Гібридна війна не є чимось новим для світової історії. Також вона не є російським або радянським винаходом. Змінюються або доповнюються інструменти, які застосовуються, або розширюється аудиторія та територія покриття, але сутність гібридної війни залишається однаковою протягом сторічь. Стародавні греки, європейські армії 17 століття, Бісмарк в середині 19 століття і Хезболла у війні проти Ізраїлю в 2006 році – класичні приклади гібридної війни.
Сьогодні, цими методами користується не лише Російська Федерація проти України та інших країн Європи, а й Ісламська держава на Близькому сході.
Військово-Морські Сили України у 2014 були одними з перших, хто напряму зіткнувся з проявами гібридної агресії в Криму.
Постановка проблеми
Необхідно підкреслити, що гібридна війна – це не інформаційна війна. Інформаційні операції та пропаганда є лише окремими елементами гібридної війни, яка обов’язково повинна включати військовий компонент. Фактично гібридні дії можуть бути, як самостійною операцією, де військова сила є лише додатковим важелем впливу, з метою підсилення політичного впливу. Або, слугувати в якості першого, підготовчого етапу перед повноцінним та повномасштабним застосуванням військової сили.
Важливо відмітити, що гібридна війна має латентний характер, носить комплексний характер і не має чіткого початку та закінчення.
Одним з найкращих визначень гібридної загрози є визначення RAND 2009 року: супротивник, який одночасно і адаптивно використовує комбінацію (1) політичних, військових, економічних, соціальних та інформаційних засобів, і (2) звичайних, нерегулярних, катастрофічних, терористичних методів та методів кримінальної війни.
Різноманітні актори, як державні , так і недержавні діють на межі відкритих повноцінних бойових дій та заперечують свою участь, або не беруть відповідальності за вчинені дії.
Основними викликами гібридних загроз можна вважати:
- атакуюча сторона прагне підірвати можливість діяти свого противника завдяки різноманітним діям, включаючи диверсійні, саботаж, хакерство та посилення підконтрольних / залежних груп бойовиків.
- поширення дезінформації (у цільових та третіх країнах),
- вчинення економічного тиску і вплив на енергетичну безпеку.
Важливими елементами російської (радянської) гібридної війни завжди були не тільки інформаційні операції та підривна робота, а й використання кримінальних груп та терористичної діяльності
Інформаційний компонент є значною частиною гібридної війни. Фактично він складається з:
- Пропаганди: може ставити за мету стратегічні комунікації, але найчастіше використовується для залякування, і в цьому сенсі, може розглядатися як частина так званої гібридної війни;
- Операції впливу: мають за мету спонукати до проведення певних дій або зміни рішення, змінюючи ставлення, дії та рішення цільової групи або дієвої особи;
- Кібер-атаки
Можливі теми поширення дезінформації та пропаганди у сфері безпеки:
- НАТО не захистить навіть країни-члени у разі нападу з боку Росії, не кажучи вже про партнерів.
- Сили НАТО можуть атакувати Росію з території країн-членів без згоди національних урядів.
- Це НАТО спровокувало Росію своїм розширенням, і продовжує провокувати розгортанням додаткових сил.
- Росія не є агресором, проте її реакція природна, оскільки вона має право захищати свої сфери впливу будь-якими засобами.
- Санкції шкодять лише іншим державам, але не є ефективними проти Росії.
- “Усі брешуть” – формується громадська думка про те, що ви не можете довіряти ні місцевій пресі, ні політикам.
- Всі ліберальні уряди або політики – “американські ляльки”.
- Поширення неправдивої інформації про конфлікт в Україні.
- Маніпулювання та сек’юритизація питання історичної пам’яті.
- Міф про крайню економічну та енергетичну залежність.
Головними завданнями в Україні є підірвати проєвропейські та проєвроатлантичні настрої та зменшити довіру до національних урядів та армії.
У сфері безпеки основними загрозами є створення страху перед провокаціями, мінімізацією підтримки армії, представлення української армії не кращою за ворога з точки зору поведінки, порушення режиму припинення вогню, прав людини тощо.
Останнім проявом відкритою гібридної загрози можна вважати дії Російської Федерації в Азовському морі. Одночасний інформаційний та економічний вплив, із залякуванням можливим використанням військової сили та стягуванням сил в Азовське море. Психологічний вплив мав більш серйозні наслідки, оскільки створив хвилю очікування, що наступним може бути заблокований і Одеський порт.
Підхід до вирішення питання
Через події лютого-березня 2014 року, ВМС ЗСУ є більш психологічно готовими до проявів гібридної агресії, але з іншого боку, на сьогодні більшість дій із протидії агресії пов’язана з реактивними, а не діями на упередження. Створення умов для підвищення стійкості ВМС ЗСУ потребує комплексного підходу і повинно бути зосереджено на двох рівнях – національному та міжнародному.
Національний рівень передбачає відповідні заходи, щодо кібер-захисту, роботою з персоналом та роз’яснення позицій як в середині ВМС, так і місцевому населенню з метою недопущення розповсюдження чуток та мінімізації операцій впливу. Крім того, постійна робота з місцевим населенням, ЗМІ та владою буде сприяти підвищенню рівня довіри та підтримки до армії та, зокрема Військово-Морських Сил, оскільки здебільш гібридні загрози мають комплексний характер і потребують спільних дій цивільного та військового компонентів.
Адекватні дії розвідки, не тільки технічного стану та фізичних загроз, дозволять оперативно реагувати на прояви гібридної агресії. Реагування на ці виклики та загрози потребує тісного співробітництва з іншими безпековими структурами, зокрема, СБУ, Службою зовнішньої розвідки тощо.
Що стосується міжнародного виміру, то окрім співробітництва в рамках НАТО та ЄС щодо протидії гібридним загрозам, яке сьогодні вже існує, варто приділити увагу і двосторонньому виміру з окремими державами Чорноморського регіону.
Необхідно відмітити, що ОЧЕС як єдина регіональна організація сьогодні фактично ігнорує цю проблему. Молдова та Грузія стикаються зі схожими проблемами з боку Російської Федерації, тому можуть бути зацікавленими у співробітництві. Румунія, як член НАТО та активний гравець в Чорноморському регіоні також зацікавлена у відповіді на гібридні виклики. Туреччина, не зважаючи на усесторонню підтримку України, зокрема, і у військовій сфері, тим не менш робить пріоритет на звичайні та прямі загрози.