Завдання та принципи роботи Європейської Комісії

ЄС має бути сміливішим і швидшим у застосуванні нових економічних інструментів щодо Китаю. Візитом Сі Цзіньпіня до Москви Пекін продемонстрував, що прагне зміни світового порядку та посилює свої стратегічні позиції. Китай стає все більш репресивним удома та наполегливим назовні – і Європа повинна зважати на це.

Підписатись на новини "Української призми"

Регіна Чулініна

 

ЄС має бути сміливішим і швидшим у застосуванні нових економічних інструментів щодо Китаю. Візитом Сі Цзіньпіня до Москви Пекін продемонстрував, що прагне зміни світового порядку та посилює свої стратегічні позиції. Китай стає все більш репресивним удома та наполегливим назовні – і Європа повинна зважати на це. Ці думки Урсула фон дер Ляєн висловила під час вчорашнього публічного виступу, в якому розповіла про завдання своєї поїздки до Пекіна наступного тижня. Вперше голова Європейської Комісії відкрито заявила про загрозливі тенденції для ЄС з боку Китаю та системно описала їх, вперше – закликала країни Об’єднаної Європи до рішучих дій у цьому контексті. Урсула фон дер Ляєн вирушає до Пекіну, щоби окреслити рамки співпраці між ЄС і Китаєм за нових умов, а також застерегти китайських посадовців від агресивних дій на міжнародній арені.

 

З початку російського вторгнення до України Європейська Комісія відіграла лідерську роль у пропонуванні санкцій проти агресора та початку звільнення самого ЄС від російського впливу. Президентка інституції, її заступники, Високі представники та єврокомісари провели масштабну роботу для того, щоби зміцнити стійкість ЄС на фоні зростання глобальної турбулентності та посилити позиції Об’єднаної Європи на міжнародній арені. У сьогоднішньому випуску Ad Fontes, Ad Europa Рада зовнішньої політики «Українська призма» в партнерстві з FES-Ukraine розповість, як і для чого працює Європейська Комісія та які зміни очікують на неї наступного року.

 

Що ж таке Європейська Комісія та чим займається?

 

Європейська Комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, але вона має унікальну особливість – незалежність від політичних впливів, що дозволяє інституції пропонувати законодавчі ініціативи Європейському Парламенту та Раді ЄС.

 

Щодо ролей, то ЄК є «адвокатом» інтересів Європейського Союзу, відстоюючи позицію країн-членів Євросоюзу та беручи участь в міжнародних угодах. Не оминає цей захист і громадян мешканців ЄС. Зокрема це стосується питань, що не можуть бути вирішені на національному рівні.

 

Увесь спектр відповідальності Європейської Комісії можна розподілити наступним чином:

  1. Законодавча ініціатива: Комісія має право ініціювати нові законодавчі акти та вносити пропозиції щодо змін чинних правових актів.
  2. Виконавча влада: Комісія відповідає за виконання законів та політик ЄС, а також за управління різними програмами та ініціативами.
  3. Нагляд за виконанням права ЄС: Комісія має право перевіряти дотримання країнами-членами правил та законів ЄС.
  4. Зовнішні зв’язки: Комісія представляє ЄС у відносинах з іншими країнами та міжнародними організаціями через Високого представника ЄС з питань політики безпеки та зовнішньої політики та Європейську службу зовнішніх справ.
  5. Фінансовий нагляд: Комісія контролює фінансову діяльність ЄС та відповідає за управління бюджетом ЄС.
  6. Розвиток та інновації: Комісія сприяє розвитку та інноваціям в ЄС, зокрема шляхом підтримки наукових досліджень, технологічного розвитку та впровадження нових технологій.
  7. Захист прав людини: Комісія забезпечує захист прав людини в ЄС та пропагує принципи демократії та правової держави.

 

Ці функції роблять Європейську Комісію ключовим органом ЄС, що забезпечує розвиток та реалізацію політик ЄС.

 

Хто формує Європейську Комісію?

 

Комісія складається з 27 членів (так звана колегія), які представляють кожну з держав-учасниць, а також з Президента, Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики, Віцепрезидента та інших єврокомісарів. Єврокомісари не представляють свої країни-члени, але працюють на загальний інтерес ЄС. Щоп’ять років відбуваються вибори.

 

Структура Комісії включає в себе Генеральні Директорати. Їхню діяльність можна порівняти з функціонуванням міністерства в державі, адже кожне з них відповідає за певний політичний сектор. Комісар відповідного Директорату спільно з колегією працюють над пропозиціями, ініціативами та пакетами документів. Наразі є 60 таких підрозділів – Європейська Комісія часом створює чи скасовує окремі структури, відповідно до поточних викликів і проблем для розв’язання. Як приклад можна навести Генеральний Директорат політики сусідства та розширення (DG NEAR), Генеральний Директорат міжнародної співпраці, гуманітарної допомоги та відповіді на кризи (DG ECHO), Генеральний Директорат сільського господарства та розвитку сільських територій (DG AGRI), Генеральний Директорат фінансового програмування та бюджету (DG BUDG), Генеральний директорат здоров’я та харчової безпеки (DG SANTE) тощо.

 

Колегія забезпечує політичну підтримку та допомогу єврокомісарам. Президент визначає загальну політику Комісії, а окремі члени комісії працюють спільно над стратегічними цілями та річним планом дій.

