Інтеграційна гібридність Білорусі і Росії. Наслідки для України

На відміну від країн Східного партнерства, які підписали угоди про асоціацію з ЄС, досвід Білорусі у протистоянні гібридній агресії варто розглядати з точки зору негативних наслідків та спроб білоруського керівництва протистояти тиску Москви. На жаль, офіційний Мінськ виступає радше одним з проксі-інструментів агресії проти України. Вплив Росії на Білорусь має тотальний характер з огляду на залежність Білорусі від РФ практично у всіх сферах: від політичної й економічної до військової й енергетичної. Тому білоруське керівництво обмежене у можливостях протидії.

По-перше, Союзна держава Росії та Білорусі (СД) накладає на Мінськ зобов’язання координувати з РФ свою зовнішньополітичну, безпекову та оборонну діяльність. Функціонує регіональне угруповання військ (сил) Росії та Білорусі, здійснюється спільна охорона зовнішнього кордону в повітряному просторі, проводяться щорічні спільні навчання стратегічного та оперативно-тактичного характеру.

По-друге, Білорусь є активним учасником пострадянських інтеграційних проектів політико-економічного (СНД) та оборонно-безпекового характеру (ОДКБ), створених під егідою Росії. Одним з пріоритетів головування РБ в ОДКБ у 2017 році було посилення міжнародного впливу організації та поліпшення оперативної готовності Колективних сил^[1].

По-третє, з 2015 року Білорусь стала членом Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) –  проекту Росії, спрямованого на поглиблення економічних зв’язків РФ з пострадянськими країнами, зокрема, Білоруссю. В полоні таких концентричних кіл інтеграції з Росією Білорусі практично неможливо проводити незалежну зовнішню політику. Так, під час міжнародного круглого столу «Україна та країни СхП у протидії гібридним загрозам заради суспільної безпеки», проведеного в листопаді 2017 року Центром глобалістики “Стратегія ХХІ” за підтримки ЄС і Міжнародного фонду “Відродження”, директор Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень Арсеній Сівіцький відзначив, що Росія постійно чинить вплив на Білорусь щоб не допустити її виході із зони контролю, використовуючи для цього інформаційні, енергетичні, економічні та інші важелі.

Зовнішньополітичні розрахунки Мінська на тлі російсько-українського конфлікту

Від початку російської агресії проти України офіційний Мінськ визначив два напрямки побудови відносин з Києвом: посередництво у врегулюванні конфлікту; продовження торгово-економічної співпраці з Україною^[2]. Білорусь вдалася до вибудовування неофіційного каналу комунікації з Україною для демонстрації нейтральної позиції, дистанціювання від агресивної політики Росії та відновлення контактів з ЄС і США.

З метою нейтралізації негативних наслідків гібридної агресії Росії проти України Білорусь, хоча й з низькою ефективністю, зосередилася на наступних задачах:

у політико-дипломатичній сфері:

• вибудувати неофіційний канал комунікації з українською стороною для завірення у нейтральній позиції офіційного Мінська та готовності надавати неофіційну допомогу, де дозволяє ситуація;
• за рахунок сприяння переговорному процесу між Україною та Росією максимально можливо дистанціюватися від політики та пропозицій РФ щодо посилення військової співпраці та розміщення російської техніки на білоруській території;
• максимально капіталізувати свою позицію посередництва у врегулюванні російсько-українського конфлікту для відновлення контактів із Європейським Союзом та США;

у військово-безпековій сфері:

• не допустити втягнення Білорусі, як партнера по Союзній державі, в російсько-український конфлікт на стороні Росії та не допустити використання власної території для передислокації і розміщення російський військ з метою посилення агресії;
• перешкоджати перетіканню конфлікту з України на територію Білорусі, взяти під контроль нелегальні потоки бойовиків з числа громадян Білорусі, які повертаються з Донбасу, не допустити контрабанди зброї;
• відновити належний рівень боєздатності білоруської армії і здатність швидкого реагування білоруського сектору безпеки та оборони на існуючі виклики;
• не допустити ініціювання Росією подібного українському сценарію розгойдування ситуації всередині Білорусі з метою політичної дестабілізації та зміни режиму О.Лукашенка;

в інформаційній сфері:

• дотримуватись нейтральної інформаційної позиції на рівні білоруських державних ЗМІ щодо подій в Україні, пов’язаних з агресією Росії;
• оминати в офіційних публічних заявах питання анексії Криму Росією, але не визнавати офіційно цей акт з боку Росії;
• використати розвиток ситуації в Україні як негативне тло для формування позитивного іміджу білоруського лідера у суспільстві як гаранта стабільності в Білорусі;

в економічній та енергетичній сфері:

• зберегти та посилити свою присутність на українському ринку за рахунок ніш, перш за все в енергетичному секторі, які звільнились після виходу російських підприємств;
• зайняти економічні ніші на російському ринку, які вивільняються через російські санкції проти українських підприємств;
• не приєднуватись до санкційної політики РФ щодо України в економічній сфері, відігравати роль неофіційного каналу транзиту української продукції до третіх країн та на митну територію Євразійського економічного союзу.

