Цей розділ дослідження є фінальним елементом та логічним завершенням цілісного аналітичного циклу, присвяченого вивченню інтеграційних процесів між Російською Федерацією та Республікою Білорусь. У межах цього циклу було послідовно розглянуто ключові виміри формування та функціонування так званого «Союзного государства» – від політичної взаємодії до воєнного співробітництва, економічної залежності та впливу інтеграції на регіональну й глобальну безпеку.

 

Автори:

• Антон Оксентюк,  дослідник Програми російськихі білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Павло Радь, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Михайло Сінаюк, інтерн Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Ярослав Чорногор, кандидат історичних наук, директор Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.

 

Художній і технічний редактор:

• Анатолій Черниш, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.

 

Попередні розділи дослідження охопили широке коло питань: оцінку політичних інтересів обох сторін та реальної глибини інтеграційних процесів; аналіз військового співробітництва, включно з взаємодією у сфері оборони, інтеграцією оборонно-промислових комплексів та використанням союзницького формату для посилення воєнного тиску на Україну і Захід. Окремі аналітичні документи були присвячені темі ядерного шантажу, потенційним наслідкам розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі та використанню «ядерного фактору» як інструменту зовнішньої політики РФ і РБ.

Економічний вимір інтеграції було досліджено через аналіз двосторонньої торгівлі, фінансових механізмів взаємодії, податкових і митних рішень, а також оцінку реальної здатності Білорусі зберігати економічну самостійність поза впливом РФ і КНР. Окремий блок матеріалів був спрямований на вивчення регіональних наслідків існування «Союзного государства» та його впливу на країни-сусіди. В межах циклу також опрацьовано сценарії подальшої долі білоруської державності та визначено можливі траєкторії інтеграції або дезінтеграції.

Фінальний документ узагальнює напрацьовані аналітичні матеріали та систематизує ключові висновки щодо сутності російсько-білоруського союзу, його загроз для України та демократичної спільноти. Завданням цього дослідження є не лише підсумувати результати попередніх розділів, а й сформувати стратегічну рамку для політичних рішень і пропозицій щодо реагування України та партнерів на подальший розвиток інтеграційних процесів між РФ і РБ.

 

1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ МІЖ РОСІЄЮ ТА БІЛОРУССЮ

«Вища державна рада Союзної Держави» підписала Декрет №6, який став основою для першого етапу поглиблення інтеграції на 2021-2023 роки. В указі були окреслені 28 союзних програм, які охоплювали майже всі стратегічно важливі сектори, зокрема транспорт, торгівлю, промисловість, фінанси, оподаткування тощо. Головною метою РФ було формування єдиних та стандартизованих підходів до функціонування транспортної, банківської, податкової та інших сфер, зокрема, і через створення інтегрованих систем управління інформацією. 

У січні 2024 року сторони оголосили про виконання всіх 28 програм інтеграції, що закріпив Декрет №1. Того ж місяця «Вища державна рада Союзної Держави» затвердила Декрет №2, яким передбачено план реалізації «Договору про створення Союзної Держави» на 2024-2026 роки. План інтеграції на даний період стосується таких напрямків як створення спільного фінансового ринку, узгодження податкової політики та співпраці у митній сфері, проведення єдиної промислової політики та співпраці у сфері торгівлі, аграрної політики, функціонування об’єднаних енергетичних ринків, функціонування об’єднаної транспортної системи, спільного інформаційного простору «Союзної держави», культурно-гуманітарної, науково-технічної та соціальної сфер, діяльності у сфері статистики, а також формування правового простору. 

Водночас характерною рисою інтеграції в рамках «Союзної держави» залишається відсутність забезпечення прозорості даного процесу. Зокрема, у відкритому доступі відсутні звіти стосовно реалізації згаданих раніше 28 програм інтеграції. Крім того, вільному доступі також відсутня також спільна уніфікована договірна база «Союзної держави», тому у даному розділі поточні процеси інтеграції проаналізовані на основі відкритих даних. 

1.1. Торгівля та фінанси

Сучасний етап інтеграції РБ і РФ характеризується глибокою економічною залежністю Мінська, що є потужним важелем для Кремля. За останні роки частка Росії у білоруському експорті зросла до 62%, а в імпорті – до 65% (станом на 2023 рік). Це зростання товарообігу, яке склало 48% за чотири роки ($35,7 млрд у 2019 р. до $53 млрд у 2023 р.), є прямим наслідком зовнішньої ізоляції Мінська через санкції, втрати каналів політичного діалогу із Заходом та обмежень у торгівлі.

Ключовим аспектом залежності є системний фінансовий контроль. На сьогодні близько 65% зовнішнього державного боргу Білорусі (приблизно $8,2 млрд із сукупного зовнішнього боргу ~$17,5 млрд) припадає на РФ або підконтрольні їй структури (наприклад, Євразійський фонд стабілізації та розвитку). Росія використовує цей борг не для списання (як це відбувається у випадку з деякими африканськими союзниками), а як постійний інструмент політичного тиску. Кремль регулярно надає відстрочки виплат (наприклад, $1,4 млрд на 6 років до 2028-2033 рр., і $800 млн до 2031-2036 рр.), що фактично робить Лукашенка заручником довгострокових фінансових зобов’язань. Будь-яка спроба дрейфу в політиці Мінська може бути припинена Кремлем шляхом припинення відтермінування виплат, створюючи ризик суверенного дефолту.

Додатковою проблемою є прямі фінансові дотації. Після початку повномасштабного вторгнення частка безвідплатних надходжень від РФ у доходах білоруського бюджету зросла з ~3% у 2022 році до 11,3% у 2023 році (близько 3% ВВП). Саме ці вливання, включаючи зворотні акцизи на нафту, дозволили Мінську продемонструвати профіцит у 2023 році. Проте ця підтримка також є двосічним мечем: без російських грошей режим Лукашенка зіткнувся б із жорсткою фіскальною кризою, змушений був би скорочувати соціальні видатки або девальвувати національну валюту, що створює потужний політичний ризик і дає Москві важіль тиску. Нарощування російського капіталу в банківському секторі є ще одним маркером втрати суверенітету. Російський капітал контролює близько 20% активів банківської системи Білорусі (“Альфа-Банк”, дочірні структури “Сбербанку”, “ВЕБу”, “Газпромбанку” та ін.), а також опосередковано контролює частину внутрішнього державного боргу (~$4 млрд), розміщеного в цих банках. Крім того, близько двох третин прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у Білорусі надходить з РФ, концентруючись у стратегічних галузях (енергетика, транспорт, зв’язок, фінанси).

1.2. Енергетика та логістика

Енергетична залежність від РФ є практично безальтернативною. 95% імпорту паливно-енергетичних ресурсів надходить з Росії. Хоча Мінськ отримує газ за преференційними цінами (на 40% нижче, ніж Європа, загальні субсидії $20 млрд за 2012–2021 рр.) та нафту зі значною знижкою (економія $3,6 млрд за 2022–2023 рр.), ця ситуація кардинально залежить від політичної лояльності. Росія володіє 100% оператора газопроводів «Газпром Трансгаз Білорусь» та значною часткою (42,5%) Мозирського НПЗ. Втрата доходу від транзиту (через зупинку газогону “Ямал–Європа”) додатково посилює залежність.

Логістичні “вентилі” є ще одним ключовим важелем. Втративши доступ до українських та балтійських портів, Білорусь стала повністю залежною від російської транспортної інфраструктури (порти та залізниця). Для забезпечення транзиту вантажів РФ надала пільгові тарифи (50% для нафтопродуктів), що призвело до зростання транзиту через російські порти більш ніж удвічі (до 14 млн т. у 2023 р.). Проте обмежена пропускна здатність російської залізниці (особливо на далекосхідних маршрутах) створює проблеми для подальшої експансії білоруського експорту. Москва не поспішає інвестувати значні кошти ($1,67 млрд) у модернізацію інфраструктури, розуміючи, що у разі скасування санкцій Мінськ швидко переорієнтується на зручніші та дешевші балтійські порти. Це перетворює логістичну інфраструктуру РФ на потужний важіль стримування для Білорусі.

Економічне зростання Білорусі (3–4% до середини 2024 р.) є нестійким і базується переважно на військовому попиті Росії та прямих фінансових вливаннях. Будь-яка стагнація або криза в економіці РФ (ознаки якої проявилися у 2025 році з рекордним дефіцитом бюджету РФ) неминуче та в збільшеному масштабі відображається на Мінську. Це вже спостерігається в уповільненні зростання ВВП Білорусі (до 2,1% у І півріччі 2025 р.) через спадання російського попиту та інфляційному зближенні (інфляція в РБ наздоганяє РФ, досягнувши 7,3% у червні 2025 р.). Крім зовнішніх шоків, інтеграція породжує внутрішні протиріччя між «союзниками». Росія свідомо гальмує створення спільних ринків (наприклад, ринку нафти до 2027 р.), оскільки російські виробники (у машинобудуванні, нафтопереробці, цементній та харчовій промисловості) не готові до конкуренції з білоруськими підприємствами, які користуються пільговим кредитуванням і прямим доступом на ринок РФ. Це свідчить про те, що інтеграція просувається лише там, де вона вигідна Москві або підтримує її військово-промисловий комплекс (ВПК), але зіштовхується з проблемами там, де зачіпає інтереси російського бізнесу.

