“Македонський сценарiй”: уроки для євроiнтеграцiї України

Євроінтеграційний шлях Північної Македонії супроводжувався системними блокуваннями з боку держав-членів ЄС через питання ідентичності, історії та мови македонського народу. Першим викликом став конфлікт з Грецією щодо назви македонської держави, який було вирішено після понад 25 років переговорів у 2018 році з підписанням Преспанської угоди.

Наступним бар’єром стало рішення Франції призупинити євроінтеграцію до проведення реформи вступу до ЄС, та вето Болгарії, яке Софія пов’язала з невиконанням Північною Македонією Договору про дружбу, вимагаючи реалізувати через спільну міжурядову комісію непопулярну реформу конституції, яка негативно відобразиться на македонській ідентичності. Наразі конфлікт з Болгарією продовжується через масову непопулярність серед громадян Північної Македонії висунутих Софією вимог та перемогу політичної партії, яка задовольняє цей запит населення.

Ключовими уроками для України для уникнення “македонського сценарію інтеграції” є:

1) важливість деталізації документів, які передбачають створення спільних історичних чи культурних комісій. Вони мають містити чіткі процедури ухвалення рішень, механізми відбору експертів і запобіжники проти політизації процесу;

2) у разі, якщо перемовини зайдуть в глухий кут, доцільно ініціювати залучення нейтральних посередників (ООН, представники окремих держав, незалежні експерти), щоб активізувати переговорний процес;

3) Україна має сформувати коло впливових партнерів-пропонентів євроінтеграції нашої держави серед країн-членів ЄС для посилення переговорної позиції та обмеження переговорного інструментарію іншої сторони;

4) просування євроінтеграції варто подавати як питання національної та регіональної безпеки, що дозволить посилити матеріальний компонент перемовин та обмежити вплив імматеріального на загальний процес;

5) конструктивний діалог є безальтернативним, оскільки категоричність у позиціях сторін може вести до зростання ресентименту, поглиблення ліній поділу між державами-членами та державами-кандидатами, що в перспективі підриватиме загальноєвропейські інтереси.

 

 

*Використання прикметника “македонський” та його форм у цьому тексті застосовується згідно з Преспанською угодою (2018, Article 1f та Article 7), щоб позначити приналежність до Північної Македонії.

 

 

Вступ

Шлях до євроінтеграції Північної Македонії є тривалим, охоплюючи понад 20 років невпинної роботи урядовців та дипломатів держави, і досі туманним. Держава часто опинялась у ситуаціях, де для досягнення прогресу високопосадовці були змушені йти на компроміси з питаннями національної ідентичності та історії.

Зокрема це стосується питань найменування держави, які опротестовувались грецькою стороною, та культурного іредентизму, який досі грає важливу роль у політичному полі Болгарії через історичні територіальні претензії.

Після рішення Європейської Ради від 25 березня 2020 року^[1] офіційно розпочати переговори щодо вступу країни, та проведеної Міжурядової конференції 19 липня 2022 року^[2], Північна Македонія вперше за тривалий проміжок часу змогла досягти суттєвого прогресу в процесі євроінтеграції. Проте попри цю перемогу зараз країна змушена призупинити євроінтеграцію через накладене Болгарією вето, яке посилається на невиконання македонською стороною Договору про дружбу (2017) між цими державами.

Ця аналітична записка розглядає євроінтеграційний шлях Північної Македонії та містить рекомендації, які Україна, як країна-кандидат на членство в ЄС, може використати у власному процесі євроінтеграції, враховуючи наявність власних невирішених історичних та культурних конфліктів з сусідніми країнами-членами ЄС.

 

 

 

 

Конфлікт з Грецією

 

До підписання Преспанської угоди (2018), Північна Македонія називалась Колишньою Югославською Республікою Македонія (КЮРМ). Це найменування країна отримала після референдуму 8 вересня 1991 року, коли 96.44% македонських громадян проголосували за незалежність від Югославії, яку країна отримала 17 вересня того ж року^[3].

З отриманням незалежності уряд Греції висунув вимоги до новоствореної республіки. Зокрема 4 грудня 1991 року, вони звернулись до “Республіки Скоп’є” з трьома умовами: 1. Змінити назву “Македонія”, яка має географічне, але не етнічне підґрунтя; 2. Визнати, що в Скоп’є немає територіальних претензій до Греції; 3. Визнати, що в Греції немає “македонських меншин”^[4].

Надалі, грецька сторона вдавалась до агітації своєї точки зору через канали комунікації Європейської Спільноти, залучення населення до масових мітингів проти “держави Скоп’є”, та організації спільної позиції – Скоп’є має змінити назву “Македонія” – серед політичних партій Греції. Влада відкидала будь-які міжнародні спроби медіації цього конфлікту, зокрема пропозиції міністра закордонних справ Португалії Жуана де Деуша Пінейру перейменувати країну на “Нову Македонію”, та пропозиції британського дипломата Робіна О’Ніла змінити назву на “Республіка Македонія (Скоп’є)”^[5].

У лютому 1994 року Греція посилила тиск на Скоп’є, ввівши широке економічне ембарго, закривши генеральне консульство Греції в країні та заборонивши перевозити товари з КЮРМ через Грецію й особливо через порт у Фессалоніках. Питання з ембарго було вирішене лише в середині вересня 1995 року з підписанням Нью-Йоркської Проміжної Угоди, яка нормалізувала двосторонні відносини між країнами ціною поступок македонської сторони (зміни в конституції та прапорі). Ця угода відкрила шлях до встановлення дипломатичних відносин з ЄС у грудні 1995 року, збільшення грецьких інвестицій і обсягу торгівлі, а також ‘малого македонського економічного дива’^[6].

Після підписання Угоди в Нью-Йорку відносини між Атенами та Скоп’є потеплішали. Під час збройного конфлікту в КЮРМ у 2001 році життя уряд Греції та великі політичні партії країни засудили будь-які силові спроби зміни кордонів на Західних Балканах, а також не використали цей складний період для тиску на Скоп’є. Щобільше, сторони були в процесі узгодження компромісної назви “Республіка ГорнаМакедонія”, перемовини щодо якої були призупинені через конфлікт 2001 року, а сама КЮРМ змогла швидкими темпами дійти до підписання договору про асоціацію з ЄС (2001) та подати заявку на членство в Союзі (2004)^[7].

Ситуація суттєво змінилась у листопаді 2004 року, коли друга адміністрація Буша молодшого замість КЮРМ використовувала конституційну назву “Республіка Македонія” у двосторонніх відносинах. Офіційно це пояснювалось рішенням США віддячити Скоп’є за їхню участь у конфліктах в Іраку та Афганістані, та бажанням “допомогти маленькій країні з серйозними внутрішніми проблемами”. Цей акт кардинально змінив баланс сил у конфлікті щодо найменування на користь македонської сторони, змушуючи грецьку сторону публічно підв’язати європейське майбутнє Республіки з вирішенням конфлікту, прямо заявляючи, що без цього КЮРМ не зможе вступити до ЄС^[8].

На новому етапі перемовин до крісла медіатора сів Меттью Німіц (Matthew Nimetz), нині колишній особистий посланник Генсека ООН та колишній спеціальний посланник президента Б. Клінтона, який відіграв ключову роль у медіаційному процесі між країнами, поклавши на вирішення конфлікту понад 24 роки.

У ретроспективі, Німіц підкреслював декілька позитивних аспектів, які допомогли країнам дійти компромісу^[9]:

• На переговорному рівні, обидві сторони прийняли та поважали медіацію ООН, беручи реальну участь у процесі, подекуди проявляючи власну ініціативність у формі двосторонніх зустрічей прем’єр-міністрів, обережно зберігаючи напрацювання та не розпалюючи націоналістичну риторику, особливо в електоральні періоди.
• На національному рівні, пересічні греки й македонці мали хороші відносини між собою, нерідко відвідуючи країни один одного під час літнього та зимового туристичних сезонів, але при цьому оминаючи тему “Македонії” між собою. Албанські меншини та їхні політичні партії також зробили свій внесок у процес перемовин.
• На міжнародному рівні, країнам була надана конструктивна допомога з боку міжнародної спільноти та дипломатів США, Німеччини, Сполученого Королівства, ЄС (ЄК) та інших. Окремо Німіц виділяє допомогу з боку урядовців Албанії, які спонукали сторони йти на слушні компроміси. Інтервенція інших дипломатів час від часу позитивно сприяла розв’язанню проблеми, попри дискомфорт з боку РФ, який Німіц пояснює невдоволенням Кремля щодо зняття грецького вето на вступ Македонії до НАТО.

