Позиційний документ Сергія Герасимчука аналізує партнерство України та НАТО протягом 19 років – від Хартії про особливе партнерство між Україною та Альянсом 1997 року і до Варшавсього саміту 2016. Коли рух до членства був найактивнішим? Що заважало досягнути стандартів НАТО? Що змінилося у стосунках сьогодні? – у повному тексті, доступному до завантаження.
«Вікно можливостей» – перспективи розвитку відносин після саміту у Варшаві
Події, політичні кроки та заяви як лідерів держав Альянсу, так і України свідчать про те, що, незважаючи на складний спадок у історії взаємовідносин, інерційні процеси, ризики зміни позитивних трендів на протилежні, перед Україною та НАТО відкривається нове «вікно можливостей» для інтенсивної співпраці.
Передусім, з боку НАТО настало чітке усвідомлення того, що Російська Федерація свідомо створює виклики на східних кордонах Альянсу.
Про це відверто говорять навіть донедавна стримані прихильники конфронтації з Москвою, як глава німецького уряду А. Меркель.
Європейські держави НАТО, усвідомлюючи зростання конвенційних загроз, ведуть мову про необхідність більше інвестувати у безпеку та оборону, а також забезпечувати союзників належною допомогою та демонструвати свою солідарність в рамках Альянсу на ділі. Лідери Альянсу погодилися на розміщення чотирьох батальйонів на ротаційній основі на Східних кордонах Альянсу. Німеччина опікуватиметься багатонаціональним батальйоном у Литві, Сполучені Штати – у Польщі, Британія – у Естонії, Канада – у Латвії. Окрім того, в Чорноморському регіоні за рахунок спільної румунсько-болгарської бригади буде пожвавлено співпрацю між Бухарестом та Софією. Такий стан справ дозволяє говорити про те, що розуміння безпекової ситуації в регіоні лідерами держав-членів НАТО та України збігається.
Понад те, в НАТО усвідомлюють, що РФ може експлуатувати у своїх цілях слабкість України та Молдови з метою дестабілізації регіону. Розуміння цього факту з боку НАТО вже є значним здобутком для української сторони.
Усвідомлюючи важливість забезпечення стабільності та безпеки в Україні і її територіальної цілісності, Альянс посилює свою співпрацю з Києвом. Як вже зазначалось, українську сторону консультують щодо реформи Міноборони та структури збройних сил. Йдеться також про переорієнтацію українського ОПК на стандарти НАТО. Україна може сподіватися на допомогу Альянсу у відновленні військово-морських сил, взаємодію у протидії гібридним загрозам. І це на тлі збереження і посилення поточної динаміки у проведенні спільних навчань та діяльності трастових фондів, роботу яких було започатковано після саміту 2014 року в Уельсі.
Важливим здобутком, який закладає підвалини для принципово нової за якістю співпраці стало те, що у Декларації Варшавського саміту НАТО Україні приділено чимале місце – понад 30 згадок.
Декларація, вочевидь, дає імпульс для посилення особливого партнерства, підвалини якого були закладені ще у Хартії 1997 року.
Зі свого боку Україна також здійснює певні кроки для того, щоб відповідати очікуванням Альянсу щодо співпраці. Зокрема, спільно з фахівцями з НАТО було розроблено Стратегічний оборонний бюлетень[1], який відповідає стандартам НАТО.
Серед пріоритетів, які окреслює бюлетень, нова структура управління силами оборони, належне управління ресурсами, побудова бойових можливостей, необхідних для вирішення поточних оборонних завдань, забезпечення системи логістики і військової медицини у відповідності до стандартів Альянсу і формування військового резерву. Втілення положень Стратегічного оборонного бюлетеню безпосередньо пов’язане з можливостями фінансової підтримки з боку НАТО та держав-членів НАТО.
Скажімо, бюджетом США на наступний рік передбачено виділення Україні близько 500 млн. дол. Проте, ці кошти виділятимуться лише по мірі втілення стратегічних настанов, закладених у бюлетень.
Завершено роботу щодо утворення міжвідомчої Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України під головуванням віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе. Хоча створений механізм не в повній мірі компенсує втрати інституційної пам’яті, яких Україна зазнала за часів Януковича, це є суттєвим кроком для відновлення повноцінної інституційної співпраці. Зокрема, до складу Комісії входять національні координатори на рівні заступників міністрів, які відповідатимуть за конкретні напрями взаємодії з НАТО.
Також ведеться робота над формуванням Державної програми інформування громадськості у сфері євроатлантичної інтеграції на 2017-2020 роки. Попередні подібні програми страждали на брак фінансування, а звіти про їхнє виконання формувалися за рахунок заходів проведених громадськими організаціями та коаліціями. Тож, якщо цього разу документ не матиме таких вад, то його втілення також можна буде вважати суттєвим кроком на шляху наближення України до НАТО.
Крім того, поза рамками НАТО посилюється воєнно-політична та військово-технічна співпраця України з окремими державами Альянсу. Зокрема, чітко окреслилась перспектива підписання Договору про оборонну співпрацю між Україною та Канадою. Ухвалення такого документа дозволить Канаді надати Україні більшу військову та оборонно-технічну допомогу.
Окрім того, угоду про взаємні постачання зброї та військової техніки було підписано під час саміту у Варшаві між Україною та Польщею.
Угода також передбачає надання послуг військово-технічного характеру.
Таким чином, поза співпрацею України з НАТО в цілому створюються передумови для поглибленого партнерства з окремими державами-членами Альянсу, що в непрямий спосіб також наближає Київ до стратегічної мети – членства в Альянсі з безпековими гарантіями, які з нього випливатимуть.
[1] http://www.president.gov.ua/documents/2402016-20137