Путін-Трамп: на узбережжі фінської затоки

16 липня у Гельсінкі відбулась зустріч президента США Дональда Трампа і російського очільника Володимира Путіна. Ще напередодні зустрічі сторони зауважили, що відносини між Сполученими Штатами та Росією перебувають на найнижчому щабелі, висловили брак ентузіазму з приводу результатів переговорів, повідомили, що зустріч не має якогось особливого порядку денного. Разом з тим, ставки у міжнародній грі Путіна […]

Підписатись на новини "Української призми"

16 липня у Гельсінкі відбулась зустріч президента США Дональда Трампа і російського очільника Володимира Путіна. Ще напередодні зустрічі сторони зауважили, що відносини між Сполученими Штатами та Росією перебувають на найнижчому щабелі, висловили брак ентузіазму з приводу результатів переговорів, повідомили, що зустріч не має якогось особливого порядку денного. Разом з тим, ставки у міжнародній грі Путіна і Трампа настільки високі, що попри низькі очікування, до зустрічі прикута світова увага, а союзники США навіть закликають американського президента утриматися від необережних домовленостей. У Німеччині міністр закордонних справ Хайко Маас ще за день до саміту у Гельсінкі закликав Трампа не йти на угоди з Путіним, якщо ці угоди втілюватимуться коштом європейських партнерів.

Сергій Герасимчук, спеціально для “Українського інтересу

Порядок денний: експектації

Вочевидь, попри дефіцит інформації про теми для обговорення на саміті, є питання, які президентам США та Росії буде важко оминути увагою.

У США передусім очікували, що в ході саміту буде порушено питання російського втручання у американські президентські вибори. Дональд Трамп напередодні заявляв, що прямо поставить це питання Путіну, хоча й не сподівається, що його візаві визнає російський вплив на американську президентську кампанію два роки тому.

Поза тим, очікувалось, що саміт стане місцем для пошуку рішень у проблемах ядерного нерозповсюдження: перемовин щодо продовження терміну дії Договору про стратегічні озброєння START у 2021 році, а також дотримання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ймовірно адміністрація Дональда Трампа хоче домогтися від росіян підтримки у переговорах США з Північною Кореєю). Якби з цих питань вдалось домогтися щонайменшого прогресу, то президент Трамп зміг би цим скористатися як на міжнародній, так і на внутрішньоамериканській політичній арені.

Не менш гостро вимагає уваги вирішення сирійської проблеми – партнери з Ізраїлю, ОАЕ, Саудівської Аравії працюють з адміністрацією Трампа, домагаючись витіснення з сирійських терен збройних сил Ірану, а США, як видається, сподіваються на підтримку у цьому питанні з боку Росії. Навіть, якщо РФ і не погодиться повністю порвати зі своїм союзником у Сирії – Іраном, то США очікує, що Росія принаймні гарантуватиме відсутність іранських військ у прикордонні Ізраїлю. Зі свого боку, Москва сподівається конвертувати успіхи власних військових у Сирії в гарантії для режиму Башара Асада.

Саміт НАТО у Брюсселі минулого тижня продемонстрував, що доволі гостро Дональд Трамп реагує на запуск газогону “Північний потік-2”. Принаймні канцлеру Німеччини Ангелі Меркель дісталось від американського лідера на горіхи за підтримку цієї ініціативи. У Євросоюзі (а також і в Росії, Трампу закидають, що його критика спрямована на просування інтересів американського LNG-лоббі, з метою посилення американців на європейському ринку газу, шляхом послаблення позицій “Газпрому”). Саміт із Путіним у Гельсінкі – чудова нагода обговорити це питання віч-на-віч на рівні президентів США та Росії.

Зрештою, напередодні саміту лунало й чимало спекуляцій щодо того, що й Україна буде предметом обговорення двох президентів. На рівні офіційних заяв у Києві та Вашингтоні говорили, що якщо згадки про Україну і будуть, то обговорення цілком відповідатиме українським інтересам. На рівні ж експертів, подекуди, наголошували, що Гельсінкі стануть місцем, де українські інтереси розміняють на поступливість Росії в інших, в тому числі, вищезгаданих питаннях: аж до визнання Сполученими Штатами анексії Криму та “фінляндизації України”.

Саміт: декорації

Зустріч президентів США та Росії відбулась у резиденції президента Фінляндії у Гельсінкі. Не обійшлось без символічних речей. Скажімо, російський очільник до фінської столиці запізнився майже на годину. Проте й Дональд Трамп на місце зустрічі не поспішав і приїхав туди лише через десять хвилин після того як Путін нарешті прибув на місце переговорів.