Прорив у перемовинах відбувся наприкінці двотисячних, коли грецька сторона згодилась на державне найменування “Македонія”, якщо воно також включатиме прийнятний географічний модифікатор. З приходом до влади прем’єр-міністра Зорана Заєва у 2017 році, македонська сторона погодилась з таким компромісом за умови, що він включатиме захист ідентичності македонського народу. В січні 2018 року відбулись останні раунди перемовин, на яких сторони погодились з назвою “Північна Македонія”, що мала стати як міжнародною, так і конституційною назвою КЮРМ^[10].

Преспанська угода, підписана в червні 2018 року, за словами Меттью Німіца, вирішує всі основні питання, які постали під час перемовин. Як поступку у відповідь на зміну конституційної назви держави та найменування її високопосадовців, Греція дозволила зберегти національну ідентичність Республіки: відтепер македонська мова вважається південнослов’янською мовою, а македонець – це громадянин Північної Македонії. На додачу, Греція офіційно зняла вето зі вступу Північної Македонії до НАТО та ЄС, і пообіцяла всесторонньо допомагати в цих процесах^[11].

 

 

 

Подальший євроінтеграційний шлях Північної Македонії

 

Македонські дослідники виділяють такі ключові етапи євроінтеграційного процесу Північної Македонії^[12]:

1. Грудень 1995, встановлення дипломатичних відносин між ЄС та КЮРМ. Це вважається першим етапом на шляху до євроінтеграції країни;
2. Квітень 1997, Договір про Кооперацію між ЄС та КЮРМ, який встановлював протоколи взаємодії в питаннях торгівлі, транспорту та фінансів;
3. Квітень 2001, підписання договору про Процес стабілізації й асоціації ЄС, який визначав принципи та цілі політичного діалогу, регіональної співпраці та колаборації між сторонами в різних сферах;
4. Березень 2004, країна подала заявку на членство в ЄС;
5. Квітень 2004, договір про Процес стабілізації й асоціації ЄС набрав чинності;
6. Грудень 2005, країна отримала статус кандидата на членство за рішенням Ради ЄС та підтримки Європейської Ради;
7. Жовтень 2009, за результатами Звіту про виконання угоди про асоціацію, ЄК рекомендувала розпочати перемовини щодо членства КЮРМ в ЄС. Водночас Рада ЄС вирішила цього не робити, попри щорічні рекомендації ЄК розпочати процес;
8. Червень 2018, підписання Преспанської угоди з Грецією. Рада ЄС ухвалила рішення, за яким держави-члени мають прокласти шлях до переговорів про вступ Північної Македонії та Албанії, які мають розпочатись у червні 2019 року;
9. Червень 2019, початок перемовин про членство Північної Македонії було перенесено на жовтень;
10. Жовтень 2019, через заклики Франції переглянути процес вступу до ЄС, запуск перемовин з Північною Македонією не розпочався;
11. Лютий 2020, ЄК запропонувала зміни до євроінтеграції країн Західних Балкан. Рада ЄС прийняла новий документ наприкінці березня.

Блокування євроінтеграції Північної Македонії та Албанії у 2019 році було викликано розпливчастими формулюваннями президента Франції Емманюеля Макрона щодо реформування політики розширення ЄС. Це рішення викликало серйозне обурення у Північній Македонії та на Західних Балканах, а також критику членів ЄС та міжнародної спільноти, які вважали дії Франції такими, що завдають шкоди репутації Союзу. У відповідь на вимоги Франції, Рада ЄС запропонувала зміни до політики розширення на Західних Балканах, що передбачали собою реструктуризацію 33 переговорних розділів у шість кластерів з метою покращення процесу реформування країн-кандидатів^[13].

