Безпосередня участь Румунії у політиці «Європейського Зеленого Курсу» обумовлена її членством у ЄС, який після приєднання до Паризької кліматичної Угоди взяв на себе зобов’язання відігравати провідну роль в окреслених Угодою кліматичних цілях і встановив наступні енергетичні та кліматичні цілі до 2030 року: скорочення викидів парникових газів на 40% у порівнянні з 1990 р., споживання 32% відновлюваної енергії, підвищення енергоефективності на 32,5%, збільшення взаємопов’язаності мереж енергопостачання на 15%.
Визначальним чинником характеру участі Румунії у ЄЗК ЄС є та обставина, що румунська національна мережа електропостачання (трансформація якої є одним з елементів ЄЗК) є технічно застарілою і потребує значних інвестицій для забезпечення сумісності з генераторами нових типів відновлюваної енергетики. Проте такі інвестиції потребують розробки транспарентних регуляторних рамок та значного часового люфту. Примітно, що станом на 2020 рік виробництво електроенергії у Румунії на 12,4% забезпечувалось за рахунок енергії вітру, на 3,4% – за рахунок фотоелектричних сонячних батарей і на 27,6% – за рахунок гідроенергетики. Загалом частка відновлюваної енергетики становила 16% від загального виробництва електроенергії.
РЕАКЦІЯ ОФІЦІЙНИХ І ЕКСПЕРТНИХ КІЛ РУМУНІЇ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ
Початкова реакція Бухареста на політику ЄЗК була неоднозначною. Румунія не заперечувала впровадження ЄЗК. Водночас представники румунського істеблішменту висловлювали певні застереження щодо спроможності одноосібно досягти амбітних цілей, передбачених ЄЗК, у стилі терміни і без посиленої підтримки ЄС. Природно також, що плани прихильників ЄЗК вступають у дисонанс з лобі традиційної енергетики.
Діяльність законодавчої влади
У рамках ЄЗК ЄС Румунія взяла на себе зобов’язання із підготовки та удосконалення законодавства щодо інвестицій у розробку газових ресурсів у Чорному морі, ухвалення Плану з декарбонізації Енергетичного комплексу Олтеня (який є основним виробником електроенергії з використанням вугілля), диверсифікації джерел постачання урану для Nuclearelectrica (атомно-енергетичної компанії, що на 82.49% належить державі), забезпечення тривалішого використання наявних та побудову нових ядерних потужностей, удосконалення наявної та розвиток нової електро- та газової інфраструктури. Передбачалось також врахування соціальних аспектів переходу до вуглеводно нейтральної енергетики.
У цьому ефективним кроком стало врегулювання можливості для укладання Угод куплі-продажу енергії за «зеленим» тарифом (РРА). Такі угоди дозволили укладати довгострокові договори на постачання електроенергії з великими споживачами, що знижує ризики коливання ринкових цін та дозволяє вивільнити кошти на проєкти з відновлюваної енергетики. Відповідно до Регламенту 943/2019 (Regulation 943/2019) із січня 2020 року Угоди куплі-продажу енергії за «зеленим» тарифом були дозволені на території усіх держав ЄС. До внесення відповідних законодавчих змін у Румунії, проведення усіх транзакцій, пов’язаних з електроенергетикою, здійснювалося виключно на централізованому ринку. Таке обмеження призводило до дефіциту інвестицій у потужності нового покоління, особливо у секторі відновлюваної енергетики.
Необхідністю є також формування законодавчих рамок для укладання Контрактів на різницю в цінах (Сontracts for difference, CfD) – довготермінових контрактів між виробниками електроенергії та споживачами, які б дозволяли стабілізувати доходи виробників. У Румунії передбачалося, що виробники зможуть укладати такі контракти з OPCOM («Opcom – Operatorul Pietei de Energie Electrica si Gaze Naturale» S.A. – дочірнє підприємство Transelectrica S.A., мета якого – адміністрація ринку електроенергії шляхом забезпечення довготривалих, ефективних та прозорих транзакцій та комерційних контрактів). Компанія здійснює адміністративну діяльність на централізованих ринках електрики та газу, забезпечуючи умови неупередженості, незалежності, прозорості та недискримінації, а також є організатором та адміністратором ринку «зелених» сертифікатів та виконує функцію адміністратора платформи з торгівлі сертифікатами з викидів парникових газів. Упродовж останніх років у Румунії тривали дискусії щодо запуску такого механізму, проте вони не були фіналізовані та формалізовані, а згодом, з огляду на пріоритетність боротьби з пандемією, взагалі були відкладені. Наразі урядом Румунії планується врегулювати дане питання шляхом ухвалення нового закону про електроенергію, розробка якого здійснюється за підтримки ЄБРР. Новий закон має також включати положення законодавства ЄС, забезпечувати гнучкість систем, підвищення взаємопов’язаності мереж, лібералізацію енергоринку.