1.3. Військова співпраця та ВПК

Паралельно з економічним контролем, Москва та Мінськ форсують військову інтеграцію в рамках так званого «Союзного государства». Цей процес, координований у рамках двосторонніх механізмів кооперації, є прямим інструментом тиску на Україну та східний фланг НАТО.

Безпосередньою проблемою для України залишається тісна взаємодія Мінська та Москви у сфері ВПК. Білорусь  фактично виконує роль промислової бази для РФ: її оборонні підприємства тісно інтегровані з російським ВПК і постачають широкий спектр комплектуючих та послуг. Десятки білоруських заводів працюють як підрядники для російських підприємств, а частка російського ринку в білоруському експорті різко зросла (до близько 60% у 2022 році), що зміцнило економічну і технологічну залежність.

Білоруський ВПК спеціалізується на виробництві важких шасі, ремонті й модернізації техніки, а також виготовленні оптико-електронних прицілів, радіоелектроніки  та іншої високотехнологічної продукції. Крім того, Мінськ виготовляє боєприпаси для потреб російської армії, а також залучений до імпорту західних компонентів через обхідні канали.

Хоча обсяги такої співпраці є рекордними, взаємодія між сторонами буде продовжуватися і надалі, адже оборонні відомства двох країн вже підписали оновлену програмою військово-технічного співробітництва між Республікою Білорусь і Російською Федерацією до 2030 року.

Відтак нинішня формула оборонного співробітництва між Мінськом і Москвою свідчить про низьку ймовірність прямої участі білоруської армії у війні на даний момент. Білорусь важлива не як бойовий ресурс, а як тихий тил, де можна виготовляти військову техніку та комплектуючі без ризику ударів з боку Сил оборони України. Цей факт також дає змогу використовувати Мінськ в більш гнучких цілях, як-от проведенні інформаційно-психологічних операцій.

Центральне місце у військово-політичному шантажі посідає розміщення нестратегічної ядерної зброї (НСЯЗ) на території Білорусі, оголошене Москвою та Мінськом на початку 2023 року. Хоча наразі немає конкретних доказів її фізичної присутності (наприклад, під час спільних навчань у червні 2024 р. РБ не здійснювала фактичних пусків із систем «Іскандер-М»), сам факт ядерного шантажу є успішною інформаційно-психологічною операцією (ІПСО), спрямованою на залякування Заходу, провокування антивоєнних настроїв та демонстрацію єдності військового командування. До того ж, заяви про потенційне розміщення російських експериментальних балістичних ракет середньої дальності «Орєшник» на території РБ також є частиною цього політико-ядерного залякування.

 

Водночас найбільшою довгостроковою загрозою є підготовка військової та логістичної інфраструктури Білорусі для довгострокового розміщення значного російського військового контингенту. Поточна конфігурація «Регіонального угруповання військ» дозволяє Росії швидко перекидати до 20 000–25 000 військовослужбовців уздовж лінії Брест–Вітебськ (маршова дистанція 500 км). У довгостроковій перспективі інфраструктура РБ може приймати до 30 000 осіб – приблизно стільки ж, скільки було в лютому 2022 року. Це створює постійну військову загрозу північним кордонам України та східному флангу НАТО.

 

Загалом, економічна та військова інтеграція, інтенсифікована після придушення протестів у 2020 році та співучасті Мінська у повномасштабному вторгненні РФ в Україну у 2022 році, є не стільки прагненням взаємного розвитку, скільки механізмом примусової залежності, що створює довгострокову та багатовимірну загрозу для України та східного флангу НАТО. Білорусь, керована режимом Лукашенка, потрапила у фінансову, енергетичну та логістичну пастку, яка звужує її суверенітет і робить її де-факто частиною російського військово-політичного простору.

 

2. СПРИЙНЯТТЯ ІНТЕГРАЦІЇ РФ ТА РБ КРАЇНАМИ ЗАХОДУ

2.1. Загальне ставлення країн заходу до інтеграції РФ та РБ

Реальний підхід країн Заходу до тієї небезпеки, які випливає з боку інтеграційних процесів між РФ та РБ, в першу чергу військових, фактичним чином корелюється із їхнім загальним ставленням до небезпеки від самої російської загрози. Аналогічно до ситуації із відсутністю постійної стратегії дій стосовно РФ, а також того, як саме країнам Заходу слід спільно діяти щодо російських гібридних операцій, відсутнє й спільне бачення того, як державам НАТО та ЄС слід реагувати на процес поглинання Білорусі Росією в рамках “інтеграційних процесів”. У період до 2022 року лише країни Центральної та Східної Європи, в першу чергу Польща та держави Балтії, проводили систематичну роботу із закликами до НАТО, а також ЄС, змінити сприйняття загрози, які випливає із систематичного поглинання Білорусі Росією. І лише після початку повномасштабного вторгнення дана ситуація почала змінюватись, а форсована “інтеграція” між обома країнами почала сприйматися як серйозний виклик регіональній безпеці в Європі.

 

Як вже було зазначено вище, після подій 2020 року Росія і Білорусь ухвалили цілу низку програм поглиблення в рамках “Союзної держави” (загалом кілька десятків «дорожніх карт»), що передбачає уніфікацію економічної політики. Вже на момент 2025 року спостерігається ситуація тотальної залежності білоруської економіки від російської, коли будь-які економічні проблеми Росії автоматично позначаються на Білорусі. Саме з цього процесу й випливає подальше трансформування економічної залежності Мінську у військову, коли режим Лукашенка, навіть за наявності політичної волі, не може сказати “ні” Москві у ситуаціях, коли російська влада використовує білоруську територію для проведення гібридних операцій проти країн Заходу. При цьому ми перебуваємо у ситуації, коли одночасно із розумінням того факту, що білоруські територія перетворилася на повноцінний військовий плацдарм Росії, країни Заходу наразі не сформували єдиної стратегії та єдиного підходу, як політично змінити цю ситуацію у середньо- та довгостроковій перспективі. 

 

Це ефективно спостерігається на прикладі масованого порушення російськими дронами повітряного простору Польщі у вересні 2025 року, для якого в тому числі використовувалась й територія Білорусі. У військовому плані НАТО й відреагувало на дану провокацію доволі жорстко, посиливши оборону свого східного флангу шляхом розпочатої операції Eastern Sentry (розгортання додаткових винищувачів, посилення наземної ППО, запровадження додаткових бойових чергувань у повітрі). Сам прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, реагуючи на ситуацію прямим текстом охарактеризував інцидент як такий, що «найбільше наблизив нас до відкритого конфлікту від часів Другої світової війни». Разом із цим країни Заходу досі не продемонстрували роботи у напрямку нівелювання першопричини існування подібних та інших гібридних загроз – підпорядкування режиму Лукашенка Москві. Це означає розробку такої політико-економічної стратегії, яка б дозволяла реалістично розглядати сценарій відходу Білорусі від Росії в моменті, коли у Мінська з’явиться на це політична воля.

 

2.2. Стратегічне сприйняття російсько-білоруської інтеграції Північноатлантичним Альянсом

Для НАТО значна інтенсифікація військової інтеграції між РФ та РБ після 2022 року стала значним безпековим викликом. Це перш за все стосується саме Східної Європи та потреби у здійснення відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію будь-якої російської загрози, які походить з території Білорусі. Беручи до уваги факт того, що на сьогоднішній день Альянс офіційно визнає Москву як найбільш пряму і серйозну загрозу європейській безпеці, даний підхід певним чином допустимий й до режиму Лукашенка, хоча напряму у програмних документах Північноатлантичного Альянсу це не зазначено, на відміну від фактору сприяння Білорусі щодо війни РФ проти України. У період за останні три роки НАТО значно наростило свою присутність на власному східному фланзі. Так, на момент жовтня 2025 року на всій дузі від Балтії до Чорного моря діють вісім багатонаціональних бойових груп, розташованих у країнах-членах Альянсу вздовж східного флангу. 

 

При цьому щодо стримування безпосередньої територіальної загрози з боку російсько-білоруського тандему проводяться найбільш активні дії. Так, у липні 2024 року була створена багатонаціональна бригада “Multinational Brigade Latvia”, що складається з підрозділів різних країн НАТО, які дислокуються в Латвії та беруть участь у колективній обороні регіону. При цьому дана бригада продовжує нарощування сил, яке завершиться до ~2026 р. До того ж, у 2025 на території Литви була розпочата офіційна дислокація німецької 45-ї танкової бригади, в якій буде служити до п’яти тисяч військовослужбовців. При цьому повноцінне формування має завершитися до кінця 2027 року. Як вже зазначалося раніше, окрім посилення сухопутних військ НАТО, відбувається й посилення протиракетної оборони східного флангу. Ще у 2024 році у польському населеному пункті Редзіково була відкрита американська база протиракетної оборони Aegis Ashore. 