Зі зняттям вето Франції та початком роботи над запуском переговорного процесу, перед Північною Македонією постала нова проблема – вето Болгарії, яке було викликано питаннями історії, ідентичності, та мови македонського народу. Це вето було широко розкритиковано членами ЄС як таке, що йде проти фундаментальних цінностей Союзу, але через існуючі механізми та принцип прийняття рішень за одностайним консенсусом, вето Болгарії мало силу^[14].

 

 

 

Конфлікт з Болгарією

 

Активна фаза конфлікту Болгарії з Північною Македонією розпочалася паралельно з вимогами Емманюеля Макрона у 2019 році, проте зовсім з інших причин. У декларації уряду Болгарії від 9 жовтня 2019 року^[15], паралельно з підтримкою євроінтеграції Албанії та Північної Македонії, було висунуто прямий ультиматум до Скоп’є: Болгарія не допускатиме євроінтеграції Північної Македонії до ЄС, якщо це супроводжуватиметься європейською легітимізацією державної ідеології на антиболгарській основі, зокрема в контексті переписування “історії частини болгарського народу після 1944 року”, що “є одним зі стовпів антиболгарської ідеологічної конструкції югославського тоталітаризму”.

Ця декларація містить в собі декілька окремих вимог, серед яких варто виділити:

• Припинення підтримки так званої “македонської меншини” в Болгарії з боку Північної Македонії, паралельно з відмовою від підстав для прагнення статусу меншини для будь-якої групи громадян на території Болгарії (I.1);
• Вжиття систематичних заходів для видалення з вивісок, написів на пам’ятниках, меморіальних дошках та будівлях текстів, які відкрито вселяють ненависть до Болгарії. Зокрема таких, що містять кваліфікацію “болгарський фашистський окупант” (I.1);
• Досягнення конкретних результатів у роботі Спільної міжурядової комісії (далі – Комісія), щодо періоду від нашої спільної історії до 1944 року, включаючи досягнення згоди щодо Гоце Делчева^[16], ВМОРО-ВМРО^[17] та Ілінденсько-Преображенського повстання (I.2);

Декларація, пізніше ратифікована у парламенті Болгарії 10 жовтня 2019 року (Народно събрание на Република България), також накладала обмеження на використання поняття “македонська мова” в документах та позиціях ЄС (I.2), і наполягала на повному виконанні Договору про дружбу з Болгарією (2017) протягом усього процесу вступу до ЄС та після, що охоплює ведення змін до навчальної програми з історії, географії та літератури (Глава 35), зміни до культурних та історичних пам’яток Республіки (Глава 35), та діяльності ЗМІ Північної Македонії (Глава 10).

За сучасним аналізом македонських правників, більшість поставлених Болгарією вимог ідуть проти духу Договору 2017 року – болгарська сторона використовує своє становище в ЄС для нав’язування викривленої інтерпретації документа задля просування власних національних інтересів. Понад те, ці вимоги суперечать: фундаментальним основам самовизначення народу, які прописані в Загальній декларації прав людини та підтримуються Договором про ЄС; рішенням ЄСПЛ, які закликали Болгарію визнати існування македонської нацменшини в країні^[18].

В питанні блокування євроінтеграції Північної Македонії в Болгарії варто згадати чотири основні партії-пропоненти такої позиції^[19]:

• Партія ІТН (Є такий народ) шоумена Славі Тріфонова, яка використовувала конфлікт для агітації виборців, і своїми діями розвалила коаліцію прем’єр-міністра реформатора Кирила Пєткова, оскільки він був готовий зняти вето з Північної Македонії;
• Партія “Відродження” ультранаціоналістична та проросійська партія, очолювана доктором етнології Костадіном Костадіновим, яка виступає на платформі того, що Північна Македонія є другою болгарською державою на Балканах, і, відтак, “Відродження” зробить все можливе для відновлення контролю над цією територією;
• Партія ВМРО-БНД^[20] ультранаціоналіста Красіміра Каракачанова. Ця партія входила до складу коаліційного уряду з партією ГЕРБ прем’єр-міністра Бойко Борисова, і вважалась основним виконавцем ветування вступу до ЄС Північної Македонії, за підтримки Борисова.

