Так, ми знаємо про відсутність єдиної стратегії української зовнішньої політики, що вона не цікавить партії, а повільні реформи всередині країни заважають досягати цілей на міжнародній арені.
Але експерти Ради зовнішньої політики “Українська призма” пішли далі, склавши таку собі “заліковку” української дипломатії.
Ольга Чижова для Європейської правди
Для цього аналітики вивчили понад три десятки напрямів роботи – від співпраці з ключовими партнерами та міжнародними організаціями до публічної дипломатії. Застосували п`ять критеріїв оцінки – від стратегії і до, власне, результатів діяльності. Проаналізували перемоги та відверті промахи президента та його адміністрації, комітету Верховної ради у закордонних справах, МЗС та інших міністерств, залучених до розробки та впровадження зовнішньої політики.
І виставили реальні оцінки за їхню роботу в 2015 році.
Через внутрішні конфлікти Україна не призначила ряд послів
Старання українських дипломатів експерти оцінили загалом оптимістично. Хоча й з невеликою натяжкою, поставили за зовнішню політику минулого року “четвірку з мінусом”.
Серед позитиву – експерти визнають активізацію співробітництва із НАТО та низкою країн: Великою Британією, Канадою, Польщею, країнами Балтійського регіону, а також активізацію “економічної дипломатії” (інвестиційні конференції та бізнес-форуми).
В такій ситуації найслабшим місцем залишається відсутність єдиної стратегії.
Так, Україна оновила низку головних документів у сфері зовнішньої політики, безпеки та оборони. Були внесені зміни до закону “Про основи внутрішньої та зовнішньої політики”, прийнято нові Стратегію національної безпеки та Воєнну доктрину. Ці нормативні акти радикально змінили сприйняття Росії з важливого партнера на державу-агресора.
Однак більшість географічних та тематичних напрямів зовнішньої політики взагалі не прописані у стратегічних документах, тож вони не мають довгострокового бачення.
На національному рівні так і не з’явилася систематизована доктрина, яка визначала б курс України.
Аналітики відзначають, що торік значно посилилася співпраця основних гравців української зовнішньої політики – МЗС, адміністрації президента та Верховної ради. Створювалися міжінституційні та міжсекторальні робочі групи з проведення реформ, групи з міжпарламентських зв’язків не тільки з країнами ЄС (Німеччина, Польща, Франція та ін.), але й у інших регіонах (Аргентина, Бразилія, Куба, Чилі), в МЗС з’явилося Управління публічної дипломатії.
Та водночас внутрішня конкуренція та конфлікти між зовнішньополітичними структурами заважали працювати ефективно. Так, Україна досі не призначила послів до низки країн та міжнародних організацій.
А політичні партії взагалі не проявляють інтересу до зовнішньої політики держави. У жодній програмі немає повноцінного зовнішньополітичного блоку. Відсутня ця частина і в Коаліційній угоді.
У “відмінниках” – США та ЄС
Співпраця України з міжнародними організаціями
Основні напрями зовнішньополітичної діяльності прогнозовано сконцентрувалися на проблемі вирішення конфлікту з Росією (Нормандський формат та Мінський процес, співпраця з ОБСЄ, ООН). Суттєво активізувалася співпраця з НАТО.
Серед “відмінників” у двосторонніх відносинах – США та ЄС. Америку Україна сприймала як свого основного стратегічного партнера, координувала з нею питання як зовнішньої, так і внутрішньої політики.
Однак торгівля, інвестиції, гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів не відповідають повною мірою характеру стратегічного партнерства.
А от фінансова підтримка України з боку Євросоюзу поряд з режимом санкцій щодо Росії забезпечили певну політичну стабілізацію в країні. Проте повільні реформи та корупційні скандали викликають незадоволення європейських партнерів, а тому допомогу можна вважати значним політичним авансом Україні.
До того ж досягнуто домовленості про підписання ЗВТ з Ізраїлем у першій половині 2016 року, парафовано договір про ЗВТ з Канадою та знову активізувалися переговори з цього питання з Туреччиною.Україна спромоглася, попри російський тиск, забезпечити ратифікацію державами ЄС Угоди про асоціацію та вступ в дію повної та всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейський Союзом з січня 2016 року.
Успіхом у контексті співпраці з міжнародними організаціями стало обрання України непостійним членом Ради безпеки ООН в жовтні 2015 року. А завдяки співпраці з країнами Вишеградської четвірки та реверсу газу зі Словаччини, Угорщини та Польщі вдалося зменшити залежність України від російського блакитного палива.
Оцінки за співпрацю з ключовими партневами, а також в рамках регіонів
“Двійки” – за Росію, Африку та Латинську Америку
Водночас є низка дипломатичних інструментів, які Київ майже не використовував. Зокрема, країна не була активна у регіональних безпекових ініціативах (наприклад, у переговорах групи 5+2 щодо Придністров’я), боротьбі з піратством, виконанні завдань в рамках БЛЕКСІФОР, а співпраця з ОБСЄ звузилася до “питань Донбасу”.
Також тверді “двійки” отримали стосунки України з Латинською Америкою, Субсахарською Африкою та Російською Федерацією.
І якщо про перші два регіони українська дипломатія просто “забула”, то у відносинах із північною сусідкою ситуація складніша.
Руйнація двосторонньої договірно-правової бази, згортання економічної та інституційної співпраці роблять російський напрям зовнішньополітичної активності України непривабливим для індивідуальних політичних інвестицій українського правлячого класу та позбавленим середньострокової перспективи для міждержавних відносин.
Фактично були заморожені стосунки в рамках СНД, які поступово переводяться на рівень двосторонніх контактів з окремими державами, сповільнилися стосунки з Китаєм, Індією та Пакистаном. Непереконливими були результати політики щодо нерозповсюдження ядерної зброї та змін клімату.
Попри те, що вдалося зберегти існуючі європейські санкції проти Росії, не вийшло добитися їхнього посилення.
Посилилися тенденції незадоволення західних союзників перебігом внутрішніх українських реформ, з’явилися попередження, що надання подальшої допомоги буде обумовлене внутрішніми перетвореннями в Україні.У безпековій політиці також не вдалося здобути статус особливого союзника США поза НАТО, забезпечити принципову згоду союзників на постачання летальної зброї та миротворчого контингенту ООН чи ЄС на Донбас, примусити Росію до виконання її частини Мінських домовленостей, досягти значного прогресу щодо вирішення питання окупованого Криму та отримати більш чіткі зобов’язання європейських партнерів щодо подальших перспектив європейської інтеграції України.
Робота української дипломатії в рамках багатосторонніх ініціатив
Що далі?
Основна рекомендація від експертів дипломатам: розробити єдиний документ – Пріоритети зовнішньої політики України на період до 2020 року. І тільки з його урахуванням реформувати дипломатичну службу.
Кандидатів на посади керівників закордонних дипломатичних установ має погоджувати комітет у закордонних справах ВРУ. Міністерство закордонних справ повинно взяти на себе роль координатора в системі міністерств та відомств, які задіяні у процесі реалізації зовнішньої політики країни. А щорічне публічне звітування МЗС має стати нормою.
До того ж аналітики наголосили на необхідності становлення експертної дипломатії. Спільно з українськими неурядовими центрами МЗС має виробити механізм проведення експертних обмінів, ознайомчих візитів для закордонних експертів, які цікавляться подіями в Україні.
Одним із кроків до виконання цієї мети і є дослідження, що має стати щорічним. Це дозволить спостерігати за динамікою роботи українських інституцій, задіяних у реалізації зовнішньої політики.
Проект реалізовано за підтримки Представництва Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні