Індекс стійкості до російської дезінформації

Підписатись на новини "Української призми"

Країни Східної та Центральної Європи стали випробувальним майданчиком для нових методів пропаганди Росії, а регіони Східного партнерства, країни Балтії та Вишеградські країни особливо є мішенями інформаційної війни. “Українська призма” у партнерстві з провідними аналітичними центрами регіону оцінить ситуацію у чотирнадцяти країнах та представить Індекс стійкості до дезінформації, щоб запропонувати спільні рішення для протидії пропаганді.

Результати дослідження

Індекс стійкості до дезінформації базується на комплексній методології, яка дозволяє проводити багатогранний та об’єктивний аналіз комунікаційних заходів та інформаційно-психологічних кампаній Кремля у вибраних країнах, а також оцінити вплив дезінформації, продукованої Кремлем. Міждисциплінарний підхід та різноманітність якісних та кількісних методів та інструментів дозволяють вимірювати проблему з різних точок зору. У свою чергу відповідне вимірювання створить передумови для розробки додаткових інструментів, які можуть бути застосовані, щоб визначити вразливі місця країн дослідження та укріпити їх за допомогою відповідних засобів, які є у розпорядженні зацікавлених сторін.

Партнер та науковий координатор проекту – варшавський аналітичний центр EAST Center.

Проект об’єднує високопрофесійних аналітиків з таких країн:

  • Азербайджан
  • Білорусь
  • Вірменія
  • Грузія
  • Естоні
  • Латвія
  • Литва
  • Молдова
  • Польща
  • Румунія
  • Словаччин
  • Угорщин
  • Україна
  • Чехія

 

Застосування комплексної методології дослідження одночасно в усіх чотирнадцяти країнах дасть цілісну картину стійкості до дезінформації в Центральній та Східній Європі й, таким чином, дозволить cформувати комплексний підхід до боротьби з російськими дезінформаційними впливами. Висновки проекту сприятимуть досягненню цілей “Глобальної стратегії зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу”, яка підкреслює, що “ЄС сприятиме стійкості своїх демократій”, “стійкість є пріоритетом в інших країнах в межах та за межами Європейської політики сусідства”,” управління відносинами з Росією є ключовим стратегічним завданням “, а “послідовний та єдиний підхід повинен залишатись наріжним каменем політики ЄС щодо Росії ”

 

Основним завданням проекту є посилення стійкості держав Центральної та Східної Європи до зовнішньої, перш за російської, дезінформації шляхом розробки комплексної методики оцінки (Індекс стійкості до дезінформації) та проведення періодичної порівняльної оцінки ситуації в обраних країнах

 

Дві експертні групи зустрінуться для розробки методології в Чернігові, Україна:

  • Червень 2017 р
  • Жовтень 2017 р

 

Результати дослідження будуть представлені в кожному з субрегіонів:

  • Грудень 2017 року – у країнах Балтії (Таллінн, Естонія)
  • Травень 2018 року у Східній Європі (Київ, Україна)
  • Травень 2018 року на Південному Кавказі (Тбілісі, Грузія)
  • Травень 2018 р. У Вишеградських державах (Братислава, Словаччина)

 

Проектний період – травень 2017 р. – серпень 2018 р

Основні висновки

Вольга Дамарад, Андрій Єлісєєв

Дослідження спрямоване на вивчення рівня національної стійкості до іноземних, передусім кремлівських, інформаційних впливів у 14 країнах Центральної та Східної Європи. Узагальнення стану національної стійкості держав дозволяє робити висновки про якість імунної системи всього регіону. Хоча звіт зосереджується на інформаційних операціях Кремля,  він багато в чому показує здатність протистояти інформаційному впливу з будь-яких іноземних джерел.

Населення старшого віку та національні меншини найчастіше згадуються як групи ризику, найбільш схильні до впливу російської дезінформації та пропаганди. Люди похилого віку у країнах регіону ностальгують за радянським/соціалістичним минулим і зазвичай є недосвідченими користувачами сучасних технологічних інструментів. Наприклад, опитування, проведене в 2016 році в Литві, показало, що 45,8% населення віком від 46 років і старше, як правило, погоджуються з тим, що “в СРСР життя було кращим, ніж сьогодні в Литві”.

