Нагода зміцнити економічні зв’язки з’явилася ще у 2011-му році. Тоді мали досить амбітну мету – наростити об’єми двосторонньої торгівлі до $10 млрд/рік.
З огляду на це, було розпочато переговори щодо угоди про зону вільної торгівлі.
Експерт “Української призми” Надія Коваль для видання “Бізнес”
Співпраця з Україною розвивалася як один з напрямів турецької «багатовекторності», політики «нуль проблем з сусідами». Йдеться про концепцію, сформульовану колишнім Міністром закордонних справ, а тепер Прем’єр-міністром, Ахметом Давутоглу, яка розглядала Туреччину як регіонального лідера, якір стабільності та авторитет на Близькому Сході. Згідно з концепцією, країна намагалася розвивати взаємовигідні економічні стосунки з усіма сусідами одночасно.
Політика «нуль сусідів без проблем»
Внаслідок низки стратегічних помилок, «нуль проблем з сусідами» перетворився на «нуль сусідів без проблем». Оскільки погіршилися стосунки Туреччини з Сирією, аравійськими монархіями, державами Магрибу та Ізраїлем.Туреччина залишилася «стратегічно самотньою», а її зовнішньополітичні ініціативи стали реактивними та хаотичними.
Проблеми з Росією також вплинули на стратегію так званої компартменталізації. Вона передбачала відокремлення конфліктних безпекових питань від позірно взаємовигідних економічних. Взаємне економічне заангажування у спільних проектах (у сфері газової та атомної енергетики, інфраструктурних проектах, нарощування туристичних потоків) було дуже потужним.
Після загострення російсько-турецького протистояння у Сирії та збитого літака така співпраця зазнала поразки. Це зайвий раз продемонструвало, що у сучасних міжнародних відносинах, зокрема у російській стратегії, безпекові та економічні елементи – це різні грані одного процесу, які не піддаються жодній компартменталізації.
Безвізовий режим для Туреччини, замість України?
В умовах послаблення стратегічного партнерства з США, Туреччині нічого не лишалося, окрім як «повернутися обличчям» до ЄС, зацікавленого у співпраці задля вирішення проблеми близькосхідних біженців.
Тому, на початку березня вдалося не лише домовитися про додаткове фінансування, а й забезпечити попереднє зобов’язання надати найближчим часом безвізовий режим для громадян Туреччини. Також вдалось інтенсифікувати переговори про членство в ЄС, які з тривають вже понад 10 років. Саме тут, на перетині євроінтеграційних проектів, відбуватиметься найбільш цікава взаємодія між Україною і Туреччиною.
Перспектива надати найближчим часом безвізовий режим Туреччині може стати загрозою для впровадження його в Україні у цьому році.
Чи будуть Туреччина та Україна співпрацювати на цьому шляху? Або слід очікувати спільної стратегії щодо взаємопідтримки в інтенсифікації європейської інтеграції та здобуття безвізового режиму?
Україні вигідна «Європа кількох швидкостей»
У Євросоюзі гіпотетичне відновлення переговорів про членство з Туреччиною та лютнева угода з Великобританією посилюють прихильників «Європи кількох швидкостей».
Це означатиме для нових (та й старих) держав-членів можливість брати участь у деяких елементах спільної діяльності та політик ЄС, але виключати їх з інших на постійній чи тимчасовій основі.
Така концепція «кількарівневого членства» може стати у нагоді для подальших євроінтеграційних стратегій України, своєрідною альтернативою для європейських скептиків, які наразі не бачать можливості для повноцінного членства ні нашого держави, ні Туреччини.
На цьому тлі розвиток двосторонньої торгівлі варто розглядати не лише в контексті двосторонніх відносин, а як рушій подальшої економічної інтеграції на європейському просторі.
Відновлення переговорів про ЗВТ з Туреччиною є, перш за все, логічним продовженням введення зони вільної торгівлі з ЄС.