Серед експертів існує думка, що болгарські вимоги до Північної Македонії є проявом “фантомних болів”, які розпочалися з визволенням Болгарії у 1878 році без Македонії в складі князівства^[21]. Болгарія використала фундамент національної ідентичності македонців, щоб шантажувати їх через механізм вето ЄС, намагаючись стерти з національної історії цього народу все, що відбувалось з ними до 1944 року^[22]. При цьому інструментом для шантажу став Договір про дружбу 2017 року, який приймався македонською стороною без великого ентузіазму – через спроби культурного насаджування болгарської ідентичності Комісією – але з надією на покращення відносин між двома країнами перед основними євроінтеграційними процесами^[23].

Попри відставку уряду Бойко Борисова у 2021 році та провал партії ВМРО-БНД на трьох позачергових виборах того року, вето Болгарії залишилося в силі. Саміт ЄС від 22 червня 2021 року також не зміг дати результатів, через що Північна Македонія запустила процес захисту національної ідентичності: 29 липня 2021 року парламент Північної Македонії практично одноголосно проголосував за “Резолюцію з посилення позиції македонської держави в контексті блокад євроінтеграції”. Ця резолюція створювала майбутній переговорний каркас для македонців, ставлячи умову проводити перемовини з болгарською стороною з позиції поваги до цінностей македонського народу, включаючи історично-культурні знахідки які підтримують автохтонність македонського народу, що розчарувало болгарську сторону^[24].

З приходом до влади в Болгарії прем’єр-міністра Кирила Пєткова, наприкінці 2021 року, спроби дійти до компромісу відновились, що демонстрували зустрічі Комісії у 2022 році. У червні, за підтримки Пєткова та президентства Франції у Європейській Раді, Болгарія була готова зняти вето з Північної Македонії за умови включення болгар до македонської конституції в статусі державотворчого народу (constitutive people); досягнення прогресу за Договором 2017 року, де вже були певні успіхи між переговорними групами. Компроміси торкались далекої історії двох народів, а самі рекомендації Комісії були поміркованими^[25].

Компроміс також включав внесення змін до Договору 2017 року, які відобразилися у Двосторонньому Протоколі липня 2022 року^[26], підписаному за посередництва Франції. У новому документі процес євроінтеграції Північної Македонії розділяється надвоє: 1) символічне відкриття перемовин та 2) справжнє відкриття переговорних розділів. Причому для другого, Північна Македонія має спочатку внести вищезгадані поправки до конституції, та потім чекати рішення Комісії й одноголосного рішення членів ЄС щодо того, чи були досягнуті всі поставлені вимоги. Розпливчастість формулювань у Протоколі 2022 року фактично надає Болгарії право в будь-який момент заблокувати процес євроінтеграції Північної Македонії, посилаючись на “незадовільне” виконання поставлених умов^[27].

Попри широку підтримку цього компромісу в болгарському парламенті – 170/240 голосів^[28], та порівняно меншу підтримку в македонському парламенті – 68/120 голосів^[29], реакція в Північній Македонії була негативною та призвела до тривалих, жорстоких націоналістичних демонстрацій опозиційної партії ВМРО-ДПМНЄ, які звинувачували владу в зраді національної історії. Політики партії використали цю можливість для організації агітації проти македонських представників Комісії, прив’язуючи їхню компромісну позицію з прямими наказами від урядових сил, за що вони “отримували гонорар у 80000 євро”^[30].

Надалі, партія ВМРО-ДПМНЄ заявила про підтримку євроінтеграції Північної Македонії, але й повну неприйнятність будь-яких концесій направлених на зміну конституції чи переписування македонської ідентичності та історичного наративу. На парламентських виборах 2024 року кампанія партії була направлена проти французького компромісу, вважаючи його “капітуляцією перед Болгарією”, вимагаючи зміни Договору 2017 та Протоколу 2022 років. Це дало їм 58/120 місць у парламенті та зменшило коаліцію Зорана Заєва з 46 місць до всього 18^[31].

 

 

 

Підсумки та уроки для України

 

Після відкриття переговорного процесу з ЄС, що сталось з підписанням Двостороннього Протоколу у 2022 році, шлях Північної Македонії до євроінтеграції наразі пролягає через глухий кут. На момент написання цієї аналітичної записки ситуація не змінилася.