Діяльність виконавчої влади
У цьому контексті упродовж 2020 року Румунія представила Європейській Комісії свої пропозиції щодо втілення європейських кліматичних цілей, а Європейська Комісія у свою чергу надала Румунії свої рекомендації. Національний енергетичний та кліматичний план для Румунії, який є одним з основних інструментів для підтримки планів та механізмів із забезпечення енергетичного та кліматичного транзиту, значною мірою враховує згадані рекомендації.
Зокрема, ЄК рекомендувала уряду Румунії збільшити частку відновлюваних джерел енергії щонайменше до 34%. Румунська влада частково дослухалась до цієї рекомендації і замість запланованої частки у 27,9% погодилась збільшити частку відновлюваних ресурсів до 30,7%. Такий показник був розрахований відповідно до рекомендацій Єврокомісії щодо врахування макроекономічних показників. Передбачається, що досягнення таких показників стане можливим завдяки нарощуванню енерговиробництва з відновлюваних джерел на 7 GW, з яких близько 3.7 GW будуть проєкти з виробництва сонячної енергії.
До кінця 2020 року румунський уряд мав розробити концепцію та правові рамки режиму «вразливого споживача» (vulnerable consumer) та розробити відповідні схеми підтримки. Проте внаслідок пандемії COVID-19 розробку та втілення відповідних проєктів було відкладено. Вразливими споживачами буде визнано 4 категорії: за критерієм доходів, за віком (пенсіонери), за станом здоров’я, а також споживачів, що проживають у інфраструктурно віддалених місцях. Уряд ухвалив рішення, що відповідне законодавство набере чинності 1 вересня 2022 року, а не 1 вересня 2021 року, як було раніше заплановано, з огляду на необхідність здійснити підготовку місцевих адміністрацій, а також постачальників електроенергії та газу. Відповідно, нові субсидії згідно з законодавством будуть надаватися починаючи з зимового сезону 2022-2023 рр.
Водночас існує низка заходів, які попри їх важливість також постійно відкладаються. До їх числа належить питання державної допомоги Енергетичному комплексу Олтеня. 24 лютого 2020 року Європейська Комісія схвалила схему державної допомоги (позики) комплексу від румунського уряду обсягом 251 млн євро. Однією з умов надання допомоги мала стати або виплата позики впродовж 6 місяців, або технологічна трансформація комплексу задля забезпечення його життєспроможності у довгостроковій перспективі, або ж ліквідація підприємства. Беручи до уваги фактичну неспроможність повернути позику, а також неспроможність ліквідувати комплекс, з огляду на те, що він забезпечує близько 25-30% національного виробництва енергії, єдиним можливим підходом вбачається технологічна трансформація комплексу та його перехід до джерел енергії з низькою часткою вуглеводнів.
4 грудня 2020 року із помітним запізненням румунський уряд передав Європейській Комісії план виробничої перебудови комплексу на 2021-2025 рр. 5 лютого ц.р. Європейська Комісія оголосила про початок поглибленого вивчення пропозицій уряду Румунії. У залежності від відповіді Європейської Комісії уряд Румунії мав би розробити заходи щодо нейтралізації соціальних наслідків безпосередньої ліквідації 14 тисяч робочих місць (з них 7 тисяч ще до 2025 року), а також непрямо пов’язану з перебудовою втрату ще 50 тисяч робочих місць в одному з найбідніших регіонів Румунії, де розташовано комплекс.
Суспільна дискусія, позиції ЗМІ, НУО
Уникнути гострих соціальних наслідків, на думку депутата Європарламенту від Румунії Зігфріда Мурешана, можна було б шляхом дозволу використовувати газ на електростанціях, які дотепер працювали на вугіллі. З. Мурешан також не виключає використання атомної енергетики під час перехідного періоду. Це – лише один з кейсів, який пов’язаний зі стратегією технологічної трансформації комплексу, а також регуляторними діями та заохоченням нових інвестицій відповідно до принципів Європейського Зеленого Курсу.
