Проблема імміграції та впливу іммігрантів на національну ідентичність привертає увагу багатьох дослідників, посідаючи помітне місце в сучасній політології, етнополітиці та мігрантознавстві. Вивчення досвіду Сполучених Штатів Америки – держави, відомої як “нація іммігрантів” – є важливим для європейських країн, де останніми роками відчутною є інтенсифікація імміграційних потоків і пожвавлення дебатів, присвячених проблемі національної ідентичності на різних інституційно-політичних рівнях.
Надія Бурейко та Вячеслав Ціватий для “Закордонні Справи”
Досвід США в зазначеному питанні є актуальним і для українського суспільства з огляду на те, що дискусії про становлення української нації досі тривають, а питання національної ідентичності та інституційно-політичного становлення суспільства є в стані перманентного обговорення.
Сполучені Штати Америки з другої половини ХХ ст. зазнали нечуваного напливу іммігрантів із тих країн/регіонів, в’їзд із яких раніше був заборонений діючими до того імміграційними квотами. Це стало наслідком процесу лібералізації імміграційної політики США, що базувався на положеннях “Закону про імміграцію” від 1965 р. та істотно змінив імміграційну палітру. У цій палітрі суттєву нішу зайняли вихідці з Латинської Америки, зокрема Мексики. У запропонованій статті автори шукають відповідь на запитання, чи становить реструктуризація сучасного імміграційного процесу в США нові виклики і загрози національній ідентичності. Виходячи з поставленої мети, окреслено такі завдання: проаналізувати зростання кількості іммігрантів з регіону Латинської Америки як наслідку лібералізації імміграційної політики США; визначити, чи можуть трансформації американського суспільства становити загрози для інституційно-політичної та національної згуртованості суспільства ХХІ століття.
“Закон про імміграцію”: відкрив “новий світ” для неєвропейців
“Закон про імміграцію”, відомий ще як закон Харта-Селлера, був прийнятий 25 серпня 1965 р. як такий, що мав відповідати національним потребам, узгоджуватися з міжнародними цілями й відповідати позиції Сполучених Штатів Америки як провідної держави “вільного світу”. Не зосереджуючись більше на імміграційних хвилях з країн Європи, зазначений
закон відкрив можливість імміграції до “нового світу” вихідцям з неєвропейських країн. Він скасував обмеження на основі національної приналежності.
Критерій національного та етнічного походження при імміграції віднині не враховувався (знаменно, що до 1965 р. 70% іммігрантських місць відводилися для вихідців лише з трьох європейських країн – Великої Британії, Ірландії та Німеччини – і залишалися, переважно, невикористаними). Цю ініціативу активно підтримували у зверненнях до конгресу Д. Ейзенхауер у 1960 р. та Дж. Кеннеді у 1963 році. Вона стала принципово важливою віхою лібералізації імміграційного процесу в США, а також усього суспільно-політичного життя держави. Особливо вагоме значення закон мав для забезпечення прав расово-етнічних груп. Деякі дослідники вбачають у ньому один із суттєвих результатів антидискримінаційного руху.
Одним із основних наслідків прийняття “Закону про імміграцію” 1965 р. (вступив у дію в 1968 р.) стало стрімке зростання кількості іммігрантів і зміни якісної структури імміграції. Імміграція досліджуваного нами періоду отримала назву “нова імміграція”, що вперше була детально проаналізована на сторінках “Гарвардської енциклопедії американських етнічних груп” [1]. Дослідник В. Бріггс назвав цей період “новою ерою масової імміграції”, який не тільки продовжуватиметься, а й швидше за все буде характеризуватися дедалі більшою інтенсивністю імміграційних рухів.
