Публічні корупційні скандали за участі політиків – на руку Кремлю, а не ЄС
Голова Ради зовнішньої політики “Українська призма” Геннадій Максак для видання “Бізнес”
Протистояння бізнесу і політики
Ситуація довкола відставки міністра економічного розвитку і торгівлі — не перший сигнал про глибоку корумпованість системи влади в Україні. У Брюсселі та Вашингтоні чудово знають основні «больові точки» теперішнього політичного істеблішменту. Починаючи з 2014 року, тісний зв’язок бізнесу та політики не слабшав, і проблема, скоріше, не в глибоких коренях, а у слабкій верхівці. Відсутність політичної волі з боку нинішньої влади робить всі реформістські спроби паліативними. Доки можливий «ручний режим» призначення своїх людей на підприємства чи посади заступників міністрів, зловживань не уникнути.
Інше питання, чи справді готові партнери відмовити у підтримці українській владі? Я б волів говорити про владу, а не просто уряд, адже відповідальність тут колективна. Не думаю, що Захід може кардинально переглянути відносини з Україною, обмеживши наші фінансові ресурси. Адже завдяки підтримці МВФ, ЄС, США та інших партнерів в 2015 році Україні вдалося трохи стабілізувати економічну ситуацію. Про вихід із кризи говорити ще зарано, проте є певні позитивні сигнали, які можуть стати підґрунтям для подальшого оздоровлення економіки та фінансової системи.
Тож урізати життєво важливу зовнішню фінансову підтримку, що у свою чергу спричинить нові кризові явища – дуже ризикований сценарій. Такий хід не буде сприяти ані подальшому створенню стійкої антикорупційної політики, ані реалізації інших реформ в економічній та соціальній сфері.
Крім того, партнери чітко усвідомлюють, що Україна перебуває в стані війни. Її ворог, Росія, провадить не тільки військові дії, а й не гребує іншими формами тиску — економічного та політичного.
А це ще один фактор дестабілізації. Отже, не слід очікувати відмову Заходу від України, проте малоймовірним є і збереження статус-кво. На мою думку, «молдавський сценарій», коли Захід підтримує корумпованих прозахідних політиків як єдину противагу проросійським силам, не передбачається. Будуть задіяні інші механізми впливу на ситуацію.
Основні важелі впливу західних партнерів
Показовими є «стосунки» ЄС з Білоруссю: механізм заморожування відносин з точки зору виховання не є дієвим. Наразі політика щодо Мінська переглядається. В українському питанні для західних партнерів важливо поступово змусити нашу владу завершити розпочаті процеси, в тому числі й антикорупційні. У реформуванні економіки та інших сферах вже багато зроблено, тому потрібен час і терпіння з боку Заходу, щоби постійно вимагати «спалювати за собою корупційні мости». В цій ситуації є два головних важелі впливу. По-перше, побудова відносин із владою, коли фінансові ресурси, які надаються, чітко прив’язуються до прогресу на попередніх етапах проведення реформ (за принципом «зробив-отримав»). Тут показовим може стати надання або ненадання безвізового режиму, залежно від успіхів у реалізації зобов’язань України в антикорупційній реформі у першому кварталі 2016 року. По-друге, посилення спроможностей громадянського суспільства як контролера дій влади.
Відставка Абромавічуса і конспіративні теорії
Дехто пише, що скандал за участі Айвараса Абромавичуса був навмисно зрежисований західними партнерами. Але ці партнери і без чергових заяв окремих міністрів-технократів мають безліч інструментів впливу. Якщо все-таки припустити можливість такого інспірування, то вона, вочевидь, гратиме на руку не Заходу, а Кремлю, який зацікавлений у розгойдуванні ситуації в нашій країні. До речі, не впевнений, що подібні гучні заяви останні.
Новий епізод корупційного викривання може додати більше легітимності проросійським політичним силам в окремих європейських країнах. Вони можуть поставити під питання наступне продовження санкцій з боку ЄС. Досі європейським інституціям вдавалося стримувати такі розбіжності,
однак надалі буде важче знаходити контраргументи для тих, хто стверджує, що через корумповану Україну Європа втрачає шанс нормалізувати стосунки з Росією.
І це, до речі, ще один аргумент проти України під час квітневого референдуму в Нідерландах, яскравого прикладу використання Росією демократичних процедур проти самого ЄС. Тож, говорити про європейську режисуру «Айварас-гейту» слід з певною обережністю.