ВІСІМ ТЕЗ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ЕКСПЕРТНОЇ СПІЛЬНОТИ ЩОДО СТРАТЕГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ НАТО 2030

Cпільне бачення представників різних українських аналітичних центрів, університетів та журналістів, які займаються питаннями НАТО та міжнародної безпеки.

Підписатись на новини "Української призми"

У 2021 році Рада зовнішньої політики «Українська призма» за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні ініціювала проект «Україна-НАТО: розширений рівень». У рамках цього проекту відбулися численні дискусії між українськими експертами, між експертами, депутатами та органами влади, експертами та представниками НАТО з метою оцінки поточного стану відносин між Україною та НАТО, політики Альянсу щодо держав-партнерів, ролі НАТО в Чорноморському регіоні, наявних та потенційних загроз, а також з метою вироблення певного спільного бачення української експертної спільноти щодо нової Стратегічної концепції НАТО. У січні 2022 року в Києві відбулася перша зустріч представників НАТО та експертної спільноти держави, що не є членом Альянсу, на якій обговорювалися певні бачення та пропозиції.

Після російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року деякі ідеї та оцінки потребували перегляду. Безпекова та політична ситуації в Європі, а також можливі відносини з Російською Федерацією різко змінилися. Російська агресія змінила чинну архітектуру безпеки, спричинила необхідність перегляду стратегій і оборонних планів в Європі, а також відносин з партнерами, а крім того бачення майбутнього безпекового порядку.

Українська держава, Збройні сили України та весь сектор безпеки та оборони довели свою відданість цінностям і принципам Альянсу. Роки інтенсивної співпраці, реформ і спільних тренувань призвели до підвищеної здатності захищатися та чинити опір. Україна більше не є тільки реципієнтом безпеки. Україна має досвід, знання та навички, якими вона може поділитись з НАТО, особливо на тактичному та оперативному рівнях. Сили безпеки та оборони України мають унікальний бойовий досвід, демонструючи безпрецедентно високий рівень ефективності. Враховуючи здобутий Україною досвід як у військовій сфері, так і у веденні гібридної війни (включаючи військову розвідку, розвиток кібер-сфери та технологій, інформаційну війну та енергетику), Україну слід розглядати та по новому оцінювати як досвідченого, надійного та виправданого партнера.

Навіть якщо війна ще не закінчена, а майбутнє європейської безпеки не зрозуміле, ми як експертна спільнота вважаємо за необхідне представити позицію країни-аспіранта та партнера розширених можливостей НАТО щодо важливих елементів, які можуть бути враховані у Стратегічній концепції НАТО 2030.

Нижче наведено спільне бачення представників різних українських аналітичних центрів, університетів та журналістів, які займаються питаннями НАТО та міжнародної безпеки.

 

Стратегічна концепція НАТО 2030: український погляд

 

1. Демократія та принципи мають значення для світового порядку 

У 2022 році демократія, права людини, повага до суверенітету і свобод означає не менше, ніж 70 років тому. Ці принципи є основоположними для архітектури Північноатлантичної безпеки, оскільки НАТО об’єднує не лише армії, але й нації. Зараз Україна бореться за свій суверенний вибір жити у демократичній країні, де поважаються права і свободи людини, а життя людей має значення.

Європейська безпека та міжнародний порядок, заснований на правилах, були підірвані неспровокованою і жорстокою агресією Російської Федерації. Виявилося, що нам все ще потрібно захищати ці демократичні принципи та цінності – а не лише територіальну цілісність наших країн. Внутрішня та зовнішня політика держав обумовлена вільним демократичним вибором народів. Вони не можуть бути нав’язані ззовні.