 

Слід зазначити, що фактично на сьогоднішній день особливу загрозу викликає саме ядерний аспект російсько-білоруської інтеграції. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Москва радикально змінила своє використання білоруської території для створення ситуації перманентної військово-політичної напруги в регіоні. Так, в рамках зміненої ядерної доктрини РФ, зміненої у листопаді 2024 року, Білорусь фактично отримала російську “ядерну парасольку”, адже нова доктрина допускає ядерну відповідь у разі нападу на Білорусь як частину “Союзної держави”. 

 

Але основною проблемою є російська ядерна зброя на території Білорусі. Офіційно НАТО засудило подібні наміри. Разом із цим подібна ситуація означає, що перед країнами Заходу постає завдання вже сьогодні розпочати створення окремого плану, який би передбачав довгострокове нівелювання ядерної загрози з боку Білорусі у ситуації зміни політичного режиму в країні. Так як білоруська Конституція до внесення у неї змін у 2021 році прямо передбачала без’ядерний статус, в інтересах Альянсу буде використати в ролі основного аргументу фактор відсутності широкого суспільного обговорення на момент запровадження даних правок та запропонувати потенційній майбутній владі Білорусі провести суспільне обговорення стосовно без’ядерного статусу шляхом національного референдуму. Разом із цим важливим аспектом потенційної наявності російської ядерної зброї на білоруській території є не лише виникнення ситуації постійної ядерної загрози країнам НАТО, але й факт більшого прив’язування Мінську до політики Москви. Таким чином режим Лукашенка додатково виступатиме в ролі ядерної проксі-сили, як додатковий елемент тиску в переговорах між РФ та західними державами. Необхідно брати до уваги й те, що надалі будь-які питання, пов’язані з Білоруссю потрібно буде вирішувати виключно через Москву, як власника тактичної ядерної зброї на білоруській території.

 

У контексті ставлення США до інтеграції між РФ та РБ слід зазначити, що Вашингтон розглядає фактор загрози щодо даного процесу, але саме у контексті систематичного затягування Мінську в орбіту Москви. Фактично, усі безпекові проблеми, які виходять із території Білорусі апелюються до РФ, нівелюючи суб’єктність режиму Лукашенка. Хоча це, безумовно, ніяким чином не відкидає загрози з боку інтеграції між цими країнами, особливо у військовому плані. Це особливо спостерігалося у відношенні нещодавніх російсько-білоруських військових навчань “Запад-2025”. У відповідних довідках, написаних для американських конгресменів прямо зазначається, що Росія, попри втрати в Україні, відновлює військову міць швидше, ніж очікувалося, і продовжує становити серйозну небезпеку для НАТО і союзників у Східній Європі. При цьому прямо зазначається, що спільні навчання і оперативне злагодження військ РФ та РБ відпрацьовує сценарії потенційного об’єднання їхніх сил у можливому конфлікті проти НАТО, зокрема застосування російських сил з білоруської території та розміщення там нестратегічної ядерної зброї.

 

2.3. Сприйняття російсько-білоруської інтеграції Європейським Союзом

Для Європейського Союзу, який не має свого автономного військового вираження, інтеграція між Росією та Білоруссю хоча й носить характер значної небезпеки, проте частіше не виходить за рамки формального політичного засудження. Коли у 2023–2024 роках Росія почала переміщати до Білорусі ракети малої дальності «Іскандер» та зенітно-ракетні комплекси С-400, Євросоюз висловив стурбованість, а після офіційних заяв з боку РФ та РБ про розгортання російських ядерних боєголовок на білоруській території оприлюднив різку заяву осуду. 

Разом із цим дійсно значною невійськовою проблемою інтеграції між обома диктаторськими режимами є гібриний вимір загроз, пов’язаних із нелегальною міграцією. Подібні операції розпочалися у 2021 році, коли режим Лукашенка організував масове переправлення мігрантів з Близького Сходу до кордонів Польщі та Литви. Брюссель офіційно назвав цю тактику «штучно створеною міграційною кризою» і формою гібридної атаки, спрямованої на дестабілізацію ЄС. З огляду на те, що на момент 2025 року Білорусь фактично повністю залежить від Росії у фінансовому та, як наслідок, політичному плані, ЄС опинився у ситуації перманентної загрози того, що Мінськ та Москва здатні в будь-який момент значно інтенсифікувати цю проблему та організувати нову масштабну хвилю міграційної кризи. 

Це особливо важливо в контексті того, що сама РФ може безпосередньо підключитися до переправлень мігрантів, на повну використовуючи власні технічні та інфраструктурні можливості. Проблемою є те, що й у випадку подібної гібридної загрози Євросоюз досі не провів роботи по створенню довгострокового плану дій на білоруському напрямку. І хоча є зрозумілим той факт, що ЄС має обмежені важелі впливу, окрім санкцій та політичного тиску, як й у випадку НАТО в інтересах Брюсселя є розробка детального політико-економічного плану дій стосовно відтягування Білорусі від Росії у разі виникнення в Мінська відповідної політичної волі.

 

3. СЦЕНАРІЇ ПОДАЛЬШОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ ТА ВПЛИВ ЦИХ ПРОЦЕСІВ НА РЕГІОНАЛЬНУ СИСТЕМУ БЕЗПЕКИ

Прагнення Лукашенка зберегти владу будь-якою ціною призвело придушення протестів 2020 року, запровадження проти Білорусі безпрецедентних санкцій, поглиблення залежності від Росії, і як наслідок – співучасті в російському повномасштабному вторгненні в Україну. 

Водночас збереження незалежності та суверенітету Білорусі є одним з ключових чинників, який дозволить уникнути ще більш серйозного загострення безпекової ситуації в регіоні та створити передумови для формування нової регіональної архітектури безпеки вже після завершення російсько-української війни.

Відтак більшість факторів, які надалі визначатимуть розвиток безпекової ситуації в регіоні протягом найближчого року, є зовнішніми, і здебільшого не залежать від дій офіційного Мінська. Їх можна умовно згрупувати у три блоки.

1. Війна та переговори:

• Хід російсько-української війни;
• (Не)успішність переговорів стосовно припинення бойових дій.

2. Ситуація в Росії:

• Здатність російської економіки до самозбереження;
• Сприйняття російськими елітами західних держав.

3. Внутрішньополітична стабільність і відносини Білорусі з ключовими гравцями:

• Стабільність режиму Лукашенка та його здатність протистояти російським впливам;
• (Не)успішність білорусько-американських консультацій та виходу з регіональної ізоляції.

Матриця майбутнього регіональної системи безпеки побудована таким чином, що горизонтальна  вісь позначає рівень стабільності режиму, а вертикальна – рівень стабільності в регіоні (Рис 1). 

Важливо зазначити, що елементи даних сценаріїв є взаємозалежними, і досягнення одного рівня умови робить можливим перехід до більших вигідних для регіону варіантів розвитку подій. Так само і навпаки – дещо інша конфігурація факторів може призвести до загострення безпекової ситуації в регіоні. При моделюванні сценаріїв не враховувалися малоймовірні події, такі як програш України, розпад РФ тощо. 

Рис 1. Матриця майбутнього регіональної системи безпеки

Сценарій 1. Перманентний тиск 

Російсько-українська війна продовжуватиметься з теперішньою інтенсивністю, а будь-які спроби адміністрації Дональда Трампа врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом не принесуть позитивного результату через принципові відмінності у позиціях Києва та Москви. Запасу міцності російської економіки буде достатньо для того, аби відносно стабільно провести ще один рік бойових дій, а необхідність виходу з глухого кута на полі бою та підриву підтримки України змушуватиме російське керівництво більш активно тестувати межі дозволеного у контексті взаємодії із західними державами.

З огляду на продовження бойових дій без чіткого розуміння часових рамок її завершення Білорусь продовжуватиме надавати підтримку Російській Федерації як у контексті виробництва продукції військового призначення, так і участі в інформаційно-психологічних операціях. Офіційний Мінськ надалі розігруватиме карту ядерного шантажу, здійснюватиме міграційний тиск на кордонах із західними сусідами, а також буде залучений до провокацій, спрямованих проти країн-членів східного флангу НАТО.

Паралельно із підтримкою РФ і засвідченням лояльності Кремлю режим Лукашенка продовжуватиме пошук шляхів виходу з регіональної ізоляції. Білорусько-американські консультації продовжуватимуться, а білоруський диктатор намагатиметься продемонструвати свою користь для американської та російської сторін з метою відведення підозр з боку російських еліт та досягнення взаємних поступок у переговорах з американцями. З деяких білоруських компаній будуть частково зняті американські санкції, а демонстрація успіхів на американському треку даватиме змогу підживлювати інтерес КНР до Білорусі, зокрема у контексті сподівань стосовно подальшої деескалації у відносинах Мінська з європейськими сусідами та зменшення загроз для китайського сухопутного експорту та китайських інтересів в регіоні загалом.

