Нині, коли Республіка Молдова одночасно з Україною отримала статус держави-кандидата в ЄС, а росія готова навіть влаштувати там переворот, аби лишень не допустити прискореної євроінтеграції цієї країни, може видатися, що події почали інтенсивно розгортатися лише тоді, коли вслід за Києвом Кишинів подав заявку на членство у Євросоюзі. Нагадаємо, 28 лютого 2022 року подала заявку на членство в ЄС Україна, а вже 3 березня й Молдова. Проте насправді 2022 рік став кульмінацією процесу, який триває майже 30 років і впродовж усіх цих років долі України та Молдови були тісно переплетені. Сьогодні Рада зовнішньої політики «Українська призма» в партнерстві з FES-Ukraine у рамках ініціативи Ad Fontes, Ad Europa спробують проаналізувати, якими були основні етапи європейської інтеграції та що подібного у європейському поступі Молдови та України.
Від “УПС” до кандидатства
У 1994 році Молдова підписала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС (того ж року таку Угоду підписала й Україна). І молода незалежна Молдова і ЄС тоді шукали нових форматів взаємодії, а ця угода заклала основу для політичної, економічної та культурної співпраці між ними. Через складнощі ратифікаційного процесу і для Молдови, й для України Угоди про партнерство та співробітництво набули чинності лише у 1998 році. За цей час ЄС трансформувався – у 1995 році до нього долучилися Австрія, Фінляндія та Швеція, а у самій Молдові було ухвалено Конституцію.
Наступним етапом у відносинах між ЄС та Молдовою став 2004 рік. Тоді у ЄС відбулась чергова хвиля розширення. До нього приєдналися Латвія, Литва, Естонія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр та Мальта. У Брюсселі замислились над тим, що робити з іншими державами, що не ввійшли до об’єднання, але демонстрували інтерес до співпраці, а подекуди й спорідненість. Так з’явилась Європейська політика сусідства: Молдова була включена до нової політики ЄС, спрямованої на зміцнення зв’язків із сусідніми країнами. Політика пропонувала збільшення фінансової допомоги та тіснішу співпрацю в торгівлі, енергетиці та безпеці. До неї, поруч із Молдовою, було включено й Україну.
Знаковим для Молдови став 2009 рік. Тоді у країні відбулась так звана Твіттер-революція, заворушення на тлі фальсифікації виборів, внаслідок якої Партія комуністів Республіки Молдова та її лідер – президент Владімір Воронін – втратили владу, а уряд сформував Альянс за європейську інтеграцію (АЄІ). Чотири партії, які сформували AEI, були Ліберально-демократична партія, Ліберальна партія, Демократична партія та Альянс «Наша Молдова». Коаліцію очолив лідер Ліберально-демократичної партії Влад Філат, який став прем’єр-міністром Молдови. Того ж року Європейський Союз зробив ще один крок назустріч Молдові. Було започатковано Східне партнерство, метою якого стало поглиблення відносин із шістьма країнами Східної Європи, включаючи Молдову. Партнерство створило платформу для політичного діалогу, економічної інтеграції та контактів між людьми. Це було відповіддю на бажання частини держав регіону (передусім України, Грузії та Молдови) інтегруватися до ЄС. Ініціатива включала низку конкретних заходів, таких як збільшення фінансової допомоги, початок переговорів щодо угод про асоціацію та поглиблених і всеосяжних зон вільної торгівлі, а також спрощення безвізового режиму.
Черговим етапом став 2014 рік, коли Молдова підписала угоду про асоціацію з ЄС, яка передбачала створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ). ПВЗВТ мала на меті наблизити економіку Молдови до стандартів ЄС і збільшити торгівлю між ними. Того ж року як флагманська держава Східного партнерства Молдова отримала й безвіз з ЄС (безвізовий режим короткострокового перебування до 90 днів у Шенгенській зоні ЄС). Цього разу Кишинів навіть випередив Київ, адже Україна отримала свій безвіз лише у 2017 рік.
Поглиблена співпраця з ЄС, однак, не вповні відповідала інтересам Молдови. Там, як і в Україні та Грузії, прагнули більшого, а нова президентка – Мая Санду – отримала підтримку виборців передусім через те, що пообіцяла втілювати проєвропейський курс. Схожі настрої були й в Україні. Відтак, спільний інтерес, а також спільний супротивник – росія – спонукали Україну, Молдову та Грузію сформувати у травні 2021 року Асоційоване тріо, щоб спільно просувати свою заявку на вступ до Європейського Союзу. Відповідна декларація була виголошена президенткою Грузії Саломе Зурабішвілі, президенткою Молдови Маєю Санду та президентом України Володимиром Зеленським під час саміту у Батумі. У ній лідери трьох держав наголосили, що європейська інтеграція не має альтернативи для їхніх країн, а жодна третя сторона не може вплинути на цей суверенний вибір.
Кульмінаційний момент
Третя сторона (а мали на увазі, вочевидь, росію) не захотіла погоджуватися з вибором сусідів і 24 лютого 2022 року почала свою навалу в Україні. При цьому кремль спровокував зворотну реакцію. 28 лютого Україна подала свою заявку на членство у ЄС, а 3 березня такі ж заявки подали Молдова та Грузія. Вже у червні 2022 року лідери держав Європейського союзу на саміті в Брюсселі затвердили рішення надати Україні та Молдові статус кандидата на вступ. Молдова та Україна, як і часто, знову опинилися в «одному кошику».
Ще однією спільною рисою стало те, що як Україні, так і Молдові було надано Рекомендації Європейської Комісії, виконання яких стане передумовою подальшої європейської інтеграції та переходу до переговорів про вступ до ЄС. 9 рекомендацій для Молдови є наступними:
- завершити основні кроки нещодавно розпочатої комплексної реформи системи правосуддя в усіх інституціях системи правосуддя та прокуратури, щоб забезпечити їх незалежність, цілісність, ефективність, підзвітність та прозорість, зокрема через ефективне використання перевірки активів та ефективного демократичного нагляду; зокрема, заповнити всі вакантні посади магістратури Вищої ради та її спеціалізованих органів;
- у всіх цих сферах усунути недоліки, виявлені ОБСЄ/БДІПЛ та Радою Європи/Венеціанською комісією;
- виконувати зобов’язання боротися з корупцією на всіх рівнях, вживаючи рішучих кроків у напрямку проактивних та ефективних розслідувань, а також достовірного досвіду переслідувань і засуджень; суттєво збільшити використання рекомендацій Національного антикорупційного центру;
- реалізувати зобов’язання щодо «деолігархізації» шляхом усунення надмірного впливу корисливих інтересів на економічне, політичне та суспільне життя;
- посилити боротьбу з організованою злочинністю на основі детальної оцінки загроз, посилення співпраці з регіональними, європейськими та міжнародними партнерами та кращої координації правоохоронних органів; зокрема, запровадити законодавчий пакет щодо повернення активів і всеосяжну основу для боротьби з фінансовими злочинами та відмиванням грошей, забезпечивши відповідність законодавства щодо боротьби з відмиванням грошей стандартам Групи розробки фінансових заходів протидії відмиванню грошей (FATF);
- підвищити спроможності здійснювати реформи та надавати якісні державні послуги, у тому числі шляхом прискорення реалізації реформи державного управління; оцінити та оновити стратегію реформування державного управління;
- завершити реформу управління державними фінансами, включаючи вдосконалення державних закупівель на всіх рівнях влади;
- посилити залучення громадянського суспільства до процесів прийняття рішень на всіх рівнях;
- зміцнювати захист прав людини, особливо вразливих груп, і підтримувати свої зобов’язання щодо посилення гендерної рівності та боротьби з насильством щодо жінок.
Примітно, що ці дев’ять рекомендацій перегукуються із сімома рекомендаціями, запропонованими Україні. Зокрема й у рекомендаціях для України йдеться про продовження реформи правосуддя, боротьбу з корупцією, боротьбу з відмиванням коштів відповідно до стандартів FATF, «деолігархізацію». Схоже, перелік проблем, що стоять на заваді європейській інтеграції України та Молдови, дуже подібний.
На виконання дев’яти рекомендацій, сформульованих Єврокомісією, влада Молдови ухвалила план з 60 заходів. Віце-прем’єр-міністр, міністр закордонних справ та європейської інтеграції Ніку Попеску заявив, що всі передбачені заходи будуть виконані до 31 березня, що навіть випереджає дедлайн встановлений планом – червень 2023 року (тим часом прем’єр-міністр України Денис Шмигаль 6 березня заявив про те, що Україна вже виконала усі сім рекомендацій, хоча серед експертів точаться суперечки щодо якості такого виконання).
Нині й держави-кандидати, і Європейський Союз на порозі доленосних рішень для регіону. Від Молдови та України залежить, наскільки якісними будуть реформи та виконання рекомендацій. Від Євросоюзу – наскільки політична доцільність та російська загроза можуть вплинути на дотримання стандартних процедур у нестандартній ситуації. Проте очевидно одне – як і 30 років тому долі України та Молдови тісно переплетені, а отже Київ та Кишинів мають причини для поглибленої співпраці та обміну досвідом на шляху реформ та стримування небезпечної «третьої сторони», яка докладає чималих зусиль, щоб завадити європейському поступу двох держав.
Сподіваємось, цей текст допоміг зрозуміти чому в України та Молдови так багато спільного і чому шанси лишатися в «одному кошику» є високими.
Публікацію підготовлено в рамках експертної ініціативи «Ad Fontes, Ad Europa» Ради зовнішньої політики «Українська призма» у партнерстві з FES-Ukraine.