука, а також деяких колишніх бійців Полку Кастуся Калиновського, які є членами Координаційної ради (тут і далі – КР) від фракції “Незалежні білоруси” та блоку “Воля”.
1.2. Координація зусиль між основними демократичним акторами
Зважаючи на існування окремих центрів білоруського демократичного руху, характерною рисою їхнього функціонування є синхронні процеси спроб співпраці та координації зусиль, а також конкуренції за вплив та доступ до ресурсів.
Серйозним поштовхом до координації зусиль та інституціоналізації співпраці стала необхідність реагувати на виклики, спричинені російським повномасштабним вторгненням в Україну та співучастю Білорусі у ньому. У серпні 2022 року було скликано конференцію “Нова Білорусь”, за результатами якої було створено Об’єднаний перехідний кабінет (тут і далі – ОПК) – колективний виконавчий орган білоруських демократичних сил.
Крім того, на конференції було прийнято рішення про двоетапну реорганізацію фактично розгромленої у 2020 році Координаційної ради, яка перетворилась зі структури, покликаної забезпечити мирний транзит влади після фальсифікації президентських виборів 2020 року, на представницький орган в еміграції.
У рамках першого етапу реорганізації Координаційна рада об’єднала у своєму складі приблизно 90 фізичних та юридичних осіб, зокрема, і громадські організації, відіграючи роль платформи для координації зусиль представників білоруського демократичного руху. У повноваження членів Координаційної ради входило заслуховування звітів представників Об’єднаного перехідного кабінету, надання рекомендації стосовно затвердження нових кандидатур на посади в ОПК, здійснення громадського контролю діяльності Об’єднаного перехідного кабінету тощо.
Період трансформації Координаційної ради у протопарламент остаточно завершився у травні 2024 року. Хоча повноваження органу залишилися практично незмінними, характерною рисою реформи став запуск повноцінного політичного процесу, адже вперше склад Координаційної ради був обраний шляхом прямого онлайн-голосування за виборчими списками, а також були сформовані повноцінні фракції зі своїми програмами та порядком денним.
1.3. Ознаки конкуренції між основними акторами білоруського демократичного руху
Різний склад, структура та цілі функціонування білоруських політичних організацій призводять до того, що між центрами білоруського демократичного руху час від часу виникають розбіжності. Найбільш очевидними є розбіжності між Полком імені Кастуся Калиновського та представниками Об’єднаного перехідного кабінету. У той час як ПКК більше покладається на силовий сценарій у контексті досягнення демократичних змін у країні, ОПК розглядає сценарій мирного переходу влади до демократичних сил як основний. Хоча між представниками Полку імені Кастуся Калиновського та Об’єднаного перехідного кабінету й Офісу Світлани Тихановської відбувалися предметні розмови, а заснування руху “Калиновці” потенційно відкриває більше можливостей для політичної співпраці, формування спільної політичної позиції поки не відбулося.
Джерелом дебатів також стали положення прийнятого в рамках серпневої конференції “Нова Білорусь” Протоколу взаємодії між Національною лідеркою Світланою Тихановською, Координаційною радою, Об’єднаним перехідним кабінетом та Офісом Світлани Тихановської. Переважно це стосується проголошення Світлани Тихановської національною лідеркою з майже необмеженим терміном перебування на посаді, а також надання їй широких повноважень. Так, Тихановська формує ОПК, у той час як рішення Координаційної ради стосовно кадрових питань мають всього лиш рекомендаційний характер, а у випадку нездатності структур білоруського демократичного руху має повноваження самостійно вирішити суперечки, ще й розглядає їх та виносить кінцеве рішення.
Проте розбіжності виникають не лише між різними центрами сили, але і всередині конкретних структур білоруських демократичних сил. Мова йде як про окремі організації з числа білоруського демократичного руху, так і про Об’єднаний перехідний кабінет та Координаційну раду. Так, BYPOL, будучи однією з найбільш впливових станом на 2022 рік груп всередині білоруського демократичного руху, розкололась внаслідок внутрішніх конфліктів і практично втратила свою політичну вагу, залишившись без представника в Об’єднаному перехідному кабінеті.