За таких обставин НАТО має засуджувати й послідовно протидіяти спробам незаконного примусового тиску на суверенні держави, щодо того чи брати участь у будь-яких політичних, економічних, військових та інших типах об’єднань. НАТО має бути здатним, готовим та спроможним захищати принципи демократичного і заснованого на правилах світового порядку не лише словами, а й справами. Відповідно, Стратегічна концепція НАТО 2030 має: 

  • наголосити, що будь-яка демократична європейська держава, яка зазнає такого незаконного тиску, може розраховувати на відповідну підтримку Альянсу. 
  • чітко визначити, що відносини НАТО з іншими державами залежать від дотримання демократичних принципів, а не тільки від безпекових потреб, таким чином не дозволяючи порушникам досягати своїх цілей.
  • знайти способи бути активними у захисті цих принципів і цінностей, якщо вони порушуються третіми сторонами, мінімізуючи шанси блокувати рішення зсередини через політичну мотивацію, або загрузнути в обговоренні можливих дій. 

 

2. Політика щодо Росії не може бути двозначною

Попередній підхід НАТО до відносин з Росією – діалог і стримування – продемонстрував свою некомпетентність, оскільки це було сприйнято Кремлем як слабкість Альянсу, а не як запрошення до спільного пошуку рішень. НАТО потребує дотримання чітких умов у відносинах з Російською Федерацією. Неспровоковане та невиправдане вторгнення Росії в Україну та нехтування міжнародним правом становлять серйозну загрозу євроатлантичній безпеці та матимуть геостратегічні наслідки. Встановлення «червоних ліній» недостатньо, якщо ці лінії неоднозначні і не доповнюються рішучістю протидіяти, у разі їх перетину. Якщо відкрита агресія проти України та вчинення воєнних злочинів не є червоними лініями, то що може ними бути?

Важливо відкинути російський наратив про «сфери впливу» та обмежити здатність Москви встановлювати стратегічний, енергетичний, торговий чи політичний контроль над іншими країнами та регіонами. Надзвичайно важливою є готовність відповісти на російські загрози та обмежити зловживання принципом консенсусу окремими державами-членами, що перебувають під російським впливом.

Важливими є заходи побудови довіри, особливо для запобігання можливим військовим інцидентам. Такий же рівень необхідності співпраці існує і в питаннях ядерної безпеки, боротьби з тероризмом та контролю над озброєннями. Однак необхідно вжити всіх заходів, щоб обмежити можливості Кремля використовувати такі питання як квиток для повернення за стіл переговорів, без припинення порушення міжнародного миру і порядку в інших країнах. Якщо НАТО хоче бути в авангарді глобальної безпеки, йому слід відкинути старі підходи щодо Росії.

 

3. Диференціація партнерств

Попередній підхід НАТО до диференціації партнерств переважно базувався на регіональному підході. Хоча Програма «Партнерство заради миру», започаткована у 1994 році, охопила всі зацікавлені держави, відтоді ситуація суттєво змінилася. Широкий спектр залучених країн, включаючи нейтральні країни, супротивників, а також тих, що прагнуть стати членами, розмиває деталі програми.

Важливим кроком був запуск рамки Партнерства розширених можливостей (EOP); яке потребує кращої структуризації та наповнення змістом.

  • По-перше, слід створити Раду НАТО-EOP, щоб дозволити проведення спільних консультацій та розробку планів для підвищення оперативної сумісності й покращення стратегічного бачення формату. На даний момент кожна держава EOP має власний порядок денний, без спільних механізмів, які б покращували співпрацю та об’єднували зусилля шести партнерів та Альянсу.
  • По-друге, може бути важливим створити Центр з вивчення та впровадження досвіду EOP (EOP Lessons Learned Centre of Excellence). Оскільки НАТО прагне проектувати стабільність на своїх сусідів і партнерів, необхідно також вчитися на їхньому досвіді та визначати найкращі практики в оперативній та стратегічній сферах. Такий центр може також допомогти у кращому плануванні та оперативній сумісності у випадку транскордонних проблем.

 

4. «Політики відкритих дверей» – недостатньо

Підхід «політики відкритих дверей» виявився радше пасивною, ніж активною політикою. Як наслідок, є простір для маніпуляції та зловживання з боку противниками євроатлантичної інтеграції держав-аспірантів. «Двері» можуть бути відчиненими, але вас не запрошують зайти – це риторика, яка часто використовується у пропагандистських та дезінформаційних кампаніях, які іноді відображають і позицію окремих європейських політиків.

