Союзні карти Білорусі та Росії у порядку денному білоруських, російських і європейських медіа та аналітичних центрів

Пункти інтеграції двох держав, які обговорювали протягом року, було вперше оприлюднено.

Підписатись на новини "Української призми"

Михайло Драпак

 

Результатом зустрічей самопроголошеного Президента Білорусі Олександра Лукашенка та Президента Росії Володимира Путіна 9 вересня, а також прем’єр-міністра Білорусі Романа Головченка та прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна 10 вересня стала підготовка 28 Союзних карт. Пункти інтеграції двох держав, які обговорювали протягом року, було вперше оприлюднено. Однак чи ці декларовані напрямки стануть рамковим документом об’єднання? І які наслідки події 9 – 10 вересня матимуть для Білорусі? Нас зацікавило, які відповіді на ці запитання дають медіа та аналітичні центри Білорусі, Росії та країн Європейського Союзу. Для цього ми провели відповідний моніторинг публікацій протягом 9 – 26 вересня.

Серед усіх проаналізованих акторів інформування саме білоруські медіа приділили найбільше уваги затвердженню Союзних карт Білорусі та Росії. Ця тема була для них головною протягом 9 – 10 вересня та однією з найбільш обговорюваних протягом наступних 3-4 днів. Після цього інтерес білоруських видань до висвітлення та аналізу цього питання впав майже до нуля, проте остаточно не зник. Розгляньмо інтенсивність інформування аудиторії про цю подію в перерахунку на один проаналізований медійний ресурс. Так 9 і 10 вересня на один білоруський провладний сайт припадало в середньому 13,3 і 9,3 новини про домовленості відповідно, а на опозиційні білоруські видання – 3 і 2,3 новини. Загалом за весь моніторинговий період середні показники в цих категоріях становили 2,9 та 0,9 відповідно.

Для порівняння, на одному російському лояльному до влади інформаційному ресурсі 9 та 10 вересня в середньому було опубліковано 6 та 7,2 новин про Союзні карти відповідно, а на одному незалежному – 1,3 та 1,8 новини відповідно. Загалом за весь моніторинговий період середнє число новин про Союзні карти на провладних російських виданнях становило 1,7, а на незалежних – 0,4. З 8 досліджених медіа з країн Європейського Союзу 6 – проігнорували цю тему, а 2 – присвятили цьому 4 матеріали за весь час моніторингу.

Повертаючись до висвітлення Союзних карт у медіа Білорусі, зазначимо, що характер транслювання повідомлень про це провладними ЗМІ можна порівняти з поширенням інформаційного спаму. Так у дні перемовин самопроголошеного Президента Білорусі Олександра Лукашенка та Президента Росії Володимира Путіна, а також зустрічі прем’єр-міністрів держав Романа Головченка та Михайла Мішустіна вони перетворювали на новину кожен озвучений ними факт чи оцінювальне судження. Таким чином, уже через найменші повідомлення такі медіа представляли аудиторії спосіб трактувати затвердження Союзних карт чи впливали на ставлення до цього. З іншого боку, лояльні до влади ЗМІ Білорусі опублікували достатньо власне аналітичних матеріалів (експертних інтерв’ю і статей), щоби представити розгорнуту оцінку події. Загалом такі ресурси за моніторинговий період не висвітлювали затвердження Союзних карт критично, у 41,7% випадків говорячи про них нейтрально та в 58,3% – позитивно.

Якщо ж говорити про незалежні білоруські медіа, то за моніторинговий період вони хоча й бачили тему інтеграції Білорусі та Росії як одну з топових, проте не продукували настільки багато повідомлень про це, як провладні ресурси. При цьому такі ЗМІ більше концентрувалися на фаховому оцінюванні результатів події, ніж на висвітленні перемовин. Також слід додати, що нарація опозиційних медіа Білорусі про Союзні карти в 36% проаналізованих повідомлень була критичною, а в решті випадків – нейтральною.

