Незважаючи на протести з різніх боків, 18 вересня, в день виборів у Держдуму РФ, у невизнанній світом ПМР (Придністровській Молдавській Республіці) відкриються більше 20-ти виборчих дільниць для голосування на російських виборах. Побоювання щодо чергових спроб збільшення впливу – знов на часі. Якою насправді наразі є межа російського впливу в Придністров’ї, в своїй аналітічний колонці для Громадського пояснює Ганна Шелест.
Вплив: не щось постійне та одностороннє
Зазвичай прийнято говорити про необмежений вплив Російської Федерації на Придністровську Молдавську Республіку. Однак цей вплив не є чимось постійним та одностороннім.
Фактично, його можна поділити на два процеси – безпосередня підтримка (фінансова, політична, військова тощо), через яку вдається іноді досягти ледь не повного контролю над невизнаною республікою, а також здійснювати вплив на саму Молдову.
І більш складний процес – внутрішньополітичний, коли різноманітні придністровські політики намагаються продемонструвати Москві, хто ж з них є більш лояльним та проросійським.
Вересневий указ
Доказом останнього, наприклад, є указ Президента ПМР Шевчука від 7 вересня 2016 про приведення всього законодавства невизнаної республіки у відповідність до російських норм, і визнання такими, що є недійсними, всіх інших.
Такі дії були пояснені «реалізацією підсумків республіканського референдуму, що відбувся 17 вересня 2006 року», на якому фактично ставилися питання щодо того, чи залишатися у складі Молдови.
ПМР за останні 10 років, що найменш двічі зверталась до Москви з проханням про приєднання
Тоді на запитання «Чи підтримуєте ви курс на незалежність Придністровської Молдавської Республіки та наступне вільне приєднання до Російської Федерації?» 97,1% проголосували «за», а на запитання «Вважаєте ви можливим відмову від незалежності ПМР з наступним входженням до складу Республіки Молдова» лише 3,4% відповіли схвально.
Вересневий Указ залишився без уваги Москви, яка відмовилась його коментувати, а в середині ПМР викликав негативну реакцію опозиції, яка обіцяла оскаржити його в Конституційному суді. Варто відзначити, що ПМР за останні 10 років, що найменш двічі зверталась до Москви з проханням про приєднання – у 2008 році після визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії та у 2014 – після анексії Криму.
Військовий форпост
Незважаючи на те, що іноді ПМР називають валізою без ручки для Москви, оскільки і нести важко, і кинути шкода, збереження впливу над вузькою територією між Україною та Молдовою є стратегічно важливим для Росії.
Це можливість політичного контролю Молдови та форпост для військових. Фактично на сьогодні військова присутність складається з двох частин. Перша – це військовослужбовці у складі спільної миротворчої місії РФ, Молдови,ПМР, та українських спостерігачів, де російський компонент дорівнює приблизно 1/3 (400 осіб). Друга – військовослужбовці (1200 осіб), які охороняють склади із застарілими озброєннями ще радянських часів.
Збереження впливу над вузькою територією між Україною та Молдовою є стратегічно важливим для Росії
Ще у 1999 році РФ в рамках ОБСЄ взяла на себе зобов’язання щодо виведення своїх військових. Однак зробила це лише частково, постійно знаходячи виправдання та пояснення змінами у безпековій ситуації. Це викликає постійні протести з боку офіційного Кишинева, який на додачу наполягає ще й на заміні військової миротворчої операції на поліцейську, яка більше відповідає сучасним умовам.
Проблема полягає у психологічному відчутті місцевого населення: якщо є військові, то є загроза, якщо військові міняються на поліцейських – ситуація покращується. Наявність військових дійсно вже років 10 як не відповідає умовам, але Росія постійно наполягає на збереженні цього формату.
«Потрійне» громадянство
Варто відзначити, що до 2014 року за неофіційними даними, близько 80% російських військовослужбовців в ПМР насправді були місцевими мешканцями, але з паспортами громадян РФ. Ситуація почала змінюватися з розвитком кризи на Донбасі, і військових почали замінювати на більш лояльних з території РФ.