Саме такі спрямування білоруської зовнішньої політики можна було спостерігати в діях та заявах вищого керівництва Білорусі, починаючи з 2014 року.  Втім не всі вони були вдалими, в більшості випадків, зважаючи на гібридний вплив Росії на Білорусь.

Військовий вимір: між співпрацею та використанням

У військовій сфері О.Лукашенко чітко зрозумів, з якими потенційними загрозами він може зіткнутись, і зосередив увагу на посиленні боєздатності білоруського війська, координації зусиль між різними силовими структурами, а також постійних перевірках боєготовності та навчаннях. Така активізація відзначається в Білорусі, починаючи з 2014 року.

Нова редакція закону «Про воєнний стан» від лютого 2015 року внесла відповідні зміни до нормативної бази Білорусі. Згідно з нормами нової редакції, воєнний стан може вводитись при засиланні іншою державою, чи від імені іншої держави на територію Білорусі озброєних банд, іррегулярних військ, найманців чи підрозділів регулярних військ, які застосовують зброю проти держави. Також вперше міститься положення про можливість військової агресії проти держави-учасника ОДКБ^[3]. В липні 2016 року білоруський президент підписав нову Воєнну доктрину Республіки Білорусь. Серед іншого, білоруська влада фокусується на відверненні загроз проведення т.зв. кольорових революцій в країні, а також провокування внутрішніх військових конфліктів^[4].

У 2014—2016 роках О.Лукашенку вдавалося уникати вирішення питання про розміщення на території Білорусі російської військової авіабази, яке нав’язливо пропонувала російська сторона. За російським задумом, у Бобруйську планувалося розмістити авіабазу, на якій би дислокувалися дві ескадрильї СУ-27СМ3 з екстериторіальним статусом та підпорядкуванням  російському керівництву. За повідомленнями експертів, у 2015-2016 роках в російських ЗМІ час від часу з’являлась інформація про плани Кремля розмісити в Білорусі ще дві бази – ракетну базу з ОТРК «Іскандер» та базу сухопутних військ або сил спеціальних операцій^[5].

На даний час зберігається певний статус-кво у «протистоянні» Москви і Мінська щодо розміщення військових баз на території Білорусі. Цілком можливо, що компромісом стала міжурядова російсько-білоруська угода про спільне технічне забезпечення регіонального угруповання військ (РУВ), яка була підписана в листопаді 2016 року та введена в дію в Білорусі лише в грудні 2017 року. Згідно з угодою, термін дії якої 5 років, технічне забезпечення РУВ здійснюється обома сторонами, але додаткові поставки озброєння та військової техніки для угруповання бере на себе МО Росії, в разі зростання воєнної загрози для Союзної держави. Тобто, в період загрози Росія може переміщувати військову техніку та озброєння для російської частини угруповання на стаціонарне базування в Білорусь^[6].

Модернізація військової техніки та переозброєння білоруських збройних сил теж відбувається за переважної підтримки Росії в рамках посилення РУВ. У 2016 році Мінськ отримав 4 дивізіони ЗРК С-300, у 2017 році – 6 гелікоптерів Мі-8МТВ-5 і батарею ЗРК «Тор-М2″. В період 2018-2020 років очікується постачання 12 літаків Су-30СМ^[7].

Залежність у військовій сфері часто використовується для досягнення Кремлем своїх цілей в гібридній війні проти України та західних партнерів. Достатньо лише навести приклади спільних військових навчань. Минулорічні російсько-білоруські стратегічні військові навчання «Захід-2017», що відбувалися одночасно на території Росії та Білорусі у вересні 2017 року, вказують на свідому чи несвідому участь білоруської сторони в інформаційно-психологічній операції Росії проти країн НАТО та України. До навчань залучались 12,7 тис. військовослужбовців, біля 70 літаків і гелікоптерів, до 680 одиниць військової техніки, в тому числі 250 танків.  Масштабна передислокація військової техніки та особового складу російської армії на територію Білорусі викликала значні занепокоєння, в тому числі і в Україні. Варто нагадати, що оперативна побудова військ РФ при окупації частини Донецької та Луганської областей повністю співпала з розміщенням військ під час навчань «Захід-2013»^[8].