Національні меншини є легкою мішенню для дезінформації, що підтримується Кремлем. Причому в усьому регіоні до таких належать не тільки етнічні росіяни, але й інші російськомовні меншини: українці, білоруси, молдавани тощо. Однак важливо розуміти, що носії російської мови не є однорідною групою і мають досить різні політичні вподобання та рівень інтеграції.  У Литві польська меншина також потрапляє до категорії вразливих груп. В Грузії – це етнічні вірмени та азербайджанці, які складають близько 11% населення країни та недостатньо інтегровані в грузинське суспільство. В Азербайджані – лазгінці та таліш, тоді як у Молдові етнічні українці та гагаузи.

За відсутності системних заходів щодо пропагування мов меншин у деяких країнах Центральної та Східної Європи, національні меншини прийняли російську мову як проксі-мову та користуються переважно російськими ЗМІ.

Активні прихожани православної церкви (особливо у Білорусі, Грузії, Молдові та Україні) є ще однією вразливою до дезінформації групою. Наприклад, у Молдові церква має найвищий рівень довіри серед усіх соціальних інститутів, водночас а Молдавська митрополія підтримує тісні ідейно-економічні відносини з Російською православною церквою.

Не менш важливою групою, сприйнятливою до наративів, які просуває Кремль, є прихильники крайньої правої ідеології: правого екстремізму, расистської риторики, фашизму, ультранаціоналізму, “консерватизму” тощо. Кремлівська дезінформація та пропаганда дуже успішно ідентифікує та консолідує такі групи навколо питань ідентичності, релігійного фундаменталізму, економічної нерівності, соціального забезпечення, імміграції та інших.

Ще одна група ризику – молодь до 25 років. У цьому віці молоді люди переживають певні проблеми з емоційною та психологічною адаптацією, їм, як правило, не вистачає навичок протистояти маніпулюванню. Хоча вони добре опанували новітні технології, та їм бракує реального досвіду критично обробляти зростаючі потоки інформації.

В окремих країнах є й інші вразливі до дезінформації категорії населення.  У Білорусі та Словаччині це, зокрема, військовослужбовці, а  у країнах Південного Кавказу ті, хто має тісні ділові та економічні зв’язки з Росією.

Визнаючи якість та різноманітність методів дезінформації, що їх використовує Кремль, не слід перебільшувати їх витонченість. Експерти сумніваються, що Росія реально має медіа-стратегію щодо будь-якої окремої країни регіону. Зазвичай дуже обмежена кількість медіа продуктів націлена на конкретну країну. Наприклад, багато ідентичних наративів спрямовані на Балтію в цілому, а не на Литву та Латвію окремо.

Використання та популярність російськомовних медіа-платформ значною мірою визначає ступінь вразливості населення до кремлівських наративів.  

Ці показники значно відрізняються в різних країнах. В Угорщині чи Румунії російськомовні засоби масової інформації практично відсутні, в Білорусі російські телеканали є основним джерелом інформації для близько 40% населення. У трьох з дев’яти загальнодоступних телевізійних мережах  у Білорусі російські матеріали переважають, а у решті шістьох – значною мірою присутній. У Молдові п’ять із десяти найбільших телеканалів переважно ретранслюють російські.

У Латвії та Естонії чотири з десяти найбільш популярних телевізійних каналів також активно транслюють російський контент, а тому нерідко поширюють кремлівську дезінформацію та пропаганду. Ці канали мають аудиторію у  24,8% та 16,3% в Латвії та Естонії відповідно. Однією з причин вражаючої привабливості російських телеканалів в Латвії є суттєва різниця між фінансуванням латвійських та російських каналів. Оскільки російськомовна частина населення Литви значно менш чисельна, литовці помітно менше піддаються впливу російських медіа та рідко використовують російські соцмережі.