 

Президента/-ку Європейської Комісії обирають на посаду у декілька етапів:

  1. Висування кандидатури: після виборів до Європейського Парламенту національні лідери в Європейській Раді висувають кандидатуру Президента.
  2. Підтримка Європарламенту: запропонований кандидат повинен отримати підтримку більшості депутатів Європарламенту.
  3. Затвердження в Європейській Раді: кандидатуру на посаду Президента затверджує Європейська Рада кваліфікованою більшістю голосів.
  4. Підбір комісарів: після затвердження кандидатури на посаду Президента, кандидат подає список відповідних віцепрезидентів та комісарів на основі пропозицій від країн-членів.

 

Ці процедури забезпечують відкритість та демократичність вибору керівництва Європейської Комісії. Крім того, такий процес вибору гарантує широку підтримку та легітимність Президента та його комісії.

 

Розподіл сил у Європарламенті: чому це важливо для виборів Президента Єврокомісії

 

Вибори до Європарламенту відбуваються напередодні виборів Президента Єврокомісії. Фактично, це голосування обумовлює результат відбору голови виконавчого органу ЄС. Протягом останніх років відбулися деякі зміни в процедурах цих процесів, хоча вони не набули правової основи, а просто стали частиною політичної практики.

 

Найважливішим виборчим нововведенням останніх років стало висування європейськими політичними партіями (партійними родинами) провідних кандидатів (Spitzenkandidaten) на посаду голови Комісії. На виборах до Європарламенту 2014 і 2019 років виборцям було обіцяно, що вибір Президента Комісії буде визначено результатами виборів до Європарламенту.

 

Проте Європейська Рада фактично так і не прийняла нову процедуру, і після виборів 2019 року різні групи Європарламенту не змогли сформувати більшість за жодного з провідних кандидатів (хоча їх було запропоновано). Як наслідок, Урсулу фон дер Ляєн, яка не була номінована як Spitzenkandidat напередодні виборів, обрали Президенткою Комісії.

 

Це дало привід припустити, що процедуру висунення головних кандидатів не буде впроваджено й політичні сили відмовляться від неї. Але основні європейські партії не відмовилися від такого підходу. Враховуючи, що ця процедура не закріплена законодавчо, а базується на політичному рішенні самих партій, ніщо не може перешкодити їм знову висунути головних кандидатів. Таким чином, інституційне перетягування канату навколо Spitzenkandidaten, ймовірно, продовжиться і у 2024 році – саме тоді відбудуться вибори до Європарламенту, а за ними – вибори голови Єврокомісії.

 

Щодо головного опонента Урсули фон дер Ляєн на посаду Президента Європейської Комісії у 2019 році, то ним був нідерландський соціал-демократ і дипломат Франс Тіммерманс, який наразі обіймає посаду віце-президента Єврокомісії.

 

На першому етапі виборів Тіммерманс і фон дер Ляєн отримали найбільшу кількість голосів від Європарламенту. Але на етапі розгляду кандидатур на посаду Президента в Європейській Раді Урсула фон дер Ляєн здобула підтримку декількох європейських лідерів, зокрема, тодішньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель. Це дозволило фон дер Ляєн стати основною кандидаткою на посаду Президентки Європейської Комісії і згодом отримати підтримку від Європарламенту. Цікаво, що під час тих виборів протягом тривалого часу європейські медіа головним претендентом на посаду голови виконавчої влади ЄС бачили члена (а нині лідера) ЄНП Манфреда Вебера, але ключову роль у попередньому відборі кандидатів все ж відіграли національні уряди, а не партійні родини в Європарламенті.

 

Однією з причин, чому опоненту не вдалося перемогти, можуть бути політичні погляди та партійна приналежність кандидатів. Урсула фон дер Ляєн заручилася підтримкою Європейської Народної Партії (ЄНП), яка має найбільшу групу в Європейському Парламенті та лояльність багатьох європейських лідерів. Франса Тіммерманса підтримала група Прогресивного альянсу соціалістів і демократів (СД) у Європарламенті, яка мала меншу кількість євродепутатських місць і меншу підтримку в Європейській Раді. Крім того, проти кандидатури Тіммерманса виступали уряди деяких країн ЄС. Наприклад, влада Польщі відкидала можливість підтримати цього політика через його засудження ним польських реформ судової системи.

 

Якою ж буде процедура виборів голови Єврокомісії надалі? Ідея впровадження Spitzenkandidaten до європейського права досі існує і не забута партійними родинами в Європарламенті. Однак на її втілення повинні погодитися лідери країн-членів ЄС, а це означає – поділитися частиною свого впливу на цей процес. З іншого боку, вибори голови Єврокомісії і за чинної процедури є складним процесом з багатьма противагами, в якій національним урядам все ж доводиться шукати компромісу з партійними родинами в Європарламенті.

 

Таким чином можна очікувати, що європейські партії у 2024 році висуватимуть своїх головних кандидатів на посаду Президента Єврокомісії та сподіватимуться, що їхні побажання буде узгоджено з волею урядів держав-членів. Так чи інакше, і Європейська Рада, і Європейський Парламент скажуть своє слово в цьому процесі. Наразі дані з агрегаторів даних соціологічних досліджень Europe Elects, Politico та Der (europäische) Föderalist свідчать, що ЄНП знову претендує на найбільшу групу в Європарламенті. Однак перевага цієї партійної родини над СД не має стійкості. Тож вибори голови Єврокомісії знову, як і у 2019 році, можуть стати боротьбою цих двох політичних сил. Поки жоден із політиків або чинних членів Єврокомісії не висловлював чіткого наміру позмагатися за крісло Президента.