Координаційна рада третього скликання, попри трансформацію у протопарламент, у перші тижні свого існування залишалась джерелом скандалів, які стосувалися перш за все процедурних питань, проблеми подвійного мандату та положень Статуту Координаційної ради.
Крім того, регулярно виникають питання стосовно діяльності Об’єднаного перехідного кабінету, в якому немає представників з відновлення правопорядку, фінансів та економіки, а нещодавно команду покинули представник з міжнародних справ Валерій Ковалевський, який вирішив створити власну ініціативу під назвою “Агенція Євроатлантичної співпраці”, а також представниця із соціальних питань Ольга Горбунова, обгрунтовуючи своє рішення кризою ідей та людей.
| Посада | 2022/2023 | 2023/2024 | 2024/2025 |
| Представник з транзиту влади | Павло Латушко | Павло Латушко | Павло Латушко |
| Представник з відновлення правопорядку | Олександр Азаров | Вакантна | Вакантна |
| Представник із закордонних справ | Валерій Ковалевський | Валерій Ковалевський | Володимир Остапенко |
| Представник з оборони і національної безпеки | Валерій Сахащик | Валерій Сахащик | Вадим Кабанчук |
| Представник з фінансів та економіки | Тетяна Зарецька | Вакантна | Вакантна |
| Представник з національного відродження | Аліна Ковшик | Аліна Ковшик | Вакантна |
| Представник із соціальних питань | Ольга Горбунова | Ольга Горбунова | Ольга Зазулінська |
| Представник з молодіжної політики | Не була заснована | Не була заснована | Маргарита Ворихова |
Таб. 2. Склад Об’єднаного перехідного кабінету
Відхід Горбунової відбувся у ширшому контексті внутрішніх суперечок навколо обраної демократичними політиками стратегії. Звільнення режимом Лукашенка вже близько 100 політв’язнів, більш активні спроби офіційного Мінська посилати сигнали західним країнам стосовно готовності налагоджувати більш конструктивний діалог, а також відсутність білоруських громадян під час серпневого обміну ув’язненими між Росією та Заходом викликали ряд питання стосовно реального політичного впливу білоруських демократичних сил та релевантності обраного ними підходу.
Поштовх даній дискусії дав колишній спікер Координаційної ради Андрій Єгоров, який заявив про кризу теперішнього стратегічного підходу та запропонував відмовитися від стратегії тиску на режим Лукашенка, зосередившись на звільненні політичних в’язнів. Як частину цього процесу було запропоновано частково визнати легітимність режиму Лукашенка за умови, що даний крок дозволить звільнити більше ув’язнених.
Трансформаційні процеси протягом певного часу відбувалися і в Полку імені Кастуся Калиновського, де частина командирів не підтримала ідею участі бійців підрозділу у виборах до Координаційної ради. На фоні розбіжностей у підрозділі стосовного більшої залученості у політичні процеси, які існували протягом довгого часу, командир ПКК Денис Прохоров покинув свою посаду, згодом ставши одним із засновників руху “Калиновці”.
Сама з цієї причини деякі бійці виходили зі складу ПКК або переводилися в інші підрозділи, деколи навіть цілими групами. Відтак тепер Полк імені Кастуся Калиновського не є монополістом у контексті залучення білоруських добровольців, хоча й досі залишається найбільш відомим та впізнаваним формуванням.
2. Аналіз відносин між білоруськими демократичними силами та офіційним Києвом: теперішній стан та перспективи співпраці
2.1. Роль, яку представники білоруського демократичного руху відводять Україні
Білоруські демократичні сили відводять Україні ключову роль у контексті вирішення білоруської кризи, усвідомлюючи, що безпека і майбутнє обох певною мірою взаємопов’язані. Дана позиція була закріплена у наріжному документі Об’єднаного перехідного кабінету, Стратегії переходу до Нової Білорусі, де вказано, що демократичні сили визнають Україну стратегічним партнером у всіх сферах, зокрема й в економічній. Формуючи контури своєї діяльності у перехідний період, представники білоруських демократичних сил акцентують увагу на важливості відновлення і розвитку двосторонніх відносин між Мінськом та Києвом, сприймаючи це як один з пріоритетів своєї роботи у перехідний період.