Практично у всіх країнах Центральної та Східної Європи відсутні якісні системні відповіді на інформаційні атаки. Національні інститути та нормативні акти з питань інформаційної безпеки не розвинені. Нерідко правове поле та регуляторні процедури застарілі та не дозволяють регуляторним органам належним чином перевіряти  розповсюджувачів дезінформації на дотримання законодавчих норм. Наприклад, в Румунії, за винятком Національної аудіовізуальної ради, офіційного регулятора аудіовізуального сектору, жоден інший орган не контролює якість та точність інформації. У деяких випадках, навіть якщо інституційна структура більш-менш розвинена (наприклад, в Литві), міжінституційне співробітництво є недостатнім.

Іншою спільною рисою в країнах регіону є відсутність національних довгострокових стратегій боротьби з  іноземними дезінформаційними кампаніями та узгоджених наративів для уразливих груп населення.

За цим показником в Індексі стійкості до дезінформації  з-поміж 14 країн помітно виділяється тільки Естонія, де якісно функціонують державні установи, добре розвинене законодавства та загалом висока якість  системних відповідей на інформаційні загрози.

Водночас наявність прогресивного законодавства у деяких країнах ще не гарантує, що, його дотримуються. Наприклад, у  Молдові національна стратегія передбачає досягнення загальної трансляції 70% програм національною мовою, однак чотири з п’яти найпопулярніших телевізійних станцій не виконують цю вимогу.

Для досягнення аудиторії в європейських країнах Росія використовує лазівки в нормативних актах ЄС. Директива Європейського Союзу щодо аудіовізуальних медіа дозволяє зареєструвати ЗМІ в будь-якій країні-члені ЄС, якщо один із членів правління медіа компанії проживає в цій країні. Балтійські країни наголошують, що цей  підхід

не дозволяє їм належним чином регулювати медіа-компанії, оскільки вони підпадають під дію законодавства інших країн наприклад, Великобританії чи Швеції. Незважаючи на це, Литва та Латвія вже мають досвід тимчасового блокування трансляції телевізійних каналів з російським контентом, які порушують внутрішнє законодавство.

Механізми саморегулювання медіа в країнах регіону переважно неефективні.

Попри те, що національні журналістські спілки, як правило, керуються журналістським кодексом етики, а в журналістських асоціаціях (таких як Чеська спілка журналістів або Союз журналістів Вірменії) створюються спостережні органи, експерти наголошують, що ефективні механізми контролю виконання засобами масової інформації відповідних рішень просто відсутні.  У ряді країн (наприклад, у Білорусі, Латвії) існують дві конкуруючі журналістські асоціації, що перешкоджає розвитку ефективної саморегуляції медіа.

Експерти позитивно оцінюють роль громадянського суспільства у протидії іноземним дезінформаційним кампаніям та маніпулюванням.

Завдяки ряду нещодавніх урядових та громадських ініціатив у кількох країнах регіону програми з медіа грамотності та вдосконалення цифрових навичок були додані до навчальних планів  національних систем освіти. Одним з успішних прикладів є запуск “Baltic Media Center of Excellence” в Ризі у лютому 2017 року.

Навіть у тих країнах регіону, де російські ЗМІ практично не присутні або де їхня популярність незначна, прокремлівські наративи часом доходять до місцевих аудиторій через національні  медіа. Канали ретранслюють російські новини або неперевірені факти несвідомо в наслідок недосконалої редакційної політики, або цілеспрямовано, часто з політичних міркувань. Наприклад, наратив про Сороса швидко поширюється в засобах масової інформації у країнах Вишеградської четвірки та в Румунії. Як правило, найпопулярніші радіостанції та газети рідше розповсюджують дезінформацію Кремля, ніж телевізійні канали та Інтернет-медіа.

 

За підтримки:

Міжнародного Вишеградського Фонду        Уряду Королівства Нідерланди         The Black Sea Trust for Regional Cooperation (BST)

 

logo_ivf

00240f6

download (4)