Примітно, що у січні 2020 року на той час прем’єр-міністр Румунії, а нині лідер провідної коаліційної політичної сили – Партії націонал-лібералів Людовік Орбан із занепокоєнням відгукувався про перспективи декарбонізації в рамках Європейського Зеленого Курсу. Зокрема, згідно з його оцінок, через плани ЄС щодо декарбонізації Румунія ризикує втратити 40% власного енерговиробництва (йдеться про виробництво електроенергії із використанням вугілля), і негайно потребуються рішення щодо компенсації таких втрат. Щоправда, у якості компенсації ЄС має забезпечити надання Румунії 750 млн євро в якості грантів з Перехідного фонду у рамках «зеленої трансформації» (Just Transition Fund).
Таким чином Румунія має увійти в трійку найбільших реципієнтів Фонду поруч з Польщею та Німеччиною. Разом з тим, як зазначив у лютому 2020 року експрезидент Румунії, а нині депутат Європарламенту Траян Бесеску, багато з держав ЄС не мають достатньо ресурсів для втілення цілей ЄЗК. Ресурсів, що їх виділяє ЄС на закриття вуглевидобування, недостатньо. Також Т. Бесеску наполягає, що реальними пріоритетами Румунії мала б стати розбудова автомагістралей та залізниці, а також системи охорони здоров’я. Понад те, Т. Бесеску заявив, що відмінності між цілями ЄС та національними пріоритетами окремих держав-членів можуть призвести до таких розбіжностей всередині ЄС, які можуть спричинити вихід кількох держав зі складу Союзу. Єдиним шляхом досягнення європейських цілей зі скорочення викидів вуглецю для Румунії Т. Бесеску вважає розробку власних газових родовищ і зазначає, що Exxon Mobil (та sic! Lukoil) готові до розробки таких ресурсів у Чорному морі.
Загалом аналіз дискурсу і заяв представників румунського політичного істеблішменту дає підстави вважати, що їхній меседж зводиться до того, що Європейський Зелений Курс нав’язується Румунії Європейським Союзом.
Полеміку з румунськими політиками ведуть європейські екологи. Зокрема, Сузана Карп, лідерка базованої у Брюсселі екологічної організації Sandbag, зазначає, що, по-перше, значна частка населення (66% у 2019 році) підтримує Зелену Угоду ЄС. По-друге, Перехідний фонд у рамках «зеленої трансформації», а також європейська кліматична політика сприятимуть тому, що держави на кшталт Румунії насамперед виграють від втілення Зеленої Угоди. Вона зазначає, що у 2019 році. середні ціни на енергію у Румунії були четвертими за величиною у ЄС, а поступова декарбонізація сприяла б їх зниженню. Серед екологічних аргументів – також те, що держави Центральної та Східної Європи страждають на найвище забруднення повітря у ЄС, що веде до ранньої смертності. Закриття застарілих і нерентабельних вугільних підприємств, яким бракує належних фільтрів, й існування яких суперечить європейському законодавству, на її думку, допомогло б розв’язати цю проблему. Щодо коштів, необхідних на забезпечення транзиту, то С. Карп зазначає, що Румунія може акумулювати щонайменше 35-40 млрд євро на енергетичний транзит упродовж наступного десятиріччя. Йдеться передусім про ресурси Інтеграційного фонду ЄС, а також про надходження від Системи торгівлі викидами ЄС (за попередніми оцінками Румунія могла б додатково розраховувати на 5,5 млрд євро з Інтеграційного фонду ЄС, з яких 3,1 млрд євро припадають на енергетичний сектор, а також на 10,11 млрд євро через Механізм справедливої трансформації (Just Transition Mechanism)).
При цьому екологи зауважують, що поза сумнівом Румунія, попри модернізацію системи електромереж, також потребує розбудови й іншої складової національної інфраструктури – автошляхів. Разом з тим рух у бік розвитку електрифікованого автотранспорту мав би супроводжуватися декарбонізацією електромережі. До того ж серед конкурентних переваг Румунії – те, що вугільний компонент посідає незначну частку в енергетичному секторі держави, а румунські вугільні регіони мають високий потенціал для генерації вітрової та сонячної енергії.
МОЖЛИВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ РУМУНІЇ У РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ
Вікном можливостей для втілення Румунією цілей Європейського Зеленого Курсу є також те, що кошти Фонду відновлення і стійкості ЄС (RRF) можуть і навіть мають скеровуватися на цілі зеленої та цифрової трансформації. Серед вимог, необхідних для використання фондів RRF, – 37% коштів мають бути спрямовані на подолання кліматичних змін та заходи біорозмаїття. Щоправда, у Румунії не використовують цю можливість повною мірою. Зокрема, національні плани з відновлення та стійкості фокусуються на мобільності та управлінні водними ресурсами, а відтак лише 1,3 млрд євро (із доступних 30 млрд євро) спрямовані на відновлювану енергетику та енергоефективність.
Натомість основна увага приділяється використанню природного газу, а також шляхам подачі природного газу новим споживачам, попри наявність альтернатив з відновлюваних джерел енергії. Такий прагматичний підхід румунського уряду став ризикованим, оскільки починаючи з 2022 року. Європейський інвестиційний банк не буде фінансувати проєкти, що стосуються викопних енергоресурсів, включно з природним газом. Не варто очікувати й на фінансування проєктів, пов’язаних з газовидобутком через механізми Європейського фонду регіонального розвитку та Інтеграційного фонду ЄС. Натомість не можна ігнорувати ресурсний потенціал та м’яке втручання/протидію зацікавлених компаній з традиційного енерговиробництва, які виступають в якості умовної глобальної групи анти-ЄЗК.
Цікавим напрямом втілення Румунією цілей ЄЗК є розбудова офшорних вітряних станцій у Чорному морі. Згідно аналізу Світового банку, технічний офшорний вітряний потенціал для Румунії (разом з Болгарією) становить понад 100 GW. Це – значно менше ніж у випадку Північного моря, однак у п’ять разів більше ніж поточні енерговиробничі спроможності Румунії. Рентабельність інвестицій у такі вітряні потужності наразі неочевидна, проте вартість розвитку таких потужностей поступово знижується. До того ж уже зараз Румунія володіє найбільшою наземною вітряною електростанцією у ЄС, а румунська компанія Hidroelectrica у 2020 році оголосила про побудову офшорної вітряної електростанції потужністю 300 MW.
Щоправда, досягнення такої мети передбачає належне фінансування з боку Європейського Союзу, оскільки окрім інвестицій безпосередньо у відновлюване енерговиробництво потребуватиме також коштів на розбудову стійкої і гнучкої інфраструктури та стабільних ліній електропостачання, а також розвиток нових технологій енергозберігання.
ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ І РУМУНІЄЮ
Торговельно-економічні відносини України та Румунії характеризуються позитивною динамікою. У 2020 році обсяг товарообігу між Україною та Румунією становив 1760 млн дол. США (2019 рік – 1065 млн дол.), з якого експорт – 1080 млн дол. (2019 рік – 1005 млн дол.), імпорт – 683 млн дол. (2019 рік – 645 млн дол.). Торговельне сальдо склало 397 млн дол. на користь України (2019 рік – 360 млн дол.).
Основними статтями українського експорту були електричні машини (17,3% від загального обсягу), чорні метали (13,7%), деревина і вироби з деревини (9,3%), руди, шлаки і зола (7,6%), палива мінеральні (6,0%) та взуття (5,6%).
Основні статті імпорту румунських товарів до України були засоби наземного транспорту крім залізничного (24,9% від загального обсягу імпорту), електричні машини (19,7%), реактори ядерні, котли (6,5%), палива мінеральні (6,1%), фармацевтична продукція (5,1%), пластмаси (4,5%), деревина (4,6%).
Економічна взаємодія між Україною та Румунією відбувається переважно у площині макроекономічної дипломатії. Двостороннім економічним відносинам не вистачає динаміки міжурядових контактів, стратегічного бачення та низки важливих елементів договірної бази, що негативно позначається на технологічному профілі українського експорту та перешкоджає співпраці з секторальних питань. Брак комунікації на мікроекономічному рівні не сприяє діловій активності бізнес кіл країн, знижує взаємний інтерес до торговельно-інвестиційної взаємодії. Наявний потенціал українсько-румунської економічної співпраці, що, зокрема, міститься у митній та антикорупційній сферах, секторі автомобілебудування, секторі креативних індустрій, сфері контрейлерних перевезень, традиційній та альтернативній енергетиці, слабко реалізується, а питання конкуренції за транзитні вантажопотоки у дунайському коридорі та історія із КГЗКОР залишаються «вузьким місцем» для розвитку стратегічного партнерства. Хоча підтримка Румунією політики України щодо партнерства та інтеграції до ЄС та НАТО, спільні безпекові виклики у Чорноморському регіоні, солідарність у позиціях відносно РФ формують сприятливий міжнародний контекст для прогресу економічних відносин. Утім, саме інформаційний та комунікаційний дефіцит, а подекуди й викривлене уявлення про концептуальне бачення економічної політики сторін, їх стратегічних пріоритетів, особливостей бізнес-уявлень визначають притаманну екстенсивність українсько-румунських економічних відносин.