З одного боку, країна має провести конституційну реформу, що не є можливим через домінацію партії ВМРО-ДПМНЄ в парламенті Північної Македонії. Прем’єр-міністр Христиан Міцкоський наприкінці січня 2026 року прямо заявив, що конституційних змін не буде, поки македонці в Болгарії не отримають гарантовані права відповідно до міжнародного права та конвенцій; і поки Північна Македонія не отримає гарантії, що нових блокувань “з суб’єктивних причин” в процесі вступу до ЄС не буде^[32].

З іншого боку, ВМРО-ДПМНЄ не може досягти компромісу з болгарською стороною щодо перегляду Договору (2017) та Протоколу (2022) через відсутність політичної волі в Софії та, поки що, сильнішу переговорну позицію Болгарії відносно Північної Македонії, яка підкріплена членством Болгарії у ЄС. Відсутність політичної волі частково можна пояснити тривалою політичною кризою в Болгарії, яка щорічно відправляє країну на нові дострокові парламентські вибори. Це змушує політичні партії тримати більш-менш обережні позиції, які межують зі статус-кво, щоб не втратити підтримку виборців у волатильному передвиборчому середовищі.

       За оглядом експертів аналітичного центру “Jacques Delors Institute”^[33] наприкінці 2024 року, ВМРО-ДПМНЄ зберігає плани євроінтегрувати державу, але “не за будь-яку ціну” (ст. 3). При цьому нинішня влада Північної Македонії розвиває багатовекторну зовнішню політику: вона підтримує санкції ЄС проти РФ^[34]; посилює зв’язки з президентом США Дональдом Трампом та президентом Сербії Александаром Вучичем; розвиває союзницькі відносини з Віктором Орбаном, що вже матеріалізувало вигідну позику у розмірі 500 млн євро від Угорщини; працює з ЄС в межах вибудуваного попередниками переговорного каркаса, зберігаючи право подекуди ігнорувати деякі з умов (ст. 5).

       Для України, досвід Північної Македонії може висвітлити декілька важливих порад, особливо якщо в процесі перемовин з ЄС один чи декілька наших сусідів, які є членами Союзу, представлять нам історично-культурні вимоги:

1. При підписанні будь-яких договорів, де стоїть питання організації спільної міжурядової комісії, що має розв’язати історично-культурні конфліктні питання між двома країнами, українській стороні важливо зберігати спокій та підходити до організації цієї комісії з нейтральної сторони. Це включає прописання чіткого механізму винесення рішень такою комісією та процедуру відбору аполітичних експертів, що не переслідуватимуть чи просуватимуть вигідну тій, чи іншій політичній партії адженду. Питання такої комісії буде особливо важливим у перемовинах з Польщею, і неправильно сформований текст договору може відкрити двері для вето;
2. У разі виникнення конфліктів, які не вдається вирішити двосторонніми перемовинами, Україна має просувати ідею звернення до незалежного медіатора(ів), якими можуть стати як представники окремих країн, представники ООН (зокрема DPPA) чи релевантні за експертизою та авторитетом історики та дослідники третіх держав. Медіаційні процеси, як продемонстрував приклад з Німіцом, можуть бути тривалими, але поки ми беремо реальну участь у перемовинах та не відкидаємо конструктивну допомогу від третьої сторони, подібні процеси мають резон і врешті-решт можуть принести суттєвий прорив у подібних конфліктах;
3. Україні важливо отримати євроінтеграційну підтримку з боку декількох політично впливових держав ЄС, зокрема Німеччини, Італії та Франції, які допоможуть підсилити переговорну позицію нашої держави в межах двосторонніх конфліктів, створити сприятливий для компромісу тиск та обмежити переговорний інструментарій іншої сторони. Як додаток до підтримки впливових держав, Україні варто розглянути співпрацю з регіональними об’єднаннями форматів на кшталт Веймарського та Люблінського трикутників, які можуть допомогти вивести складні перемовини у більш конструктивне русло та потенційно “підсолодити” варіант компромісу в очах іншої сторони. В міру вирішення культурно-історичних конфліктів, та у разі зміни урядів у Польщі, Словаччині чи Угорщині на більш помірковані та приязні до України, список форматів може розширитись до Вишеградської четвірки, де дружні до нас уряди можуть створювати додатковий тиск на іншу сторону для активізації продуктивних перемовин з Україною;
4. Існує резон подавати питання євроінтеграції як питання інтересу національної безпеки України та країн Європи, тим самим переводячи дискусії навколо минулого й в більшості імматеріального до площини сучасного. Подібна стратегія може стимулювати прагматизм в іншої сторони – особливо якщо це підкріплюватиметься успішною реалізацією інших треків перемовин, включаючи питання діяльності українських фермерів і сільськогосподарської продукції України на ринках ЄС – через те, що нацбезпеку легше подати виборцям як перемогу тут і зараз, яку вони зможуть прямо відчути під час формування бюджетів чи стратегії розвитку відповідної країни.
5. У комунікації з ЄС та окремими державами-членами варто наводити приклад політичної ситуації у Північній Македонії, коли надмірний політичний тиск призвів до значного ресентименту, супротиву та домінування політичних сил, які готові підважити ідею “європейської інтеграції за будь-яку ціну”, що в цілому може підірвати ідею подальшого успішного розширення ЄС, в тому числі й у випадку України. Таким чином, сценарій конструктивного діалогу має подаватися як безальтернативний, а застосування тиску у чутливих історичних питаннях, питаннях ідентичності та історичної пам’яті – як безперспективний і шкідливий прояв національного егоїзму, що підважує загальноєвропейські інтереси.