Взагалі, за різними даними, біля 180 тисяч придністровців мають російське громадянство. Але варто зауважити, що багатьом з них це не заважає також мати молдавське або українське. Особливо популярним молдавське стало після введення безвізового режиму з ЄС. Російське ж, окрім субсидій та можливостей виїзду, також дає перспективи навчання у ВНЗ Росії, чим активно користується молодь.
Близько 180 тисяч придністровців мають російське громадянство, але багатьом з них це не заважає також мати молдавське або українське
Навесні 2016 року навіть розгорівся скандал, що російське керівництво не спромоглося відкрити на території ПМР достатню кількість пунктів для складання учнями єдиного державного іспиту РФ, а відповідно сотні з них втратили можливість вступу на території Росії.
Взагалі, за останні 10 років населення Придністров’я скоротилося приблизно на 15%, із значним перевісом у бік населення похилого віку через масовий виїзд молоді.
Економічний аспект та динаміка впливів
Повний контроль РФ зберігається в енергетичній сфері. Проблема полягає в тому, що газ поставляється в ПМР «безоплатно», але населення платить за нього тарифи, які йдуть до бюджету ПМР. Борги ж Газпром покладає на «Молдовгаз». «Газпром» в цілому вже подав та виграв 10 справ щодо стягнення боргів з Молдови на загальну суму 5 млрд. дол., з яких 95% заборгованості – це борги ПМР.
З точки зору економіки, ситуація в ПМР неоднозначна. До недавнього часу важливі підприємства контролювалися російським бізнесом, але в 2015, наприклад, російський «Металоінвест» передав акції Молдавського металургійного заводу уряду ПМР, відмовившись від бізнесу в Придністров’ї.
З падінням російської економіки економічний вплив на регіон значно зменшився, залишивши фактично необмеженим військовий, і перемінний політичний
Більше того, до підписання Молдовою Асоціації з ЄС, близько 70% придністровських підприємств були також зареєстровані і в Молдові, щоб користуватися преференціями торгівлі з країнами Європейського Союзу. Не відразу погодившись на Асоціацію та нові умови, тим не менш, ПМР знайшла преференції для себе і в новій угоді. Як результат, серйозне падіння за останні роки торгівлі з країнами СНД (з Митним союзом в 2 рази), і збереження позиції по експорту в ЄС. Так, наприклад, у січні-лютому ПМР експортувала на суму 30 млн. дол. США до Європи та Азії, і лише на 3 млн до Росії.
Втім, коли справа доходить до імпорту, то тут Росія є безальтернативним партнером, в 3 рази перевищує сукупно Європу, Азію та Америку, але левова частка – це той самий газ. Чи зможе Москва і далі поставляти за такими схемами газ і, відповідно, як буде розвиватися придністровська економіка та товарообіг з Росією – залишається питанням.
Основний вплив базується, в першу чергу, на страху місцевого населення перед румунізацією
Однак, варто зауважити, що російська економічна допомога, це не тільки газ та прямі фінансові транші, а ще й закриття соціальних проблем, як наприклад, виплата спеціальної надбавки усім пенсіонерам ПМР (які становлять близько 30% населення) в розмірі 10 дол. США (було тимчасово припинено у 2015) , або активне будівництво шкіл, лікарень та інших соціальних об’єктів з боку ГО Євразійська інтеграція, що належить депутати Державної Думи Журавльову.
Окремим пунктом стоїть й інформаційний простір, ЗМІ та пропаганда, які перевищують інформаційний вплив на Україну в домайданівські часи в декілька раз.
З падінням російської економіки економічний вплив на регіон значно зменшився, залишивши фактично необмеженим військовий, і перемінний політичний. Фактично, основний вплив базується, в першу чергу, на страху місцевого населення перед румунізацією та не стільки навіть якомусь варіанті об’єднання з Молдовою, скільки втраті тісної взаємодії з Росією та уявним об’єднанням Молдови та Румунії.