Позитивна динаміка українсько-румунського політичного діалогу останніх років не перенесена у стратегічний вимір економічної співпраці. У стратегічних документах України загальноекономічного та секторального характеру не представлено чіткого плану вибудовування торговельно-економічного, інвестиційного, енергетичного та транспортного співробітництва з Румунією, а також майбутнього бачення транскордонних відносин. Водночас у крос-секторальних експортних стратегіях викладений аналіз, який дозволяє накреслити орієнтири українського інтересу. У сфері транспортування та спрощення умов торгівлі Румунія згадується серед країн, успішніших у питаннях прикордонної співпраці, автоматизації, процедур, попередніх податкових роз’яснень та інформування. У секторі експортно орієнтованого машинобудування Україна та Румунія визначені як співмірні гравці у європейському ланцюжку автомобілебудування. У секторі креативних індустрій йдеться про розширення міжнародного співробітництва з європейськими кінематографічними та аудіовізуальними організаціями.
Для Києва та Бухареста має бути очевидним, що економічні питання перебувають на периферії інституційної співпраці між Україною та Румунією. Серед пріоритетів міждержавної взаємодії знаходиться безпека, інфраструктура та освітня сфера, а економічні аспекти, що мали б також бути у пріоритеті, більшою мірою лише декларуються. Низка значущих для економіки міжурядових угод (щодо судноплавства, податкових питань) залишається неукладеними. Українсько-Румунська Спільна комісія з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва за 13 років офіційного існування збиралася двічі. Ключові домовленості розширювати співробітництво між банківськими установами, розвивати бізнес-інфраструктуру та спеціальні послуги, досягнуті під час останнього засідання комісії у 2017 році, не знайшли практичного втілення. Слабким є і мікроекономічний вимір стосунків між державами. Тривалий час не використовуються можливості просування українських виробників на румунський ринок та продовження подальшого співробітництва в рамках Українсько-Румунської двосторонньої торгової палати (останні згадки про її активність датуються 2017 роком).
Попри позитивну динаміку двосторонньої торгівлі, її якісний профіль є далеким від можливого та потребує коригування з урахуванням стратегічних інтересів сторін. За 2015 – 2020 роки товарообіг між державами подвоївся з незмінно позитивним сальдо на користь України. Зважаючи на епізодичний характер інституційної співпраці з економічних питань, позитивною динамікою експорту до Румунії Україна завдячує передусім ПВЗВТ Україна – ЄС. Хоча український експортний кошик до Румунії є досить диверсифікованим (індекс продуктової концентрації коливався на рівні 0,2), понад 40% його вартості формується сировинними групами (чорні метали, руди, деревина та ін.). 20% українського експорту припадало на провідникову та кабельну продукцію, чий рівень технологічної місткості є нижчим від середнього. Це визначає невигідний для України технологічний зріз торгівлі: 75% продукції, що експортується до Румунії, – це сировинні та низькотехнологічні товарні групи, тоді як у зворотному напряму надходить продукція, що на 60% складається з середньо- та високотехнологічних позицій. За такого стану справ, навіть зважаючи на зростання числа спільних підприємств, задеклароване урядами завдання щодо збільшення торговельних операцій з поставок промислових товарів з високим ступенем переробки є надто оптимістичним для визначення потенційних зон виробничої кооперації України та Румунії.
Недооформлена договірна база, задавнені борги та корупційні й рейдерські ризики стримують інтерес румунських інвесторів до України. На фоні невисокого потенціалу зовнішнього інвестування та різноспрямованого інвестиційного фокуса обох країн на перший план виходять транскордонні проєкти, фінансовані ЄС. Попри неодноразові звернення румунської сторони прискорити ратифікацію Угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій 1995 року, остання так і не набула чинності. Каменем спотикання при цьому виступає справа Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окиснених руд (КГЗКОР). Зважаючи на те, що обидві держави не є лідерами за обсягами вихідних інвестицій навіть серед східноєвропейських країн, також важливими виступають двосторонні економічні проєкти в рамках міжрегіонального та транскордонного співробітництва під фінансовою “парасолькою” ЄС.
Транспортні точки дотику Румунії та України наразі створюють більше конкурентного тертя, ніж синергії співпраці. Попри наявність важливих транспортних проєктів в українсько-румунському прикордонні, між державами продовжує панувати дух суперництва за вантажопотоки. Не відбулося відчутних зрушень у напрямі реалізації домовленості двосторонньої Робочої групи з питань транспорту та інфраструктури відносно організації контрейлерних перевезень типу RO-LA територіями України та Румунії. Їх запуск міг би частково розв’язати проблему з транзитними дозволами для українських перевізників через механізми компенсації, обіцяні румунською стороною в якості підтримки користувачів цієї системи. На користь морських портів Румунії грають помірніші ставки портових зборів та досконаліша транспортна інфраструктура перевезень. Прагнення України наростити обсяги обробки транзитних вантажів у вітчизняних портах обернулося на багаторічну суперечку з Румунією щодо будівництва ГСХ «Дунай – Чорне море». Аргументам Румунії щодо руйнівного впливу українського проєкту на екологію протиставляються докази щодо його підривного значення для румунської монополії на транзит суден через Дунай. Відсутність консенсусу стосовно економіки дельти Дунаю несе втрати для обох держав не тільки з точки зору екології, але й розвитку спільного ресурсу туризму та рибної промисловості, перешкоджає реалізації Стратегії ЄС для Дунайського регіону. Очевидно, що ця тема має прямий стосунок до ЄЗК ЄС і має стати одним із чільних питань порядку денного у переговорах про взаємодію України та Румунії у рамках ЄЗК ЄС.
Співпраця у сфері енергетики є одним із найперспективніших напрямів міждержавної взаємодії України та Румунії, чиї вигоди поширюються і на сусідні країни та сприяють зміцненню регіональної безпеки, а також посилюють політику партнерства та інтеграції України до ЄС та НАТО. Підписання технічної угоди між операторами газотранспортних систем України та Румунії створило правові підстави не лише для транспортування газу у реверсному напрямку, а й постачання газу новим, важливим з точки зору енергетичної безпеки, маршрутом – з Південної Європи і Туреччини через Болгарію та Румунію в Україну і далі в Молдову. За умови будівництва інтерконекторів між газотранспортними системами двох країн Румунія зможе скористатися українськими послугами зі збереження газу, оскільки власних сховищ у неї недостатньо. Заділ для співпраці існує між румунськими та українськими компаніями у сфері буріння нафтових та газових свердловин. Обладнання та досвід румунських підприємств дозволяють їм надавати послуги українським партнерам за привабливими розцінками та в економічно ефективний спосіб. Менш масштабним, але вкрай важливим напрямом співпраці є альтернативна енергетика. Хоча Румунії успішно вдається розвивати цю сферу, вона не простежується серед тематичних пріоритетів транскордонної співпраці. Наведені аспекти також мають стати питаннями порядку денного у переговорах про взаємодію України та Румунії у рамках ЄЗК ЄС. Понад те, потребується ґрунтовний аналіз ризиків, пов’язаних з перспективою обмеженого фінансування та підтримки «газових» проєктів з боку ЄС.
Про публічні ініціативи чи двосторонні переговори з питань Європейського Зеленого Курсу між Україною та Румунією бракує інформації. Їх налагодження має увійти у число нинішніх пріоритетів двосторонніх відносин. Ініціатива має поширитися на встановлення постійних контактів як на галузевих, так і урядовому рівнях, так і в парламентському вимірі.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОСТІ
При виробленні зовнішньої політики на європейському напрямі (у т.ч. стосовно Румунії) у рамках ЄЗК необхідно мати на увазі, що Україна має й надалі докладати зусиль у справі декарбонізації економіки в рамках Паризької Угоди, Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року та Угоди про асоціацію з ЄС (на чому також наголошується у Рекомендаціях парламентських Комітетських слухань «Європейський Зелений Курс» (від 11.09.2020 року)). У процесі формування як державної, так і європейської політики України в рамках ЄЗК варто також враховувати рекомендації, викладені в ґрунтовній аналітичній розробці від 2020 р. «Європейський Зелений Курс: можливості та загрози для України».
Вивчення національного аналітичного доробку з питань ЄЗК та власний аналіз переваг і вразливих сторін втілення Євросоюзом ЄЗК, наслідків для двосторонніх відносин України з Румунією, приєднання України до ЄЗК загалом наводить на наступні узагальнення, які у рамках відомчої діяльності мають бути взяті до уваги українською стороною.
Застереження щодо ЄЗК загального характеру:
- Попри декларації того, що у своїй екологічній націленості ЄЗК збалансовано враховує правовий, економічний, соціальний та гуманітарний аспекти, необхідно зазначати, що такий баланс аспектів-цілей властивий лише внутрішньому (євросоюзному) зрізу ЄЗК (і то лише з оптимістичної точки зору), про що, зокрема, свідчить румунський дискурс з даної тематики. ЄЗК властиві ризики економічного, соціального, інституційного та гуманітарного характеру, які прямо пропорційні темпам упровадження заходів із досягнення політичних цілей ЄЗК.
- Як видається, задля уникнення поспішних політичних і політико-правових рішень, обсяг і розмах запланованих економічних перетворень, пов’язаних із втіленням ЄЗК, варто було б розглядати не у середньостроковій перспективі, а у більш віддаленій. Адже ми маємо справу не з природним економіко-історичним переходом на нову енергетичну/технологічну основу виробництва й існування, а з його фронтальним політичним і правовим стимулюванням. У політичній історії Євросоюзу уже є приклади сумнівних і провальних проєктів, корені чого лежать у недостатньому політичному обґрунтуванні та ігноруванні реальності невідповідного стану й інерції соціально-економічних систем, культури політичної участі та властивого бізнесу консерватизму.
- Серед всього іншого, зокрема, незбагненним залишається принципове питання, яким за форматом у перехідний період буде урядовий/євросоюзний контроль максимізації прибутку та мінімізації собівартості енерговиробництва нових компаній-монополістів: скільки і якою мірою у цій справі буде задіяно ринкових та адміністративних механізмів?
- З точки зору лібералізму, ЄЗК Євросоюзу властиве надмірне урядове втручання в економічні відносини. Можна навіть говорити про непрямі ознаки політичного лобіювання у певних корпоративних інтересах. Аналіз суперечностей між румунським та європейським політикумом, урядовцями та екологами, бізнес колами дає підстави припускати, що оголошений ЄС Європейський Зелений Курс є порушенням політичного принципу прийняття рішень на основі консенсусу як еліт, так і націй. Тут йдеться не про заручення схвальними плебісцитами/референдумами, а про легітимацію – досягнення консенсусу між діловими колами, національними урядами та євросоюзними інституціями, що тільки тоді дозволило б надати ЄЗК загальноєвропейської легалізації.
- З точки зору підвищення якості життя, екологічні вигоди та соціальний прогрес (який пропонує ЄЗК) є привабливими і такими, що справедливо заслуговують на визначення в якості довгострокових – гідних культурно-історичних цілей. Проте, їх привабливість і яскравість не має засліпляти настільки, щоб ігнорувати серйозність ризиків провалу. Провал же загрожує галузевим та регіональним занепадом, деіндустріалізацією регіонів і країн, а відтак і економічною деградацією ЄС у цілому, з властивими такому стану аритмією конкуренції, падінням соціальних ліфтів і звуженням профвибору у сфері зайнятості населення, соціальною депресією, ростом корупції, паралічем управління, не виключено – розпадом політичної системи ЄС (як під тягарем власних проблем, так і під дією зовнішнього втручання), про що, власне, і говорять представники Румунії у Європарламенті.
- Одним із пояснень нинішнього європейського оптимізму й ентузіазму щодо ЄЗК – сприйняття ЄЗК у якості «нової релігії» – є те, що ЄЗК має завуальований потенціал для суттєвого секвестру/анігіляції як американського чи китайського, так і російського впливів на ЄС. Як вважає більшість із нинішнього істеблішменту ЄС, таке зниження зовнішніх впливів буде тотальним. При цьому зниження впливів (у разі успішності ЄЗК) проглядається передусім (чи лише) у частині зниження зовнішньої енергетичної залежності. Можна також прогнозувати, що у культурному та політичному вимірах ЄЗК надаватиме ЄС ролі глобального лідера. Однак, скажімо, проблеми технологічної чи безпекової/оборонної залежності, а також загрози російської геополітичної експансії на Європу ця політика не вирішує. Навпаки, якщо ЄЗК зазнає невдачі хоча б у досягненні однієї зі своїх цілей, рівень політичного, економічного, соціального, мілітарного розвитку суттєво знизиться, надаючи російському проєкту переваг в інституційній стійкості.
Пропозиції щодо ЄЗК профільного характеру:
Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству енергетики, Міністерству закордонних справ:
- провести спільну зустріч з Румунсько-українською двосторонньою торговою палатою та визначити напрями інституційної підтримки для відновлення її діяльності, розробити концепцію розвитку стратегічного діалогу з питань торгівлі та інвестицій з обов’язковим урахуванням аспекту ЄЗК на всіх можливих рівнях – від міжурядових контактів до спільних заходів за участю бізнес-кіл, міжнародних установ, зацікавлених представників сусідніх країн, ЗМІ для обміну конкретною інформацією про відповідні економічні потреби бізнес-середовища кожної країни; запланувати інформаційну кампанію щодо висвітлення можливостей зовнішньоекономічної діяльності румунських компаній в Україні.
- Міністерству інфраструктури, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерству енергетики, Міністерству розвитку громад і територій, Міністерству закордонних справ:
- розпочати перемовини щодо підготовки чергового засідання Українсько-Румунської Робочої групи з питань транспорту та інфраструктури з винесенням на порядок денний питань контрейлерних перевезень, транскордонних проєктів у сфері альтернативної енергетики в рамках цілей і заходів ЄЗК;
- зосередити зусилля на координації та комунікації усіх відповідальних та компетентних інституцій щодо запуску проєктів, спрямованих на створення системи спільного екологоорієнтованого управління дунайською дельтою у рамках усіх доступних державам механізмів фінансування (Європейського Інструменту Сусідства, Дунайської транснаціональної програми тощо) та перспективного – ЄЗК.
Міністерству енергетики:
- в умовах неповної визначеності щодо перспектив газового сектору у Румунії (у контексті втілення ЄЗК) у рамках підготовки до засідання Двосторонньої робочої групи з енергетики: а) розглянути можливості залучення румунських компаній до участі в українських тендерах на замовлення робіт з буріння свердловин з використанням бурових установок та персоналу підрядника; б) запропонувати включення до порядку денного питання обговорення можливої українсько-румунської взаємодії у рамках впровадження ЄЗК, зокрема, у напрямі розвитку співпраці у сфері альтернативної енергетики (у межах тематичних пріоритетів транскордонної співпраці) з урахуванням аналізу ризиків, пов’язаних з обмеженим фінансуванням та підтримкою «газових» проєктів з боку ЄС;
- провести зустріч з ПАТ “Укртрансгаз” для актуалізації даних щодо ринкового попиту та зацікавленості провідних гравців ринку природного газу України та ЄС (Румунії) у реалізації проєкту “Транспортування природного газу в двох напрямках через ТрансБалканський трубопровід” для прийняття остаточного рішення щодо доцільності реалізації даного проєкту.
Кабінету Міністрів України, Міністерству закордонних справ:
- вийти з ініціативою до румунської сторони з приводу розгортання прямого міжурядового діалогу стосовно: а) зацікавленості та можливостей взаємодії у рамках впровадження ЄЗК; б) віднаходження політико-економічного консенсусу стосовно економіки дельти Дунаю, через відсутність якого страждають економічні інтереси сторін, екологія субрегіону, розвиток спільного ресурсу туризму та рибної промисловості, реалізація Стратегії ЄС для Дунайського регіону;
- врахувати у процесі вироблення урядової політики Рекомендації парламентських Комітетських слухань (від 11.09.2020 р.) на тему «Європейський Зелений Курс», де серед іншого пропонується вивчити можливість посилення ініціативи «Люблінського трикутника» шляхом започаткування спільних ініціатив з країнами-членами та поширення ініціативи на Угорщину та Румунію;
- визначитися стосовно прийнятого компромісу та запропонувати румунській стороні фінальний раунд переговорів щодо справи із Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом окиснених руд (КГЗКОР), яка є невиправданою перешкодою для розвитку інвестиційної співпраці України та Румунії.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