 

 

 

Література

 

1. Brunnbauer, U. (2022). Side effects of “Phantom Pains”: How Bulgarian historical mythology derails North Macedonia’s EU accession. Comparative Southeast European Studies, 70(4), 722–739. https://doi.org/10.1515/soeu-2022-0064
2. Bulgaria and The Former Yugoslav Republic of Macedonia. (2017, August 1). Treaty of friendship, good-neighbourliness and cooperation between the Republic of Bulgaria and the Republic of Macedonia. Skopje. https://treaties.un.org/doc/Publication/UNTS/No%20Volume/55013/Part/I-55013-08000002804f5d3c.pdf
3. Couteau, B., Gjoni, I, Nič, M., Xaviereff, N., Zweers, W. (2024, December 12). “North Macedonia’s EU path: Challenges and opportunities in 2025”. https://institutdelors.eu/en/publications/north-macedonias-eu-path-challenges-and-opportunities-in-2025/
4. Mojsovska, S. (2022). North Macedonia: Politics versus Policy of EU Integration. Comparative Southeast European Studies. https://doi.org/10.1515/soeu-2021-0072
5. Nimetz, M. (2020). The Macedonian “Name” Dispute: The Macedonian Question—Resolved? Nationalities Papers, 48(2), 205–214. https://www.cambridge.org/core/journals/nationalities-papers/article/macedonian-name-dispute-the-macedonian-questionresolved/C762D257FB5CADE4259F57E0E8C776CA
6. Stroet, R. (2025). The flawed agreement: the 2022 French proposal in the Bulgaria–North Macedonia EU accession dispute. https://www.diva-portal.org/smash/get/diva2:2023255/FULLTEXT02.pdf
7. Testorides, K. (2022, July 16). North Macedonia parliament OKs deal; EU talks start July 19 | AP News. AP News. https://apnews.com/article/race-and-ethnicity-macron-bulgaria-constitutions-32b0ff86b80818f961a1da8827867620
8. Tziampiris, A. (2012). The Macedonian name dispute and European Union accession. Southeast European and Black Sea Studies, 12(1), 153–171. https://doi.org/10.1080/14683857.2012.661225
9. Vasileska, L. (2024). EXAMINING THE GAP BETWEEN EU FUNDAMENTAL VALUES IN THEORY AND PRACTICE: A CASE STUDY OF MACEDONIA’S JOURNEY TOWARD EU ACCESSION. Journal of Liberty and International Affairs Institute for Research and European Studies – Bitola, 10(1), 63–88. https://doi.org/10.47305/jlia24101063v
10. Министерски съвет Република България. (2019, October 9). РАМКОВА ПОЗИЦИЯ ОТНОСНО РАЗШИРЯВАНЕ НА ЕС и ПРОЦЕСА НА СТАБИЛИЗИРАНЕ и АСОЦИИРАНЕ: РЕПУБЛИКА СЕВЕРНА МАКЕДОНИЯ и АЛБАНИЯ. https://www.gov.bg/bg/prestsentar/novini/ramkova-pozitsia
11. Министерство на външните работи Република България. (2022, July 17). PROTOCOL OF THE SECOND SESSION OF THE JOINT INTERGOVERNMENTAL COMMISSION, SET UP UNDER ARTICLE 12 OF THE TREATY OF FRIENDSHIP, GOODNEIGHBORLY RELATIONS AND COOPERATION BETWEEN THE REPUBLIC OF BULGARIA AND THE REPUBLIC OF NORTH MACEDONIA. https://www.mfa.bg/upload/82251/Protocol%2017%2007%202022%20%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B4-EN.pdf
12. Народно събрание на Република България. (2019, October 10). Проект на декларация на Четиридесет и четвъртото Народно събрание на Република България във връзка с разширяването на ЕС и Процеса на стабилизиране и асоцииране на Република Северна Македония и Република Албания Декларация на Четиридесет и четвъртото Народно събрание на Република България във връзка с разширяването на Европейския съюз и Процеса на стабилизиране и асоцииране на Република Северна Македония и Република Албания. https://parliament.bg/bg/ns_acts/ID/157188
13. Преспанська угода. (2018). https://treaties.un.org/doc/Publication/UNTS/No%20Volume/55707/Part/I-55707-0800000280544acpdf
14. Трпчевска-Зафировска, Д. (2026, January 29). Мицкоски: Нема уставни измени без две гаранции. dw.com. https://www.dw.com/mk/mickoski-dodeka-sum-premier-ustavni-izmeni-bez-dve-garancii-nema-da-ima/a-75714164