Якщо говорити про головні акценти, які розставляли медіа Білорусі щодо результату перемовин Мінська та Кремля, то можна стверджувати про протилежні оцінки та висновки провладних та опозиційних видань. Почнемо з того, що найпопулярніші застереження щодо Союзних карт, які з’являлися в білоруському інформаційному просторі, стосувалися посилення політичного та економічного впливу Росії на Білорусь, а також втрати Мінськом ініціативи в процесі затягування чи просування інтеграції. Логічно, такі трактування лунали винятково з незалежних видань. Наприклад, 11 вересня на сайті телеканалу «Белсат» було опубліковано коментар оглядача Олександра Класковського, де він резюмував: «По-перше, очевидна більш сильна інституційна прив’язка білоруської економіки до російської. По-друге, в Москві особливо не приховують, що за економічним зближенням мають намір розгорнути політичне». А на ресурсі Naviny.by 26 вересня в анонімній статті наведено таку оцінку: «Одні заперечують наявність у союзних програмах принципово нового змісту та відзначають повну відсутність конкретики. <…> Інші стверджують, що вже сам перелік програм не дозволяє закривати очі на небезпеку аншлюсу, адже вони, як відзначає, наприклад, журналіст Сергій Наумчик, «зачіпають практично весь спектр економічних та фінансових відносин, і немає сумнівів, що уніфікація (особливо законодавча) піде за російською моделлю». Провладні медіа застережень щодо затверджених Союзних карт не висловлювали.

Що стосується прогнозів розвитку подій після нових домовленостей Олександра Лукашенка та Володимира Путіна, то лояльні до білоруської влади видання найчастіше звертали увагу, що на обидві країни чекає більша економічна інтеграція, довкола якої, можливо, вони розбудовуватимуть подальше єднання. Так сайт «Белта» наводить коментар російського експерта Миколи Межевича від 10 вересня: «Ми переконалися, що є тільки один магістральний напрямок. Небезпека теж очевидна: якщо ми зараз, не проскочивши той етап, про який вчора говорили два президенти, почнемо займатися, наприклад, єдиною валютою, то це буде помилкою. Тому що ми повинні для початку розібратися із сільськогосподарською політикою, з промисловою політикою, а потім, узгодивши параметри, зокрема й інфляційні, в обидвох країнах, можемо думати про ту ж єдину валюту». При цьому провладні медіа часто акцентували на тому, що поглиблення господарчої співпраці з Росією зробить Білорусь економічно стійкішою, але й ніяк не зашкодить суверенітету держави. Також журналісти цих видань чи експерти з їхніх сторінок часто називали Союзні карти «безпрецедентними домоленостями» та «конкретними кроками» в інтеграції. В опублікованому 14 вересня на сайті «Беларусь сегодня» коментарі журналіст Володимир Волчков говорить про розв’язання багаторічних білорусько-російських дискусій: «Президент Росії відзначив: у певний момент назріла необхідність принципово розв’язати ці назрілі питання. Причому, як звернув увагу Володимир Путін, союзні програми відрізняються тим, що передбачають механізми, методологію вибудовування економічних взаємовідносин двох держав. Документи містять конкретний перелік дій і заходів. Звісно, вони потребують певного часу для реалізації, але в підсумку всі питання багаторівневої інтеграції наших економік для досягнення синергії будуть розв’язані».

Опозиційні ж білоруські видання, говорячи про подальший розвиток подій в контексті інтеграції Білорусі та Росії, найчастіше твердили, що цей процес не буде настільки швидким, як це прогнозують політики з обидвох боків і провладні експерти. Наприклад, автор опублікованого 10 вересня на сайті «Хартыя 97» коментаря щодо перемовин Олександра Лукашенка та Володимира Путіна зауважує, що «про метаморфози з інтеграцією всі чують вже понад 20 років, а змінюються тільки вивіски – СГ, ЄврАзЕС, ЄЕП, ЄАЕС й інша хрінь зі словами союз чи простір, але не рухається рівно нічого». Також в незалежних медіа Білорусі за моніторинговий період частою була оцінка Союзних карт радше як декларацій про наміри, ніж реальних планів дій. Наприклад, авторка Naviny.by Наталя Коротка в статті від 15 вересня зазначає: «Офіційні представники Мінська та Москви називають великим інтеграційним проривом рішення до грудня 2023 року створити єдині ринки газу, нафти та нафтопродуктів, а також електроенергії. Однак на думку низки незалежних експертів, нічого принципово нового в цих домовленостях немає. Багато коментаторів взагалі сумніваються, що ці ринки запрацюють у визначені терміни». Також популярними для опозиційних медіа Білорусі прогнозами щодо розгортання білорусько-російських відносин були зауваги, що Олександр Лукашенко, як і раніше, не збирається виконувати всі домовленості та шукатиме в майбутньому нових поступок. Водночас деякі коментатори та журналісти відзначали, що повна імплементація Союзних карт може стати загрозою для суверенітету Білорусі.