Така складна зовнішньополітична конфігурація даватиме змогу Лукашенку балансувати між трьома найбільшими світовими гравцями, не будучи безпосередньо втягнутим у бойові дії проти України чи держав-членів НАТО, з надією на подальший вихід з піке у відносинах із сусідами. Даний сценарій також передбачатиме відсутність значного посилення гібридних операцій або ж прямих військових дій проти східного флангу НАТО, що забезпечуватиме відносну передбачуваність ситуації.

 

Сценарій 2. Гра ва-банк 

Російська сторона відкине будь-які пропозиції стосовно врегулювання російсько-української війни і піде на найгострішу за останні роки хвилю ескалації. До більш рішучих дій Москву підштовхуватиме загострення економічних проблем та ризик втрати можливостей продовження бойових дій сьогоднішньої інтенсивності у 2027 році, млява реакція західних країн на провокації РФ та переконаність російських еліт у слабкості західних політиків і неготовності США до захисту своїх союзників.

Кремль застосує всі найбільш болючі механізми впливу на Білорусь, зокрема скасує відтермінування виплати боргів, почне перекривати логістичні канали експорту білоруської продукції та закриє свій ринок для певних категорій білоруських товарів та послуг, не залишаючи офіційному Мінську іншого вибору, окрім підтримки російської ескалаційної стратегії. Білоруська територія стане майданчиком для складних гібридних операцій, які охоплюватимуть не лише запуски безпілотників, міграційний тиск, кібероперації, перетин кордону військовими без розпізнавальних знаків, але й захоплення певних частин території сусідніх держав. Мета таких дій РФ – обміняти захоплені території на відмову західних держав від підтримки України, що потенційно дасть змогу Кремлю досягти серйозних успіхів на полі бою.

За таких умов режим Лукашенка втратить можливості для продовження діалогу з Вашингтоном, а підтримка РФ унеможливить примирення із сусідніми країнами у довгостроковій перспективі. Білорусь також позбудеться основних аргументів, на яких була побудована співпраця з КНР, адже транзитний потенціал країни буде зведений до нуля, а Пекін більше не зможе розглядати Білорусь як точку входу для своїх інтересів в Європі. Хоча країна формально зберігатиме зовнішні атрибути автономності, в реальності суверенітет Білорусі буде дуже серйозно підірваний, що збільшить ризики внутрішньополітичної дестабілізації та де-факто втрати незалежності у найближчому майбутньому.

 

Сценарій 3. Затухання 

Російсько-українська війна продовжуватиметься протягом ще одного року, а сторонам не вдасться досягти юридично закріплених домовленостей про її припинення шляхом мирних переговорів. Поглиблюватиметься стратегічний глухий кут, через який ні Росія, ні Україна не матимуть механізмів для зміни ситуації на власну користь. В обох сторін вичерпаються інструменти посилення військового тиску, російська економіка входитиме у фазу стагнації, на фоні чого з турбулентністю зіткнеться вже білоруська економіка.

Негативні тенденції змушуватимуть білоруських чиновників шукати вихід із ситуації шляхом спроб активізувати контакти із Заходом та продемонструвати свою конструктивну роль у регіоні. Режим Лукашенка намагатиметься посилювати свої позиції у контексті гуманітарних ініціатив, виступаючи посередником під час обмінів військовополоненими, евакуації цивільного населення тощо. Паралельно Лукашенко буде намагатися пропонувати свою посередницьку роль Україні, Росії, США у контексті досягнення певних неформальних домовленостей стосовно припинення взаємних ударів по критично важливих для України та Росії інфраструктурних та інших об’єктах з подальшим виходом на повну заморозку лінії зіткнення без формального укладення миру. 

Така позиція офіційного Мінська, помножена на реверанси в бік країн Заходу, дозволить досягти серйозного прогресу у консультаціях зі США та створити передумови для початку діалогу з європейськими сусідами, що дасть змогу збільшити інтерес КНР до можливих нових форматів співпраці з Білоруссю. Зменшення інтенсивності і подальше припинення бойових дій нівелюватиме вплив війни як основного чинника дестабілізації в регіоні, створюючи додатковий простір для зовнішньополітичного маневру Білорусі. 

За даного сценарію у короткостроковій і середньостроковій перспективі відчутно знизяться безпекові загрози для країн-членів східного флангу НАТО. Однак у випадку запізнілої реакції європейських гравців на виникнення вікна можливостей для часткового вирішення питання надмірної залежності Мінська від Росії існує ймовірність, що загострення соціально-економічних проблем у Білорусі може спровокувати внутрішню дестабілізацію і зробити країну ще більш чутливою до російських впливів. У такому разі існує ризик, що хиткий спокій на лінії фронту та розмивання білоруського суверенітету можуть призвести до нової хвилі ескалації.

 

Сценарій 4. Конструктив 

Хоча російсько-українська війна триватиме, нездатність досягти серйозних успіхів на полі бою, дестабілізувати країни-члени НАТО за допомогою гібридних інструментів впливу, а також економічні проблеми та потенційні негативні наслідки від них підштовхуватимуть Росію до більш конструктивної позиції у контексті припинення російсько-української війни. В обмін на зняття санкцій Кремль погодиться на юридичне закріплення умов мирного врегулювання.

Паралельно переговорний процес зачіпатиме і Білорусь, адже прагнення схилити країну до більш конструктивної ролі в регіоні буде підкріплене поетапним зняттям західних санкцій, зокрема і європейських. Мінськ отримає додаткові важелі для диверсифікації експортних потоків та коригування зовнішньополітичного курсу, що значно підживить китайський інтерес до країни та утвердить її сприйняття як опорної точки для економічних інтересів КНР в регіоні.

За такого сценарію ризики виникнення серйозних безпекових загроз з боку Білорусі чи Росії значно зменшуються, однак зростає ймовірність спроб РФ не допустити віддалення Білорусі від себе. Важливою складовою даного процесу буде динаміка у відносинах США та КНР: якщо обидві країни відіграватимуть роль балансира російських впливів, прагнучи послабити Москву, існують всі шанси того, що сформована нова безпекова конфігурація в регіоні буде достатньо стабільною для того, аби мінімізувати безпекові виклики для східного флангу НАТО у середньо- і довгостроковій перспективі, а також забезпечити існування Білорусі як незалежної держави.

 

ВИСНОВКИ

Подальше зближення Росії та Білорусі формує довгострокові виклики, які вимагають комплексної стратегії від Києва та Заходу. Стратегічне завдання для України є парадоксальним: одночасно сприяти розвитку незалежної від Москви білоруської економіки, яка б при цьому не створювала надмірної економічної конкуренції для самої України. Для цього Києву слід максимально швидко формувати ринки збуту для українських експортерів у ключових галузях (зокрема, добрив) після завершення війни. А також підтримувати збереження санкцій проти Мінська у ключових галузях, які є конкурентними для українських експортерів, і лише після закріплення українських позицій підтримувати їхнє зняття.

Оцінюючи довгострокові перспективи, варто виходити з того, що Кремль продовжить процес зближення, використовуючи економічні важелі для отримання політичних поступок в рамках «Союзної держави». Мінську з часом ставатиме все важче погоджуватися виключно на формальні інтеграційні процеси, оскільки залежність лише збільшується. Єдиним чинником, здатним змінити цю траєкторію, є внутрішня економічна криза в Росії, а також здатність Білорусі дистанціюватися від РФ, зокрема завдяки диверсифікації зовнішніх зв’язків. Як наслідок, актуальна ситуація дозволяє говорити про чотири можливі траєкторії розвитку ситуації: (1) перманентний тиск – продовження війни, в якій Мінськ продовжить проводити наявну політику, (2) гра ва-банк – значна ескалація з боку Москви, яка використає всі наявні важелі впливу на режим Лукашенка для його залучення до усіх видів агресивних операцій проти сусідніх країн, (3) затухання – поступове зниження інтенсивності бойових дій із подальшим пошуком та розвитком каналів діалогу Мінськом, (4) конструктив – часткова розрядка з послабленням санкційного режиму та зменшення ризиків безпекових загроз з боку Білорусі.

Наявні ознаки кардинальних проблем в російській економіці (дефіцит бюджету РФ за 7 місяців 2025 р. перевищив річний план на 25-30% і склав 5 трлн руб.) свідчать про те, що вже у 2026 році Кремль зіткнеться з необхідністю кардинального зменшення “невійськових” витрат. Це може стосуватися прямих дотацій для Мінська, які становлять до 10% білоруського бюджету. Якщо Росія буде змушена скоротити фінансову підтримку, це автоматично призведе до фінансової кризи в Білорусі. У такому разі може відкритися “вікно можливостей” для України та Заходу, щоб запропонувати Мінську альтернативні зовнішні фінансові ресурси та підтримати політичну волю, необхідну для поступової переорієнтації курсу Білорусі та її виходу з-під значного впливу Москви. 

В іншому випадку, якщо Росія успішно уникне глибокої фінансової кризи та продовжить фінансувати режим, висока ймовірність, що Білорусь залишиться плацдармом для військово-політичної агресії проти західних країн у довгостроковій перспективі.

---

Це аналітичне дослідження підготовлено дослідниками Програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Аналітичне дослідження представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.