Так, припускали, що положення закону принесуть переваги перш за все європейцям, а іммігранти з інших регіонів не прибудуть у такій кількості, щоб кардинально змінити етнічну палітру імміграційних потоків у США. Ці припущення підтверджуються заявами американських державних посадовців. Так, Міністр юстиції Сполучених Штатів Америки Р. Кеннеді заявляв, що після напливу іммігрантів з Азійсько-Тихоокеанського регіону, який становитиме приблизно 5 тис. осіб у перший рік після введення закону в дію, ці показники підуть на спад і не будуть справляти разючого впливу на склад іммігрантів. Сенатор Е. Кеннеді у свою чергу запевняв, що закон не призведе до того, що американські міста щорічно наповнюватимуть іммігранти, а етнічна картина американського суспільства не зазнає змін. За словами Л. Джонсона, цей законодавчий акт “не був революційним, не впливав на життя мільйонів і не змінював структури повсякденного життя” американців, однак насправді він вніс значні зміни в кількісний і якісний склад імміграції, у першу чергу, в її етнічні показники.
Зрозуміло, що в перші роки дії “Закону про імміграцію” демографічні наслідки не були помітно відчутними. Так, представники європеоїдної раси становили 87,3%, інших рас – 12,6%. Однак уже до початку 1990-х рр. ці показники становили 76,2 і 23,8% відповідно. Імміграція до США з країн Європи наприкінці ХХ ст. різко скоротилася, а кількість прибулих із регіонів, в’їзд із яких раніше був обмежений, істотно зросла. У структурі імміграції чітко визначилася нова тенденція – серед іммігрантів почали переважати вихідці з Латинської Америки (у 90-х роках ХХ ст. вони становили 47,9% усіх іммігрантів, із них 23,7% − мексиканці). Для порівняння, іммігранти з Європи та Канади становили лише 13,8% загального обсягу іммігрантів.
Простежуючи кількісні зміни у складі імміграції, звернемося до наступних кількісних показників. У 1961-1970 рр. кількість іммігрантів з Європи становила 1 млн. 123 тис., з Латинської Америки – 1 млн. 283 тис, у процентному співвідношенні – 33,8 і 38,6% відповідно (підрахунки процентного співвідношення на основі статистичних даних Служби імміграції та натуралізації). Уже в 1981-1990 рр. до США з Європи іммігрувало 762 тис., що становило лише 10,4% іммігрантів, з Латинської Америки – 3 млн. 458 тис., що у процентному співвідношенні сягало 47,1%. У 90-ті рр. ХХ ст. майже половина іммігрантів, які прибули до Сполучених Штатів Америки, були вихідцями з Латинської Америки.
Рекордна кількість іммігрантів в’їхала з Мексики
Варто пам’ятати, що в запропонованому процентному співвідношенні нелегальні іммігранти не враховані, адже їх точну кількість встановити неможливо, оскільки вони не беруть участі у переписах населення та реєстраціях. Важливо зазначити, що кількість нелегальних іммігрантів із досліджуваного нами регіону почала зростати саме з 1965 року. Це було спричинено завершенням дії програми “брасеро”, у рамках якої мексиканців запрошували в Сполучені Штати Америки для виконання сільськогосподарських робіт. Таким чином латиноамериканці, здебільшого мексиканці, майже чверть століття мали можливість бути працевлаштованими на території США, адже програма діяла з 1942 по 1964 рік. Після завершення програми “брасеро” вже у 1970-1980-ті рр., за деякими даними, кількість нелегальних іммігрантів з Мексики налічувала 1,5 млн. осіб на рік при 50-60 тис. легальних іммігрантів.
Тенденція до збільшення кількості нелегальних іммігрантів зберігалася й надалі: якщо на початку 1980-х років на території країни перебувало 2,5-3,5 млн. іммігрантів, то в 1986 р. за різними підрахунками їх налічувалося вже від 3,5 до 5 млн. осіб.
Проблему нелегальної імміграції до США з Мексики можна пояснити не лише значною протяжністю спільного кордону, а й тим, що він розділяє дві країни з суттєвим розривом у заробітній платі та рівні доходів населення. Прагнення уникнути бідності та шукати кращої долі спонукає багатьох на нелегальну імміграцію, попри низку ризиків і політичних загроз. Так, наприклад, нелегальний статус істотно обмежує доступ до освіти, медицини, перешкоджає соціальній мобільності. Звідси постає суттєва проблема обмеження можливостей інтеграції в американське суспільство. Хоча остання часто пов’язана з небажанням самих іммігрантів, які здебільшого компактно оселяються поруч із представниками своєї етнічної групи.