Інформаційний фронт: уроки напівкроків

В інформаційному просторі офіційній Мінськ був менш успішним. Російсько-український конфлікт продемонстрував слабкість національних засобів масової інформації Білорусі у формуванні суспільної думки. Не дивлячись на те, що висвітлення подій в Україні носило стриманий характер в білоруських державних медіа, дослідження демонстрували, що більшість білорусів займали проросійську позицію в оцінці конфлікту. Відсутність чіткої позиції офіційного Мінська щодо анексії Криму та агресії РФ на Донбасі спонукала білоруських громадян переорієнтовуватись на російські медіа. У 2014 році спостерігалось зростання використання білорусами російських інформаційних сервісів та ЗМІ. Охоплення аудиторії національних білоруських телеканалів (ОНТ, Білорусь-1) в 2014 році спало, а російські телеканали (НТВ-Білорусь та РТР-Білорусь) набули нової аудиторії^[9].

Станом на 2014 рік користувачів мережі Інтернет в Білорусі нараховувалось більше 5 млн осіб, що становило 70% населення у віці від 15 до 74 років. Серед найбільш відвідуваних інтернет ресурсів домінували: google.com (охоплення – 67.81%), vk.com (57.24%), mail.ru (53.61%), yandex.by (50.20%).

Така неоптимістична ситуація з російським впливом спонукала білоруську владу прийняти в грудні 2014 року зміни до закону про «Про засоби масової інформації». Зокрема, Міністерство інформації Білорусі отримало можливість без судового розгляду блокувати доступ до Інтернет-ресурсів білоруського сегменту. Поправки до кримінального і кримінально-процесуального кодексів передбачили кримінальне покарання за розміщення в Інтернет-мережі закликів до захвату влади чи її зміни силовим шляхом. У 2014 році був запроваджений інститут комісій з оцінки інформаційної продукції на предмет наявності проявів екстремізму^[10].

Наприкінці 2014 року на декілька днів була заблокована низка незалежних інформаційних он-лайн видань: belapan.com і belapan.by, charter97.org, naviny.by, belaruspartisan.org, udf.by, 21.by, gazetaby.com, zautra.by, racyja.com. Ініціатори і виконавці цього рішення невідомі. Нещодавній випадок блокування інформаційного ресурсу був зафіксований по відношенню до видання «Білоруський партизан» в грудні 2017 року.

Низький рівень інформаційної безпеки став проблемою і для внутрішньої політики Білорусі. У 2015-2016 роках низка російський ЗМІ посилила критику діяльності О.Лукашенка через його неоднозначну позицію щодо анексії Криму та м’якої білорусизації країни. Білоруській владі довелося вжити деяких попереджувальних заходів, зокрема, затримання білоруських журналістів, які писали для окремих російських видань.

Економічний та енергетичний фронти: відсутність поля для маневру

Варто брати до уваги, що Росія є головним торговим та фінансовим партнером Білорусі. Для прикладу, у 2014 році на Росію припадало майже 50% обсягу товарообігу Білорусі. Росія постачає в Білорусь переважно сировинну продукцію, в той час як білоруська сторона направляє до РФ готову продукцію стратегічних експортних напрямів промисловості та машинобудування, а також сільськогосподарську продукцію^[11]. Особливість ситуації полягає в тому, що більшість товарів та видів продукції, які Росія імпортує з Білорусі, можуть бути вільно заміщені за рахунок російського внутрішнього виробництва, а також імпорту з третіх країн. Такий стан справ вже неодноразово використовувався Кремлем для тиску на Мінськ у вигляді запровадження обмежень на торгівлю. Наразі даний гібридний інструмент не має потенційної симетричної відповіді з боку Мінська.

Кредитна підтримка Росії для Білорусі напряму або через інтеграційні інституції є домінуючою. Без надання кредитів Росією та її інтеграційними структурами Білорусь не зможе виконувати свої зобов’язання по зовнішнім боргам. Для прикладу, в 2011-2013 роках Білорусь отримала кредит від Антикризового фонду ЄврАзЕС в розмірі 3 млрд доларів США, а у 2014 році –  2 млрд доларів від російського банку ВТБ, що контролюється Кремлем. Більшість ресурсів була спрямована на обслуговування зовнішнього боргу.

Енергетичні ресурси представляють особливий інтерес для Мінська. Білорусь закуповує щорічно близько 22 млрд куб. м природного газу для власних потреб та 20 млн тон російської нафти для переробки на білоруських НПЗ. Ціни на російські енергоресурси для Білорусі значно нижчі за ринкові, що дозволяє Росії вільно маніпулювати ціноутворенням в залежності від поведінки Білорусі.

Саме енергетична рента за рахунок пільгової ціни на нафту і газ та надходження митних сплат за нафту у білоруський бюджет дає значний додатковий ресурсний бонус країні. За підрахунками білоруських експертів, у 2015 році така сукупна нафтогазова рента склала 5,3 млрд доларів США^[12]. Тому контракти на постачання газу і нафти в Білорусь укладаються Росією на річній основі з можливістю перегляду.

Для Білорусі питання комерціалізації енергетичних відносин з Росією є вигідним з економічної точки зору, оскільки приносить значну матеріальну вигоду. В той же час, Мінськ немає довгострокової стабільності та розуміння подальших правил кооперації в енергетичній сфері з Москвою. Союзницькі відносини з Росією не вберегли Білорусь від чергової енергетичної кризи у 2016 році, коли в якості санкцій Мінськ недоотримав майже 5 млн тон законтрактованої російської нафти для переробки на своїх НПЗ. Більше того, запуск гілки нафтопроводу БТС-2 у балтійському напрямку спонукав Росію зменшити транзитну значимість Білорусі в поставках нафти на Захід, що скоротило надходження до бюджету Білорусі.

В цілому, сектор економічної та енергетичної співпраці наразі є найбільш інструментальним для Росії у здійсненні впливу на Білорусь.

Вплив гібридних білорусько-російських відносин на безпекову сферу України

Виходячи з неможливості дотримуватись незалежної позиції щодо російсько-українського конфлікту, Білорусь намагалась знайти компроміс між залежністю від РФ і бажанням зберегти мінімально добросусідський рівень відносин з Україною.

Можна позитивно оцінити діяльність українського та білоруського керівництв із започаткування неформальних каналів обміну інформацією. В даному випадку можна говорити про започаткування відповідної тактики Білорусі як реакції на гібридний тиск Росії.

Київ позитивно оцінив готовність Мінська виступити в якості майданчика для проведення переговорів із врегулювання ситуації на Донбасі, а також відновлення показників торгово-економічної співпраці.

Втім у білоруські плани розвитку відносин з Україною часто втручається Кремль і вносить свої корективи. Використання позиції Білорусі як інструменту гібридного впливу на Україну викликає найбільшу стурбованість української сторони. Яскравим підтвердженням стало викрадення українських громадян російськими спецслужбами з території Білорусі у 2017 році^[13].

Неприємним для української сторони є факт використання українського контексту у боротьбі режиму О.Лукашенка з опозицією та в якості інструменту протидії внутрішнім масовим заворушенням. Білоруська влада намагалась показати український слід в масових вуличних протестах, які охопили Білорусь в березні 2017 року^[14]. Окремі білоруські експерти схильні пояснювати це дезінформацією О.Лукашенка білоруськими спецслужбами, інформація яких базувалась на російських джерелах^[15].

В результаті, рівень довіри між Україною і Білоруссю знизився, що вилилось в публічну площину у вигляді шпигунських скандалів, взаємних звинувачень та висилання дипломатів.

Однак, найбільшої шкоди двостороннім відносинам завдає позиція Білорусі на міжнародній арені, яка тісно скоординована з Кремлем. Білорусь не голосує і навіть намагається заблокувати резолюції ООН на підтримку територіальної цілісності України та засудження порушень прав людини в Криму^[16]. Ситуація ідентична й на рівні ПА ОБСЄ. Гірка іронія полягає в тому, що зараз українській стороні вигідно, щоб Білорусь перебувала поза Радою Європи і не брала участь у діяльності ПАРЄ.

Східне партнерство, де, свого часу, Україна лобіювала повноправну участь Білорусі, теж є площиною проявів різноголосся, яке корелюється з позицією Кремля. Завдяки позиції Мінська та Єревану, підсумкові декларації самітів Східного партнерства у Ризі 2015 року та Брюсселі 2017 року значно втратили свою політичну силу в питаннях визнання Росії агресором та відновлення територіальної цілісності України.

В середньостроковій перспективі навряд чи варто очікувати офіційного перегляду політичної позиції Білорусі та зменшення її інструментальності в стратегії Кремля. Україна має це враховувати при побудові відносин з Мінськом і прагматично використовувати кооперацію, яка не потребує стратегічної узгодженості дій.

—————————————————

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках проекту “Громадська синергія”.