Важливо підкреслити, що євроатлантичні прагнення держав-партнерів не можуть бути питанням переговорів між НАТО, її державами-членами та третіми сторонами. Держави-члени НАТО повинні враховувати волю держави та її народу, але не будь-якої третьої сторони, яка може використовувати силу для маніпулювання здатністю Альянсу приймати рішення. Країни, що відповідають умовам, не повинні під тиском відмовлятися від своїх прагнень.

Україна та Грузія заслуговують на такий самий підхід, як Фінляндія та Швеція. Тбілісі та Київ не повинні відчувати, що Росія має право накласти вето на їхнє членство шляхом окупації їхніх територій, таких як Крим, Абхазія та Південна Осетія. З цієї причини НАТО може розглянути можливість модифікації підходу, який обмежує статтю 6 Вашингтонського договору територіями, які перебувають під стабільним контролем уряду на дату вступу. За відсутності такого сигналу Росія може фактично блокувати політику відкритих дверей НАТО.

Українські Збройні сили показали свою силу, відданість захисту цінностей і принципів, на яких базується НАТО, і свою здатність робити внесок у безпеку Північноатлантичного регіону. Стратегічна концепція НАТО має містити чіткий сигнал про те, що після завершення бойових дій питання щодо членства України – на порядку денному.

 

5. Чорне море – невід’ємна частина простору НАТО 

НАТО не має єдиної офіційної стратегії щодо Чорноморського регіону, все ще сприймаючи його переважно через призму двосторонніх відносин з окремими державами. НАТО, очевидно, розглядає політику щодо Чорноморського регіону окремо від своєї політики щодо східного флангу (відносно країн Балтії та Східної Європи) і середземноморського – південного флангу. Крім того, виникає питання, чи розглядає Альянс Чорне море як частину НАТО чи просто як сусідню територію. Ці відповіді є важливими, оскільки вплинуть на наступні кроки у розумінні реального стану поточних відносин, виявлення наявних і потенційних ризиків і загроз, більшого використання його потенціалу антикризового управління.

Оскільки регіон розташований між східним і південним флангами, НАТО не змогло вирішити, до якого з них належить Чорне море, тому регіон залишається у стратегічному підвішеному стані. Однак Чорне море – це регіон, який може об’єднати обидва фланги, оскільки більшість його проблем пов’язані між собою стратегічними театрами. Обмеження Чорноморського регіону лише східним флангом призведе до домінування російсько-центрованого підходу до загроз і перспектив, в той час як всеосяжне бачення регіону дозволить застосувати комплексний, орієнтований на майбутнє підхід і розвивати активну участь НАТО у ньому.

НАТО має розробити всеосяжну стратегію щодо Чорного моря, яка враховуватиме міцну співпрацю з державами-аспірантами, зосереджуватиметься на морській безпеці, зміцненні стійкості, заходах побудови довіри, спільному стримуванні та обороні та військово-морському співробітництві, а також включатиме питання щодо дотримання морського права, безпеки судноплавства та готовності реагувати на такі асиметричні дії, як «війна навчань» тощо.

Це передбачатиме розвиток спроможностей як прибережних держав-членів, так і країн-аспірантів, використовуючи всі можливості Партнерства розширених можливостей. Цільовий фонд НАТО для розвитку військово-морських сил, як для України, так і для Грузії, буде корисним. Створення постійної морської групи НАТО в Чорному морі також буде перевагою.

 

6. Концепція розумної безпеки

Концепція «розумної оборони» може стати новою парадигмою діяльності НАТО в Чорноморському регіоні, що дозволить краще використовувати всі спроможності та сформулювати ефективну, але не агресивну оборонну політику. Основна ідея – знайти точку спільного застосування зусиль союзників і не-союзників. Це може включати такі елементи:

Спільна система повітряної оборони (A2/AD). Враховуючи географію, співпраця між Україною та Румунією може мати особливу додану вартість у цій сфері. Варіантом може стати зона A2/AD у північно-західному регіоні Чорного моря або розширення місії НАТО з патрулювання повітряного простору з румунських аеродромів. Україну можна запросити до участі у місії НАТО з патрулювання повітряного простору над Румунією, Болгарією та Чорним морем.

Морська безпека. Спільні зусилля щодо патрулювання Чорного моря, спільні системи розвідки, спостереження та висвітлення надводної обстановки, що об’єднають українські, румунські й турецькі спроможності та будуть перебувати у режимі постійного обміну інформацією з силами у Середземному морі та країнах Балтії. Це також дозволить відстежувати маніпуляції з боку Росії щодо міжнародних механізмів морського сповіщення, гарантувати безпеку судноплавства, долати провокації та «війну навчань».

Багатодоменні операції (БДО) є однією з пріоритетних сфер діяльності Верховного головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО з питань трансформації. Україна набула унікального досвіду ведення БДО під час нинішньої війни і може сприяти стратегічному розвитку в цій галузі, включаючи необхідні зміни у структурі військ, щоб зробити їх здатними вести операції в повітрі, на суші та на морі, в космосі і кіберпросторі одночасно, у межах євроатлантичного простору.

 

7. Кіберсфера є п’ятим виміром ведення війни 

Зростання кібер загроз, які є надзвичайно небезпечними не лише для військової, але й для критичної цивільної інфраструктури та економіки, вимагають нових стратегічних та операційних підходів. Враховуючи збільшення використання транснаціональних кібератак та їхні наслідки, необхідний колективний кіберзахист. Через взаємозв’язок і взаємозалежність глобальної кіберінфраструктури успішна кібератака проти однієї держави може призвести до значних проблем у критичних системах інших держав. Отже, кібератаку на одну з держав НАТО слід розглядати як атаку на весь Альянс і давати на неї негайну, всеосяжну та рішучу відповідь.

Крім того, кібербезпека та оборона мають стати одним із пріоритетів у відносинах з державами-партнерами, деякі з яких мають більший досвід, ніж інші союзники; таким чином, партнери повинні стати невід’ємною частиною розробки стратегії та протоколу, щоб протистояти кіберзагрозам і бути залученими до механізмів швидкого реагування.

Кооперативний центр передового досвіду НАТО з питань кіберзахисту також повинен мати механізм швидкого інформування та реагування, а також налагоджувати міцну співпрацю та обмін досвідом наживо з тими державами, які перебувають на передовій кібервійни.

 

8. Стійкість як пріоритет

Хоча концепція стійкості стабільно включається в офіційні документи НАТО, вона все ще залишається переважно національною відповідальністю держав-членів і партнерів. Хоча багато елементів належать до виключно національних інтересів, тим не менш, такі виклики, як пандемія COVID-19, стихійні лиха або ризики для ядерних об’єктів, мають транснаціональне значення, тому їх слід вирішувати колективно.

Захист критичної інфраструктури, як-от ядерних реакторів, об’єктів зв’язку, електростанцій, портів та аеропортів, має бути головним пріоритетом. Ланцюги постачання та захист сховищ палива важливі як для військових, так і для цивільних, і є одними з головних цілей під час нападу, як продемонстрували дії Росії у 2022 році. Необхідно враховувати космічну сферу, включаючи стабільність супутникових систем, що вже діють, космічних місій та інфраструктури (враховуючи вже оголошені російські загрози працездатності космічних місій).

 


За редакції: к.політ.н. Ганна Шелест (Рада Зовнішньої політики “Українська призма”), к.політ.н. Валерій Кравченко (Центр міжнародної безпеки), к.політ.н. Дмитро Шеренговскьий (Український католицький університет), Маріам Симонова (незалежна консультантка), Сергій Сидоренко (Європейська правда).

Підготовлено у рамках проекту «Україна-НАТО: Розширений рівень», що впроваджується Радою зовнішньої політики «Українська призма» за підтримки Представництва НАТО в Україні.