Схожі формулювання використані й в інших документах білоруських демократичних сил. Так, у Декларації про зовнішньополітичні пріоритети демократичної Білорусі, прийнятої в 2024 році в рамках конференції “Нова Білорусь”, задекларовано прагнення білоруських демократичних сил розвивати і розширювати співпрацю зі своїми стратегічними партнерами, зокрема й Україною, солідарність з українським народом та прагнення надавати підтримку та допомогу Україні. У Декларації про відповідальність та відновлення справедливості білоруські демократичні політики наголошують на необхідності притягнення Олександра Лукашенка та наближених до нього осіб до відповідальності за злочин агресії проти України та воєнні злочини проти цивільного населення.
Крім того, надважливу роль Україні відводять і в Координаційні раді. Практично усі фракції згадували про Україну, окреслюючи підтримку чи розвиток співпраці з офіційним Києвом як одну із цілей своєї діяльності. Блок Прокоп’єва-Єгорова взагалі задав дуже високу планку для майбутніх двосторонніх відносин на рівні встановлення стратегічного діалогу з Україною – формат співпраці, який демсили вже реалізовують зі США та ЄС.
Сприймаючи Україну як одного зі стратегічних партнерів, демсили намагаються підтримувати свою присутність в Україні, для чого в українській столиці функціонує Місія демократичної Білорусі – формат постійної присутності білоруських демократичних сил при міжнародних організаціях чи у ключових державах, який певною мірою нагадує роботи дипломатичних представництв.
Важливість партнерства з Україною для майбутнього Білорусі також усвідомлюють і в Полку імені Кастуся Калиновського. Білоруські добровольці сприймають Росію спільним ворогом Білорусі та України, а відтак сподіваються, що визволення України спричинить послаблення Москви, а відтак – похитне владу Олександра Лукашенка.
Більше того, представники практично всіх груп впливу всередині білоруського демократичного руху сходяться на тому, що майбутнє України та Білорусі нерозривно пов’язане, а доля Білорусі та регіону в цілому вирішується в рамках російсько-української війни.
2.2. Підхід України до співпраці з білоруськими демократичними силами
Попри пріоритезацію українського вектору співпраці білоруськими демократичними силами та попри регулярні спроби встановити більш тісний контакт з українськими політичними елітами, підхід офіційного Києва до співпраці з ними є доволі стриманим, що зумовлено рядом факторів.
Основною причиною є безпековий фактор, який є головним пріоритетом Києва та спонукає українську владу утримуватися від дій, які можуть спровокувати Лукашенка або порушити тонкий баланс у відносинах з офіційним Мінськом. Зокрема, це стосується і поглиблення взаємодії зі структурами білоруських демократичних сил.
Інша причина полягає у відсутності чіткої стратегії до роботи на білоруському напрямку, внаслідок чого дії офіційного Києва мають реактивний, а не проактивний характер. З весни 2023 року Білорусь не становить прямої воєнної загрози для України, що зумовлено виведенням з території Білорусі майже всього контингенту російських військ, а також еволюцією ролі режиму Лукашенка, який важливий для Москви передусім як постачальник продукції воєнного призначення, а не як бойова одиниця. Попри очевидні зміни, дії офіційного Києва досі обмежені вузьким спектром завдань з реагування на можливі безпекові виклики.
Білорусь також не фігурує у риториці ключових українських політичних фігур у розрізі майбутньої безпеки України та регіону, не кажучи вже про прийняття стратегічних документів чи актуалізації вже існуючих з метою напрацювання чіткого підходу до роботи на білоруському напрямку.
Крім того, зважаючи на необхідність щоденного протистояння Росії, офіційний Київ намагається інструменталізувати партнерства на користь досягнення швидких та конкретних результатів.
Ймовірно, цей фактор став причиною дещо відмінного підходу України до співпраці з Полком Кастуся Калиновського, який українська влада розглядала не лише як формування у складі ЗСУ, але і як політичний проєкт, який може бути використаний для стримування режиму Лукашенка.
Водночас у співпраці зі Світланою Тихановською та пов’язаними з нею структурами українські посадовці не вбачали потенціалу для досягнення миттєвих результатів, сприймаючих дане крило білоруського демократичного руху як таке, що має обмежені можливості для протидії режиму Лукашенка або надання серйозної підтримки Україні.