Примітно, що цього разу президент США утримався від традиційних довгих рукостискань – Путін та Трамп тисли одне одному руку не довше трьох секунд. Щоправда, й цього вистачило, аби журналісти присутні на саміті помітили дивний жест – президент Трамп вказівним пальцем торкнувся манжету сорочки Путіна і це здійняло хвилю обговорень серед шанувальників теорії змови.

Несподіванкою став анонс порядку денного переговорів, що його озвучив Дональд Трамп. Замість тематики, яку вважали найбільш вірогідною у експертних колах Трамп сказав, що говоритимуть про військові питання, торгівлю, ядерну проблематику та Китай. І якщо, умовно, “Північний потік-2” можна віднести до торгівельних питань, а Сирію та Україну – до військових, то обіцянка поговорити з Путіним і про “спільного друга Сі” (главу КНР Сі Цзиньпіна) стала для багатьох сюрпризом. Натомість про вірогідність обговорення російського втручання в американські вибори та ситуацію в Україні Дональд Трамп не сказав нічого.
Щоправда, посольство Росії у США заявило, що українську тематику, питання Сирії, ситуацію на Корейському півострові та боротьбу з тероризмом хоче обговорити Путін.

Означивши свої пріоритети президенти США та РФ вирушили на двосторонні переговори тет-а-тет, в яких окрім них та перекладачів ніхто участі не брав і які тривали помітно довше за заплановані півтори години.

Водночас із зустріччю лідерів Сполучених Штатів та Росії відбулась також зустріч міністра закордонних справ Сергія Лаврова та Держсекретаря США Майка Помпео.

Результати – декларації

Результати зустрічі, якої так довго чекали дещо забарилися. Переговори тривали довше, ніж сподівалися сторони та спостерігачі. Проте, спільна прес-конференція президентів, яка щойно відбулась, продемонструвала, що певні домовленості було досягнуто.

По-перше, вочевидь РФ та США принципово домовились про пролонгацію договору START у 2021 році і Трамп зможе вписати це до переліку своїх досягнень.

По-друге, сторони дійшли згоди і по ситуації в Сирії, зокрема, високовірогідно, Росія гарантувала, що стримуватиме Іран, забезпечить буферну зону між збройними силами Ірану та Ізраїлем, а також сприятиме поверненню біженців до їхніх домівок. Поза тим, Москва та Вашингтон погодилися, що разом працюватимуть, аби ІДІЛ не повернулася на свої попередні позиції, а також зголосилися працювати разом у сфері боротьби з тероризмом.

Щодо України, то тут ситуація суттєво не змінилася. Сторони підтвердили, що вони віддані мінським домовленостям. Тривожний сигнал – Путін наголосив на сподіваннях, що Вашингтон тиснутиме й на Київ щодо виконання цих домовленостей, а це заганяє Київ у пастку російської інтерпретації порядку виконання домовленостей.

Щодо “Північного потоку-2”, то у цьому питанні сторони, схоже, не досягли домовленостей. Вони лишень домовилися, що спробують розробити механізми регулювання міжнародного ринку газу. Проте, все це на рівні декларацій.

Гірша ситуація з питанням транзиту газу через Україну. Путін пообіцяв, що попри прогнозований запуск “Північного потоку-2”, транзит збережеться, якщо суперечки між суб’єктами господарювання буде вирішено. Проте, вочевидь, Москва тепер тиснутиме на Київ щодо вигідних для себе умов транзиту і поступок у питанні, яке, як гадали в Києві, вже вирішене у Стокгольмському арбітражі. І тут Київ, схоже, теж потрапляє у пастку власних декларацій: транзит ми збережемо, як і прагнули, але на московських умовах – і на цьому тепер наполягатиме не лише Москва та Берлін, але й Вашингтон.

Загалом, зустріч у Гельсінкі, за словами Дональда Трампа, стала “хорошим стартом”. На щастя, вона не стала фінішем для Києва – понад те, США навіть підтвердили, що вважають анексію Криму незаконною. Однак, на тлі потеплішання у відносинах Росія – США українським політикам та дипломатам тепер треба бути вкрай обережними у своїх формулюваннях і готуватися до “ери прагматизму” у міжнародних відносинах. “Ера милосердя”, схоже, добігла кінця на узбережжі фінської затоки.