^[1]https://data.consilium.europa.eu/doc/document/ST-7002-2020-INIT/en/pdf

^[2]https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2022/07/19/intergovernmental-conference-at-ministerial-level-on-the-accession-of-north-macedonia/

^[3] (Valinakis & Dalis, 1996, ст. 36, як цит. у Tziampiris, 2012, ст. 153-154)

^[4] (Papakonstantinou, 1994, ст. 419, як цит. у Tziampiris, 2012, ст. 154)

^[5] (Tziampiris, 2012, ст. 154)

^[6] (Tziampiris, 2012, ст. 155-156)

^[7] (Tziampiris, 2012, ст. 156-157)

^[8] (Tziampiris, 2012, ст. 157)

^[9] (Nimetz, 2020, ст. 208-209)

^[10] (Nimetz, 2020, ст. 212-213)

^[11] (Nimetz, 2020, ст. 212-214)

^[12] (Mojsovska, 2021, ст. 562-564)

^[13] (Mojsovska, 2021, ст. 564-565)

^[14] (Mojsovska, 2021, ст. 566)

^[15]Джерело №10

^[16]Національний герой, революціонер Болгарії та Північної Македонії.

^[17]Внутрішня македонсько-одринська революційна організація – Внутрішня македонська революційна організація.

^[18] (Vasileska, 2024, ст. 67-70)

^[19] (Brunnbauer, 2022, ст. 722-724)

^[20]Внутрішня Македонська Революційна Організація-Болгарський Національний Рух

^[21] (Brunnbauer, 2022, ст. 724)

^[22] (Brunnbauer, 2022, ст. 728)

^[23] (Brunnbauer, 2022, ст. 730)

^[24] (Brunnbauer, 2022, ст. 729-730)

^[25] (Brunnbauer, 2022, ст. 733-734)

^[26] Джерело №11

^[27] (Stroet, 2025, ст. 30-34)

^[28] (Brunnbauer, 2022, ст. 733)

^[29] (Testorides, 2022)

^[30] (Brunnbauer, 2022, ст. 733-735)

^[31] (Stroet, 2025, ст. 41-42)

^[32] (Трпчевска-Зафировска, 2026)

^[33] (Couteau, B., Gjoni, I. et al., 2024)

^[34]Та загалом демонструє проукраїнські настрої, як от в інтерв’ю заступника голови МЗС Північної Македонії Зорана Дімітровскі для Укрінформу 27 серпня 2025 року.