Попри всі наявні обмеження та обережність офіційного Києва, є певні ознаки, які вказують на еволюцію підходів України до роботи з білоруськими демократичними силами. Так, у січні 2024 року на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі Світлана Тихановська провела коротку розмову з тодішнім міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. Вже незабаром, в лютому 2024, Ігор Кизим був призначений на посаду посла з особливих доручень по Білорусі, а у сферу його повноважень входить налагодження і підтримка контактів з усіма центрами білоруського демократичного руху.
Також продовжується комунікація між українськими парламентарями з міжфракційного депутатського об’єднання “За демократичну Білорусь!” та представниками Об’єднаного перехідного кабінету, що дозволяє їм доносити свою позицію принаймні до певної частки українських чиновників.
Крім того, відбулися незначні зміни в риториці українських політиків. Якщо на початку 2023 року радник Володимира Зеленського Михайло Подоляк ставив під сумнів необхідність встановлення більш тісних відносин з білоруськими демократичними силами, а українські чиновники утримувалися від заяв стосовно майбутнього Білорусі, то цього року президент Зеленський публічно підтримав потенційне майбутнє членство Білорусі в ЄС та наголосив на необхідності існування вільної та демократичної країни.
2.3. Потенційна користь співпраці офіційного Києва з білоруськими демократичними силами
Обережне ставлення до співпраці з білоруськими демократичними силами створює для офіційного Києва обмеження не лише у контексті пошуку довгострокових варіантів вирішення білоруського питання, але й у контексті демонстрації конструктивної ролі у вирішенні ширших регіональних проблем.
Необхідно усвідомлювати, що налагодження більш тісної взаємодії з білоруськими демократичними силами не принесе миттєвих результатів, однак даний крок може створити передумови для досягнення більш довготривалих результатів.
Так, співпраця з білоруськими демократичними силами може стати механізмом впливу на білоруське суспільство як за кордоном, так і частково всередині самої Білорусі. Більш активна взаємодія з ними відкриває більш широкі можливості для впливу на білоруську діаспору. Не секрет, що багато закордонних білорусів зберігають контакти з родичами, близькими, друзями, які залишилися в країні. Тож персональні зв’язки можуть допомогти транслювати необхідні наративи та формувати позитивний образ України серед Білорусі.
Що не менш важливо, робота з білоруським демократичним рухом безперечно дозволить мати опосередкований вплив на формування порядку денного в колах опозиційних політиків. Мова йде не лише про можливі формати співпраці по лінії підготовки кадрів чи обміну досвідом, що дасть змогу встановити тісні міжособистісні та робочі зв’язки між українськими інтелектуалами та політичними акторами з одного боку і білоруськими активістами та політиками – з іншого, але й безпосередню і пряму комунікацію та взаємодію.
Останній аспект є особливо важливим у контексті посилення пов’язаних з Україною білоруських демократичних політиків. Зокрема, це стосується призначення колишнього заступника командира Полку імені Кастуся Калиновського Вадима Кабанчука на посаду представника з національної безпеки і оборони Об’єднаного перехідного кабінету, а також членство в Координаційні раді ряду фігур, які здійснювали або продовжують здійснювати свою діяльність в Україні.
Враховуючи той факт, що станом на сьогодні, окрім Литви та Польщі, існує ще третій центр білоруського демократичного руху, який знаходиться в Україні, офіційний Київ має всі можливості для того, аби перетворитися на одного з найвпливовіших гравців у контексті вирішення білоруського питання.
Зважаючи на не зовсім сприятливу зовнішньополітичну кон’юнктуру, спричинену внутрішньополітичними дебатами на Заході та втомою від війни, Україна могла би розглядати білоруське питання як можливість виступати конструктивним регіональним гравцем. Це означає, що Київ у своїй комунікації із західними столицями зможе апелювати не лише до емоційних наративів, які з часом отримують все менше зворотнього зв’язку, але й бути учасником перетворень у регіоні, що дозволить знаходити нові аргументи у взаємодії із Заходом.
Однак найважливішою перевагою від більш активної залученості України до пов’язаних з Білоруссю процесів, є створення передумов для формування повноцінної стратегії та закладення довгострокових механізмів впливу на ситуацію. Даний фактор буде важливим під час реагування на виклики, пов’язані з формуванням нової архітектури безпеки в регіоні по завершенню російсько-української війни, а також на виклики, пов’язані з внутрішньополітичними трансформаціями в Білорусі після відходу від влади Олександра Лукашенка.
Висновки
Білоруський демократичний рух за кордоном пройшов через еволюцію, у рамках чого окремі політичні структура та громадські ініціативи розпочали процес координації зусиль та встановлення більш тісного діалогу. Це відобразилося не лише у створенні таких протоінституцій як ОПК та КР, але й формування мережі партнерств між основними політичними силами білоруського демократичного руху та наближеними до них організаціями чи громадськими ініціативами.
Разом з тим, існування основних полюсів сили, якими є Офіс Світлани Тихановської, Народне антикризове управління та Полк імені Кастуся Калиновського, а також існування ряду менш впливових, однак активних політичних груп впливу, створює умови внутрішньої конкуренції та боротьби як на рівні ідей, так і на рівні доступу до матеріальних ресурсів. Тож основною рисою білоруських демократичних сил є їхня неоднорідність.
Українським політичним елітам необхідно приділяти більшу увагу внутрішнім процесам у середовищі білоруських демократичних сил з метою визначення пріоритетних векторів роботи та напрацьовувати стратегічне бачення у контексті вирішення білоруського питання.
Важливо, аби потенційна кооперація з білоруськими демократичними силами не обмежувалась символічними та подекуди контрпродуктивними кроками, а була частиною ширшої стратегії протистоянню режиму Лукашенка та запобігання обмеження білоруської незалежності з боку Росії.
Хоча миттєва вигода від більш тісної взаємодії з білоруським демократичним рухом не може бути значною, білоруські демократичні сили слід розглядати як провідника українських інтересів як у контексті впливу на частину білоруського суспільства, так і в ширшій парадигмі запобігання безпекових викликам і втраті Білоруссю своєї незалежності.
Рекомендації
У контексті взаємодії з білоруськими демократичними силами офіційному Києву необхідно працювати на декількох треках, що дозволить налагодити ефективний формат співпраці з урахуванням безпекової ситуації та теперішніх інтересів України.
- Напрацювання повноцінної стратегії, яка виходитиме за рамки стримування режиму Лукашенка і включатиме ширший набір інструментів з метою вибудовування інфраструктури впливу на Білорусь. У рамках цього процесу необхідними кроками є:
- Проведення інвентаризації україно-білоруських відносин на рівні Міністерства закордонних справ України та силових структур з метою оцінки внутрішньополітичної обстановки в Білорусі, безпекових ризиків з боку режиму Лукашенка, а також визначення потенційних секторів, в яких може бути активізована співпраця з білоруськими демократичними силами.
- Вивчення потенціалу та можливостей всіх центрів білоруського демократичного руху. Окрім найбільш медійних та впізнаваних структур, існують також менш формальні чи помітні групи впливу, які володіють унікальною компетенцією, що може бути корисно для офіційного Києва.
- Проведення консультацій з українським експертним, інтелектуальним та медіа середовищами, а також представниками білоруських демократичних сил на предмет можливих напрямків співпраці та формату взаємодії. Такими напрямками співпраці можуть бути посилення кадрового потенціалу, розробки механізмів інформаційного впливу та просування необхідних наративів тощо.
- Здійснення оцінки людського та фінансового ресурсу, який може бути задіяний у контексті реалізації обраного курсу, а також напрацювання варіантів вирішення потенційних ресурсних обмежень.
- Створення аналітичних структур, які на постійній основі займатимуться вивченнням пов’язаних з Білоруссю та демократичними силами процесами, а також залучення до цього процесу окремих висококваліфікованих спеціалістів та існуючих структур в межах громадянського суспільства.
- Розробка механізмів впливу на білоруське суспільство у кооперації з білоруським демократичним рухом, яка включатиме наступні елементи:
- Розвиток неформальних медіа-ресурсів, а також створення дискусійної платформи для білоруських та українських експертів та лідерів думок. Допоки в Білорусі не відбувається блокування іноземних інтернет-ресурсів, їх можна використовувати для ретранслювання на білоруське суспільство потрібних для України та демократичних сил наративів.