Серед усіх аналітичних центрів, матеріали яких потрапили до моніторингу, білоруські незалежні think tanks були найбільш активними в оцінюванні результатів інтеграційних домовленостей Білорусі та Росії. За досліджуваний період ми зафіксували 9 матеріалів від таких акторів на наведену тему. Для порівняння, проаналізовані нами їхні колеги з Росії створили 4 матеріали, а з ЄС – 1. При цьому 4 із 6 розглянутих російських аналітичних центри не звернулися до цього питання взагалі. Це твердження також може бути застосованим до 7 із 8 досліджених аналітичних центрів з ЄС. Повертаючись до висвітлення теми Союзних карт think tanks з Білорусі, зазначимо, що їхні експерти розглядали ці події переважно нейтрально – 7 матеріалів містять таку оцінку, а ще 2 – критичну.

Головні акценти, на які білоруські незалежні аналітичні центри звертали увагу, говорячи про затвердження Союзних карт – можливе посилення політичного та військового впливу Росії на Білорусь. Так Денис Мельянцов у коментарі, який з’явився 15 вересня одразу на сайтах білоруських аналітичних центрів «thinktanks.by» і «Мінський діалог», а також на сайті Московського центру Карнегі, зазначає: «При цьому значну кількість узгоджених союзних програм не скасовує того, що невирішеним залишається одне фундаментальне питання білорусько-російських відносин. Враховуючи, яке велике значення Кремль надає сусідній країні (а точніше, її території) у питаннях безпеки, Москві об’єктивно потрібні не просто союзницькі відносини з Мінськом у військово-політичній сфері, а довгострокові гарантії геополітичної лояльності. Найкращим чином ці гарантії забезпечила б наявність російської військової та політичної інфраструктури всередині Білорусі».

Що ж до прогнозів щодо впровадження Союзних карт і подальшого розвитку подій, експерти незалежних аналітичних центрів Білорусі насамперед говорили про неможливість швидких інтеграції чи якісної зміни в білорусько-російських механізмах взаємодії. Наприклад, в огляді, опублікованому 14 вересня на сайті «thinktanks.by», вказано, що «всі «гармонізації передбачають впорядкування другорядних факторів, залишаючи за дужками базові. Так, наприклад, складно не тільки прогнозувати можливість формування єдиної соціально-економічної моделі, але й реалізацію вагомої частини 28 «карт», адже їхній юридичний статус загадковий, а наднаціональні органи, які могли б контролювати виконання програм, відсутні». У цьому контексті слід згадати про інший відносно часто згадуваний прогноз білоруських незалежних експертів, який говорить, що ухвалені Союзні карти не матимуть реального продовження, втіленого в конкретних секторальних документах, найближчим часом. Водночас автори декількох матеріалів із цієї категорії вказують, що Росія, ймовірно, все ж посилюватиме тиск на Білорусь у майбутньому, примушуючи до інтеграції. Наприклад, Арсеній Сівіцький у коментарі від 20 вересня, опублікованому на «thinktanks.by», говорить, що «Мінськ добився певної передишки, паузи – поки проходять спільні навчання та вибори до Держдуми. Але зрештою Кремль поновить тиск».

Російське медійне та експертне середовище за моніторинговий період також було фрагментоване у своїх оцінках Союзних карт за лінією «незалежні – провладні організації». Хоча, як можна виснувати з інформації вище, ця тема не викликала в ньому такого зацікавлення, яке було в Білорусі. Лояльні до влади медіа Росії в 67,9% проаналізованих матеріалів нейтрально оцінювали домовленості Олександра Лукашенка та Володимира Путіна, 30,8% – позитивно, а в 1,3% – критично. Незалежні російські медіа говорили про це в 68,2% матеріалів нейтрально, а в решті – критично. Що ж до лояльних до влади аналітичних центрів Росії, то з 3 виявлених у них матеріали на аналізовану тему 2 містили нейтральну оцінку, а 1 – позитивну. Єдиний матеріал з позірно дистанційованого від влади російського аналітичного центру – вже згаданий текст білоруського експерта Дениса Мельянцова – має нейтральну оцінку події.

Застереженнями щодо Союзних карт Білорусі та Росії, які ми найчастіше фіксували в незалежних російських медіа, є зауваги, що Мінськ не спроможний виконати укладені домовленості та що Росія взяла на себе [ще більш масштабне] «дотування» сусідньої країни. Наприклад у блозі від 10 вересня на сайті «Росбалт» політолог Ілля Гращенков зауважує: «Якщо як в «дорожніх картах», орієнтир на 2025 та 2027 роки, тоді Лукашенко може обіцяти все що завгодно. По-перше, до того часу він навряд чи вже буде президентом (у кращому випадку, «батьком народу» на якій-небудь посаді голови верховної ради), а по-друге, він тільки за цей рік змінював свої погляди на діаметральні незлічену кількість разів». А журналіст Павло Пряніков у коментарі від 10 вересня на тому ж «Росбалті» говорить: «У сухому залишку ми бачимо головне – уже офіційне прийняття Росією на годування Білорусі. «Єдиний газовий ринок», наприклад – про це. Зараз Білорусь купує в Росії газ за $120-140 за тисячу кубів. Це у два рази дешевше, ніж його вартість у Європі за трубопровідними контрактами».

Інші незалежні російські медіа здебільшого утримувалися від оцінок події, а якщо й трактували їх критично, то звертали увагу насамперед на те, що ініціатива інтеграції належить Москві та що за зростанням економічної співпраці надійде поглиблення політичної та військової взаємодії. Наприклад, в огляді сайту «Грани.ру» за 11 вересня наведено коментар публіциста Олександра Скобова: «Це (підписані документи – ред.) – імітація інтеграції. Що там може бути серйозно – це військова інтеграція. І вона скоріше за все відбуватиметься. Але в присутності російських військ на білоруській території зацікавлений насамперед сам Лукашенко, а не Путін». Лояльні до влади Росії видання застережень щодо Союзних карт не висловлювали.

Аналітичні центри Росії, незалежно від лояльності до влади, в нейтральних матеріалах вказували, що головним застереженням щодо Союзних карт є ймовірність зростання впливу Росії на Білорусь спершу в економіці, а надалі – в інших сферах. При цьому було відзначено, що простір для уникнення інтеграції із сусідом у Мінська стає дедалі вужчим. Наприклад, політолог Андрій Кортунов з Російської ради з міжнародних справ вказує: «В історії двосторонніх відносин Москви й Мінська були випадки, коли домовленостей з прискорення інтеграції досягали, але білоруська сторона від них йшла. Зараз у Мінська немає інших альтернатив, крім економічного зближення з Москвою, тому уникнути досягнутих домовленостей стало важче, ніж це було до ізоляції Білорусі з боку Заходу». Зазначмо, що в більшості випадків неуспіхи попередніх інтеграційних кроків білоруські та російські експерти покладають саме на Білорусь.

Говорячи про прогнози щодо імплементації Союзних карт, які лунали від авторів російських медіа, то тут ми можемо відзначити часткову одностайність лояльних до влади та незалежних видань. Наприклад, найбільш поширеною спільною позицією було те, що інтеграція Білорусі та Росії навряд суттєво пришвидшиться після вересневих домовленостей Володимира Путіна та Олександра Лукашенка. Наприклад, в статті 11 вересня Євгенії Крючкової для «Коммерсант» вміщено коментар білоруського політолога Олександра Шпаковського: «Крім узгодження на рівні президентів і підписання урядами, потрібно, щоби пройшов час, щоби всі ці домовленості було імплементовано на рівні внутрішнього законодавства та було напрацьовано певну правозастосовну практику». Він також нагадав, що за 20 років інтеграції було «немало різного роду бравурних слів і домовленостей, які зрештою запрацювали не на повну «Сподіватимемося, що ці запрацюють». Водночас опозиційні видання дещо інакше доповнюють цю думку. Наприклад, у статті від 10 вересня Ірина Халіп для «Новой газеты» пише: «Пресконференція, на якій не прозвучало нічого нового (достатньо продивитися старі стенограми, щоби побачити ті ж слова і п’ять, і вісім років тому), зате аж промаслена від партнерів, які зрозуміли одне одного та домовилися – дуже схожа на передвиборчий концерт. А учасникам таких концертів завжди платять добрі гонорари. Отже, важливим був не результат перемовин, а факт».

Що стосується прогнозів, які надають автори матеріалів, розміщених на сайтах російських аналітичних центрів, то найбільш частим є твердження, що запропоновані Союзні карти призведуть до ще більшої економічної інтеграції двох країн. Щоправда, ці прогнози містять різну «зарядженість», яку обумовлює лояльність чи дистанційованість організації від влади. Наприклад, Олексій Громико з Російської ради з міжнародних справ у коментарі 13 вересня зазначив: «Саме завдяки Союзній державі Мінськ і Москва найбільш близько підійшли до поняття єдиного ринку, що найближчими роками буде надбудовуватися. Але вже зараз рівень інтеграції набагато більший, ніж в ЄАЕС. При цьому, звісно, є нормальні для будь-яких двох суб’єктів торгівлі плюси й мінуси в співвідношенні експорту – імпорту». А в уже згаданому тексті Денис Мельянцов зауважує, що поглиблення економічної співпраці створює передумови для збільшення політичного впливу Росії на Білорусь: «Ізоляція Мінська з боку Заходу та початок транзиту влади там створює для Кремля вікно можливостей і спокусу якісно наростити свій політичний вплив у сусідній країні. Однак надмірний тиск на білоруську сторону в цей період може привести до протилежного ефекту з непередбачуваними наслідками. Ймовірно, розуміючи це, інтеграцію ведуть довгим шляхом, який здається більш надійним».

В інформаційному полі європейських країн, і навіть сусідів Білорусі, узгодження напрямків інтеграції Білорусі та Росії не викликало особливого інтересу та занепокоєння. Це зокрема може бути непрямим підтвердженням наведених тут ідей деяких білоруських і російських коментаторів, що ізоляція Мінська від Заходу серйозно посилилася останнім часом. Продовженням цієї думки може бути й міркування, що бар’єр між Білоруссю та ЄС не лише політичний, але й інформаційний. Що стосується тих чотирьох матеріалів медіа та одного матеріалу аналітичного центру з ЄС про узгодження Союзних карт, які нам вдалося виявити під час моніторингу, то всі вони містять нейтральну оцінку цієї події. Водночас слід відзначити, що в єдиному медійному матеріалі, автор якого намагається комплексно проаналізувати результати домовленостей російського та білоруського лідерів – статті Тоні Весоловскі на «Radio Free Europe» від 10 вересня – наведено застереження про намір «Путін і Лукашенко сформувати «спільний оборонний простір». За словами оглядача, цей факт є цікавим з огляду на те, що Білорусь і Росія вже й так мають тісну співпрацю у військовій сфері. Тоні Весоловскі припускає, що може йтися про створення військової бази Росії в Білорусі. Проте також він зауважує, що попередні заяви Лукашенка та відсутність конкретних підписаних документів поки залишають подію 9 вересня декларацією».

Варто згадати про коментар аналітикині центру CEPA Каті Ґлод від 21 вересня. Після огляду ключових домовленостей Олександра Лукашенка та Володимира Путіна вона прогнозує, що економічна інтеграція двох країн поглиблюватиметься. А за нею Білорусь дедалі більше потраплятиме в політичну та військову залежність від Росії: «Події минулого року, зумовлені втратою легітимності після сфальсифікованих виборів, зменшили свободу Лукашенка блокувати інтеграцію. Тиск з боку Росії тільки зростатиме. Як зауважив Путін: «Вважаємо, що перш за все ми повинні мати справу з економікою, а потім природно все інше потребуватиме додаткового регулювання, зокрема, можливо, на рівні парламенту Союзу – я не виключаю, що його буде створено».

Враховуючи наведене вище, ми можемо виокремити деякі спільні ідеї та оцінки щодо Союзних карт, які пропонують медіа та аналітичні центри з різних країн та політичних таборів. Ці тенденції можуть бути цінними для України за побудови стратегії дій на білоруському напрямку. Насамперед однією з найбільш поширених думок незважаючи на анґажованість авторів є міркування, що Білорусі доведеться піти на глибшу економічну інтеграцію з Росією. Причинами цього є ізоляція країни від Заходу та наявні господарчі проблеми. Ця обставина є незручною для України, адже вона несе безпекові ризики для країни в різних вимірах. Водночас такий поворот подій створює можливості для українського експорту в колишніх країнах-партнерах Білорусі.

Поряд із тим чимало коментаторів з різних таборів припускають, що зближення Мінська та Москви не буде настільки швидким, наскільки декларували представники їхніх чинних політичних режимів 9 та 10 вересня. Причина цього – інституційна та економічна неготовність Білорусі та Росії працювати за цілком однаковими правилами. Це залишає час Україні для коригування своєї політики відносно Мінська, який невдовзі може стати не лише недружньою столицею, але й повноцінним союзником окупанта українських територій.

Проте маємо відзначити, що всі наведені оцінки та прогнози не пропонують сценарію, за якого Білорусь чи будь-який інший суб’єкт, крім режиму Володимира Путіна, могли б якісно впливати на процес інтеграції двох країн чи навіть зупинити його. З одного боку, це свідчить, що історію «Союзної держави» зараз пишуть у Москві. З іншого, чимало регіональних акторів, ймовірно, досі не усвідомили реальність повної інтеграції Білорусі та Росії.