Якщо аналізувати специфіку розселення іммігрантів із Мексики, то вона є традиційною – іммігранти з цього регіону прибувають і оселяються на Південному Заході країни: 49% проживають у штаті Каліфорнія, 18% – у штаті Техас. Проте наразі простежується вектор руху іммігрантів із Мексики на Захід Сполучених Штатів. Характерно, що вони майже завжди оселяються компактними общинами, створюючи етнічні анклави. Це пояснюється значною мірою тим, що люди тяжіють до підтримки етнічних зв’язків, збереження мовного середовища, культури, традицій. Особливо важливим є психологічний аспект, коли йдеться про здатність відтворювати емоційну прив’язаність як основу ідентичності емігрантів з досліджуваного нами регіону.
Якщо детальніше проаналізувати імміграцію з Латинської Америки, то варто зауважити, що в 1990-ті рр. ХХ ст. рекордна кількість іммігрантів із зазначеного регіону в’їхала з Мексики (2 млн. 249 тис., що становило 25% загальної кількості усіх іммігрантів).
Таким чином, кількість іммігрантів лише з Мексики перевищувала кількість іммігрантів з усіх країн Європи разом.
Характерно, що у 1980-ті рр. цей показник також перевищував дані за кількістю іммігрантів європейського походження. Однак саме в 1990-ті рр. рівень імміграції з Мексики зріс за деякими підрахунками майже на 35,8% порівняно з попереднім десятиріччям.
Високий рівень імміграції з Мексики пояснюється прагненням частини мексиканців переїхати на постійне місце проживання до США з метою знайти більш високооплачувану роботу. Крім того, інтенсивне збільшення кількості іммігрантів з Мексики, особливо на початку 1990-х рр., пояснюємо реалізацією положень “Закону про імміграційну реформу та контроль”, прийнятого у 1986 р., що надавав можливість легалізації тих нелегальних іммігрантів, які перебували на території Сполучених Штатів Америки з 1982 року. Під легалізацію потрапили в основному нелегальні іммігранти з Латинської Америки, у першу чергу з Мексики (мексиканці становили 2/3 усіх нелегальних іммігрантів, які були піддані амністії). Це істотно вплинуло на демографічну структуру США. Адже загалом кількість жителів у Сполучених Штатах Америки з іспано-мексиканським походженням упродовж 1990-х років збільшилася на 50% і до 2000 р. сягнула 21 млн. осіб. Щорічно їхня кількість збільшується на 1 млн., що зумовлено високим рівнем народжуваності серед вихідців із країн Латинської Америки. І хоча на початку 2000-х років спостерігається суттєве зменшення імміграції з Мексики, що стало результатом законодавчих реформ кінця ХХ – початку ХХІ ст., її вплив на демографічну картину США став дуже відчутним. Вже у 2010-2011 рр. Бюро перепису населення Сполучених Штатів зафіксувало, що серед кількості дітей, народжених за вказаний рік, 50,4% – діти представників етнорасових меншин.
Етнічній склад імміграції змінився кардинально
Другою після Мексики за кількістю іммігрантів із цього регіону є Домініканська Республіка. На чотири країни – Домініканську Республіку, Кубу, Гаїті та Ямайку – припадає 88% іммігрантів із країн Карибського басейну. Якщо основною причиною імміграції з Куби був авторитарний режим Кастро, то для інших трьох країн − проблеми економічного характеру та бажання населення підвищити рівень свого життя та матеріального добробуту. До того ж, взнаки дається територіальна близькість Сполучених Штатів Америки.
Зростання імміграції з країн Латинської Америки (а також Азії), відповідне зменшення імміграції з європейських країн викликало ситуацію, коли
серед перших десяти країн-джерел іммігрантів до США не було жодної європейської.
Така ситуація значною мірою призвела до зміни етнічного складу іммігрантів (адже у вихідців із неєвропейських держав значно вищий рівень народжуваності) і до зміни демографічної ситуації в країні. Зважаючи на те, що образ американця – представника “нації іммігрантів” упродовж тривалого періоду був тотожний нащадку європейця, така зміна етнічного складу імміграції до США логічно привернула увагу та занепокоєння [2]. Так, аналізуючи зміну природи американської нації, П. Браймлоу висловлює застереження про те, що Америка ризикує перетворитися на країну “третього світу” у результаті зменшення кількості білих американців і зростання кількості іммігрантів із Латинської Америки, називаючи останніх “непропорційно кваліфікованими та успішними”, що потенційно знижують якість робочої сили у США. Крім того, у результаті цієї імміграції ринок праці у Сполучених Штатах виявився переповненим спеціалістами окремих галузей, до того ж часто низькокваліфікованими. Це, у свою чергу, призвело до зростання серед них безробіття. Варто вказати ще один негативний наслідок: невідповідність в освітньому рівні іммігрантів та місцевого населення, що провокує соціальні проблеми.
Аналізуючи критичні оцінки П. Браймлоу, зауважимо, що вони знайшли широку підтримку далеко не в усіх суспільних і політичних колах США. Хоча й не були поодинокими (так, наприклад, варто згадати дослідження В. Бріггса [3]. Неможливо оминути ґрунтовне дослідження на пропоновану тематику С. Гантінгтона [4], який, аналізуючи одну з головних, на його думку, проблем для сучасного суспільства – визначення ідентичності, звертаючись до імміграційного феномену, робить висновок, що на сучасному етапі в США активізуються дезінтеграційні процеси, що становлять виклик американській нації. Серед інших чинників, які впливають на національну ідентичність, дослідник виокремлює саме імміграцію з Латинської Америки та мовні й культурні проблеми, що слідують за нею.
На інституційно-політичних, мовних і культурних проблемах, викликаних іммігрантами із зазначеного регіону, наголошує у свою чергу й дослідник М. Гібернау. Він зауважує, що “сила іспанської (кастильської) мови означає, що деякі території США стали фактично двомовними і діють як магніт для подальшої імміграції латиноамериканців, приваблених перспективою опинитися в знайомому середовищі” [5]. Показово, що саме під тиском вихідців із Латинської Америки в 1967 р. за рішенням конгресу був прийнятий “Закон про двомовне навчання” в деяких школах, де, за оцінками спеціалістів, двомовної освіти потребувало 3,6-3,8 млн. дітей. Закон передбачав, що школярі матимуть змогу вивчати рідну мову та використовуватимуть її в процесі навчання. Важливо, що незважаючи на велику кількість іспаномовного населення у США, лише його незначна кількість має змогу впливати на американську політику, адже не всі мають право голосувати і брати участь у політичному житті держави.
Деякі дослідники, аналізуючи ідентичність латиноамериканців у Сполучених Штатах (“мексиканоамериканська ідентичність” як конкретний тип іспаномовної ідентичності), спираються на три взаємопов’язані культурні і соціально-політичні сфери: раса, клас, культура, і при цьому стверджують, що мексиканоамериканці є нещодавно сформованою ідентичністю американців іноземного походження. З огляду на це, постає питання про можливості/неможливості утвердження бодай якогось ступеня етнонаціональної однорідності в американському суспільстві, що було основним завданням американського “плавильного котла”. Однак, що робити з іммігрантами, які зберігали зв’язок зі своєю етнічною батьківщиною, послуговувалися своєю мовою і залишалися носіями прабатьківських традицій, концепція “плавильного котла” не вказувала. Саме тому ця концепція поступово трансформувалася й частково втратила свою популярність. Деякі дослідники взагалі висловлюють думку про те, що “переплавлення” представників різних етнонаціональних груп у США, зокрема іммігрантів з Латинської Америки, залишилося нездійсненним фактом. Інші ж вважають, що воно було успішним лише спочатку. Так, американський дослідник П. Б’юкінен наголошує на успішності “плавильного котла”, через який пройшло понад 60 млн. осіб німецького походження, але підкреслює його абсолютну неспроможність на початку ХХІ ст. асимілювати 21 млн. мексиканців [6]. Подекуди з’являлася й гостра критика та абсолютне неприйняття ідеї “плавильного котла” у формі застереження, що “переплавлене” покоління та його нащадки не матимуть у майбутньому усвідомлення особливостей та винятковості своєї раси і віросповідання.
Культурний плюралізм
Альтернативним поглядом на політико-етнокультурні та інституційно-політичні процеси в американському суспільстві став культурний плюралізм. Його сутність полягає у визнанні поліетнічною державою існування різних етнічних груп із властивими їм культурними особливостями в межах єдиного інституційно-політичного та етнополітичного організму.
При цьому держава толерантно ставиться до цих особливостей, які можуть суттєво відрізнятися від культурних особливостей домінуючої культурної спільноти. Неабиякої популярності та поширення культурний плюралізм почав набувати з кінця 1960-тих рр. ХХ ст., адже з прийняттям “Закону про імміграцію” 1965 р. збільшилася етнічна палітра походження іммігрантів у зв’язку зі скасуванням квот, що регулювали імміграцію на основі національного походження, зокрема латиноамериканців. Проповідуючи багатоманітність в американському суспільстві, акцент було зроблено на те, що вона ніколи не повинна бути роз’єднувальним фактором.
Починаючи з кінця 1960-х років ХХ ст. в навчальних закладах Сполучених Штатів Америки до програмного курсу вводять вивчення історичного та культурного спадку основних расових та етнічних груп і їхнього внеску в становлення та розвиток США, американської культури.
А власне вивчення “багатокультурності” з того часу стало важливим складовим елементом американської освітньої системи, що активно підтримується та заохочується державою, яка здійснює комплекс заходів, спрямованих на забезпечення етнічного плюралізму.
Згідно з ідеєю культурного плюралізму культурна різноманітність, яку приносять за собою іммігранти, сприяє прогресу країни, а американська культура лише виграє від реалізації прагнення іммігрантів зберегти особливості своєї культури.
Саме в стійкості традицій культури іммігрантів згідно з ідеями культурного плюралізму можливе утвердження та збереження ідентичності. Оскільки нація не формується просто із зібрання людей, для гармонійного співіснування іммігрантів та приймаючого суспільства в межах одного національного утворення необхідними є наявність згуртовуючих чинників, під впливом яких відбувається об’єднання у спільну духовну і політичну цілісність, у рамках якої існує почуття національної ідентичності.
Новий закон Обами
Початок ХХІ ст. ознаменувався тим, що імміграційна політика Президента США Барака Обами стала більш спрямованою на її лібералізацію та реформування.
Знаковим стало підписання Б. Обамою наприкінці 2014 р. нового закону про імміграцію, завдяки якому понад 5 млн. людей зможуть легалізувати своє перебування на території США.
Нові правила стосуються тих, хто мешкає в Америці понад 5 років або народив тут дітей. Барак Обама пояснив у своєму зверненні: “Ви можете вийти з тіні й жити згідно із законом. Деякі критики цього закону називають його амністією. Це не так. Амністія – це система імміграції, яку ми маємо зараз: мільйони людей, які живуть тут і не платять податків, не дотримуються наших правил. Ось це справжня амністія – залишити таку непрацюючу систему, як є. Масова амністія – несправедлива. Масова депортація – також неможлива і суперечить нашому характеру. Тому я – за відповідальність і здоровий глузд. Якщо ви підпадаєте під наші критерії – можете вийти з тіні. Якщо ви злочинець – вас депортують. Якщо ви плануєте в’їхати до США нелегально – шанси, що вас упіймають та відішлють назад, щойно збільшилися”. Як повідомляє прес-служба Білого дому, відповідно до реформи це нововведення мало б допомогти тим, хто прибув до США нелегально та працює за мізерну плату й не отримує соціальної допомоги.
Крім того, за словами Барака Обами, Америка полегшить легалізацію для високоосвічених іммігрантів і бізнесменів. Це дасть змогу зробити імміграційну систему “чеснішою і справедливішою”. Одночасно він закликав конгрес до ширших і постійних заходів, які дадуть можливість реалізувати, а не блокувати реформу імміграційної системи та врегулювати проблеми імміграційної реформи в США початку ХХІ ст. як на політичному, інституційному, так і законодавчому рівнях. Станом на сьогодні в Сполучених Штатах проживає понад 12 млн. незаконних мігрантів, переважно з країн Латинської Америки. Щорічно США депортують понад 400 тис. осіб.
У 2015 р. на саміті “SELECTUSA” Президент США Барак Обама заявив про подальше спрощення процедури отримання віз L-1 [7].
Отже, етнічний чинник формування американської нації нерозривно пов’язаний з проблемою імміграції. Адже знаменно, що на запитання “Яким є ваше етнічне походження?” лише 6% опитаних відповіли, що вони просто “американці”. Решта респондентів віднесли себе до однієї із запропонованих переписом 215 етнічних груп. Це порушує питання, яким чином країна з такою разючою багатоманітністю в етнічній палітрі утримує і зберігає єдність нації, а також непохитність національної ідентичності. Не маючи відчуття приналежності до єдиної американської культури, політики, історії, не ідентифікуючи себе з єдиною американською нацією, важко стати повноцінним членом американського суспільства. А відсутність єдності в суспільстві логічно послаблює відчуття безпеки й посилює нові виклики та загрози. Високий ступінь сегрегації суспільства також порушує його стійкість. Так, наприклад, анклави мексиканців на Південному Заході США можуть стати загрозою національній ідентичності. Саме наплив іммігрантів (часто латиноамериканців), збільшення культурної дистанції між корінним населенням та іммігрантами розцінюється багатьма дослідниками як загроза національній ідентичності. Новоприбулі іммігранти жодним чином не повинні спричинювати розмивання національної ідентичності навіть за умови, що вони продовжують ідентифікувати себе з державою свого колишнього проживання. Однак при цьому представники цих етнічних груп повинні бути інтегровані в процес націєтворення, а не бути осторонь інституційно-політичних процесів.
На сьогодні для США, з метою уникнення нових викликів та інституційно-політичних загроз ХХІ ст. американській нації з боку іммігрантів, важливим є концептуально правильне осмислення та підхід на державному рівні до етнорасових змін американського суспільства, що значною мірою спричинені реструктуризацією імміграційних потоків, і відповідно – необхідність зробити науково обґрунтований правильний вибір концепції, що відповідала б новим етнорасовим реаліям та інституційно-політичним змінам у США світоустрою початку ХХІ століття.
Список використаних джерел:
1. Harvard Encyclopedia of American Ethnic Groups [Ed. By S. Thernstrom, A. Orlov, O. Handlin]. – Belknap Press, 1980. – Р. 254.
2. Schlesinger A. The Return to the Melting Pot / A. Schlesinger // Debating Diversity: Clashing Perspectives on Race and Ethnicity in America. Ed. R. Takaki. – Oxford University Press, USA, 3 edition. – 2002. – P. 257-259.
3. Briggs V. Mass Immigration and the National Interest: Policy Directions for the New Century / Vernon M. Briggs Jr. -M E Sharpe Inc; 3 edition. – 2003. – 328 р.
4. Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности / Сэмюэл Хантингтон. – М., 2004. – 636 c.
5. Гібернау М. Ідентичність націй / М. Гібернау. – К. : Темпра, 2012. – С. 169.
6. Buchanan P. The Death of the West: How Dying Populations and Immigrant Invasions Imperil Our Country and Civilization / Patrick Buchanan. – NY.: Thomas Dunne Books, 2001. – Р. 164.
7. Raif Karerat. L1-B visas to become easier to get: Barack Obama // The American Bazaar. Global Media Holding, Inc. – 2015. – 24 March.