- Співпраця з білоруськими незалежними ЗМІ, які функціонують за кордоном, може бути реалізована у форматі великого туру Україною, за результатами якого буде підготовлено ряд текстових та відео-матеріалів. Зокрема, комунікація українських високопосадовців з представниками білоруських недержавних ЗМІ може створити достатній інформаційний резонанс для того, щоб значна частина білорусів могла скласти більш позитивне враження про Україну.
- Підтримка білоруських незалежних авторів, яка включатиме створення інфраструктури їхнього навчання, надання експертної та координаційної підтримки. Це дозволить не лише більш ефективно доносити потрібні сигнали до білорусів, але й дасть змогу мати лояльних людей у білоруському незалежному медіа-пулі.
- Впровадження навчальних програм для білоруських студентів в Україні. Зважаючи на те, що Росія активно залучає білоруську молодь до навчання у своїх ВНЗ, тим самим інтегруючи її у свій культурний та світоглядний простір, Україні також необхідно включатися у процес боротьби за білоруських студентів як для часткового запобігання проникненню російських впливів, так і для формування позитивного образу України.
- Посилення компетенції політичної частини білоруського демократичного руху, що включатиме наступні елементи:
- Організація навчальних візитів, програм стажування та навіть укладення короткострокових трудових договорів з деякими з учасників білоруського демократичного руху дало би змогу встановити тісні зв’язки між українськими політичними елітами та представниками білоруських демократичних сил. Крім того, такий крок дозволив би частково подолати дефіцит кадрів на державній службі.
- Організація так званого тіньового кабінету – програми, в якій представники білоруського демократичного руху здійснювали симуляцію реального уряду у міністерських та інших державних ролях. Така програма була би корисна як з точки зору підготовки певних позиційних документів для білоруських демократичних сил, так і заповнення вакантних посад, до прикладу, в Об’єднаному перехідному кабінеті.
- Україна проходить шлях, який потенційно доведеться проходити представникам білоруських демократичних сил, тож ретрансляція успішного досвіду проведення державних реформ є важливою як механізм утвердження свого впливу принаймні на певну частину білоруського демократичного руху.
Відомості про авторів
Павло Радь
Аналітик Програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма”. Павло здобув ступінь бакалавра з міжнародного права у Львівському національному університеті імені Івана Франка, а також завершив декілька навчальних програм під егідою Фрайбурзького університету імені Альберта-Людвіга (Німеччина), Центру Меркатус при Університеті Джорджа Мейсона (США) та Центрально-Європейського університету (Угорщина).
Дослідницькі інтереси охоплюють діяльність білоруських демократичних сил, внутрішню та зовнішню політику Республіки Білорусь, її відносини з Росією, Україною та Європейським Союзом.
Ярослав Чорногор
Кандидат історичних наук, директор Програми російських і білоруських студій ГО «Ради зовнішньої політики “Українська призма”», старший викладач кафедри міжнародних відносин Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001 р.). Проходив стажування в Німеччині: Університет м. Констанц (2004 р.) та Університет Христіана-Альбрехта м. Кіль (2006 р.). Магістр історії (2001 р.). Кандидат історичних наук (2006 р.).
Працював в наукових установах Національної академії наук України (2004-2023 рр.). Наукову роботу поєднував з викладацькою діяльністю в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Дипломатичній академії України при МЗС України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та інших ВНЗ.
Офіцер запасу ЗС України, ветеран війни-учасник АТО (2017 р.), військова служба в Збройних Силах України (2016-2021 рр.).
Дослідницькі інтереси охоплюють тематику актуальних питань зовнішньої політики України, аналітику по всебічному вивченню Білорусі та РФ, політичних процесів в цих країнах і перспективи їх подальшої трансформації, а також питання інформаційної безпеки України, протидії російській пропаганді та дезінформації.
Це аналітичне дослідження підготовлено в рамках Програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Дослідження відображає позицію Ради зовнішньої політики “Українська призма” і не обовʼязково відображає позицію Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні.