Українська призма: Зовнішня політика 2016

У 2016 р. стосунки з Великою Британією були на високому рівні завдяки активній підтримці Ве-ликою БританієюУкраїни в конфлікті з Росією, участі в безпековій та оборонній співпраці та постійній залученості до процесів внутрішнього реформування. Курс Великої Британії на вихід із ЄС обмежує вплив цієї держави на загальноєвропейські процеси й політику, зокрема й стосовно збереження санкцій та перспектив європейської інтеграції України, а отже, знову ставить пи-тання щодо необхідності визначення стратегічних меж двосторонніх відносин.

У 2016 р. Україна та Італія посилили політичну співпрацю і дещо зменшили економічні відносини. Уряд Італії продовжує підтримувати загальноєвропейську політику щодо України. Водночас посилюється і двостороння співпраця, зокрема в безпековій та військово-медичній сферах. Сьогодні керівництво Італії — надійний партнер України, який підтримує наші євроінтеграційні ініціативи.

Українсько-канадські відносини 2016 р. характеризувалися значною активізацією політичного діалогу на високому та вищому рівнях, що пояснювалося значною підтримкою з боку нового канадського уряду процесу реформ сектора безпеки і оборони в Україні, активного розвиток економічної співпраці. Підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою та Україною, підготовано низку двосторонніх міжвідомчих угод.

У 2016 р. спостерігалося продовження активного політичного діалогу між Україною та Німеччиною за ініціативи обох сторін. Традиційно жвавим залишив-ся діалог у Нормандському форматі, а також економічна співпраця. Обидві дер-жави підтримали Мінські домовленості як єдиний можливий варіант вирішення конфлікту на сході України, однак упродовж 2016 р. висловлювались дещо різні позиції урядів щодо послідовності імплементації цих домовленостей.

У 2016 р. Україна сприймала США як свого основного стратегічного партнера, координувала з ними питання як зовнішньої, так і внутрішньої політики. Відбувалися інтенсивні міжурядові та міжвідомчі контакти, була розширена договірна база взаємовідносин. Завдяки позиції США Україна спиралась на потужну підтримку міжнародної спільноти у питаннях безпеки та відсічі російській агресії. Утім вибори 45-го президента США привнесли значний елемент невизначеності у двосторонні відносини.

Після довгоочікуваної нормалізації 2015 р. двосторонні стосунки Франції та України стабілізувалися, а їхній зміст практично повністю визначався потребами Нормандського формату та Мінського процесу та зазнав впливу наближення президентських виборів. Певна активність розвивалася в економічному плані, однак для прориву потрібні суттєві успіхи з покращення інвестиційного клімату.

За майже 25 років українсько-японських відносин 2016 р. можна назвати одним із найплідніших, що відобразилось у пожвавленні активності, як на рівні Президента, так й на урядовому рівні, та привело до підписання низки важливих документів. Українська сторона вважає перспективними напрямами для японських інвестицій енергоефективні проекти, використання відновлюваних джерел енергії, транспортну інфраструктуру, переробку сміття, водоочищення і забезпечення якісною питною водою, розвиток медичної сфери і забезпечення якісних медичних послуг та докладає значних зусиль для збільшення інвестиційної привабливості.

Політичний діалог A-
На заваді реалізації амбітного порядку денного між ЄС та Україною у 2016 р. стала низка факторів внутрішнього та зовнішнього характеру.На фоні складного економічного становища більш помітним став процес гальмування реформ, потрібних для створення євроінтеграційних передумов. Затримки із виконанням ЄС взятих на себе зобов’язань щодо ратифікації УА та надання конкретної підтримки суверенітету та територіальної цілісності України також дещо затьмарили загальний консенсус щодо необхідності зближення стосунків України та ЄС.
Економічна співпраця A-
2016 р. став роком збереження попередніх тенденцій у сфері економічного співробітництва України та ЄС. Головними пунктами порядку денного для України залишаються отримання допомоги від ЄС, продовження режиму санкцій відносно РФ та повноцінне застосування ГВЗВТ. Імплементація положень ГВЗВТ належить до завдань внутрішньодержавних перетворень, але безпосередньо впливає на загальне підґрунтя двостороннього співробітництва. Згадані завдання реалізовані з перемінним успіхом, основною перешкодою для досягнення вищого рівня у відносинах залишається темп упровадження реформ в Україні.
Безвізовий діалог B+
Безвізовий діалог у 2016 був однією з найбільш чутливих та значимих для українського суспільства сфер взаємодії України з ЄС, отримавши високе місце в політичному порядку денному та суспільній увазі. Водночас результат виконання критеріїв діалогу для отримання безвізового режиму був досягнутий великими зусиллями, значно пізніше, ніж очікувалось, та більшою мірою зумовлений постійним тиском та здійсненням моніторингу виконання реформ громадянським суспільством, міжнародними партнерами, ЄС тощо. З іншого боку, чи не вперше Україна за визнанням ЄС виконала домашнє завдання, і тепер очікує виконання своїх зобов'язань з боку ЄС.

Східне партнерство як складник Європейської політики сусідства представлене в Україні через загальну призму європейської інтеграції та конкретні можливості з одночасним уникненням їх прив’язки саме до Східного партнерства. Діяльність та результати в рамках Східного партнерства для України 2016 р. є переважно позитивними. Проте стратегічне бачення з українського боку щодо подальшого розвитку політики та її формату практично відсутнє і базується на позиціях, представлених ЄС.

Відносини між Україною та країнами Вишеградської групи 2016 р. продовжують демонструвати взаємну зацікавленість. Про це свідчать і інституційна співпраця між Україною і цими державами в усіх сферах суспільного життя, яка вже оформлена нормативно-правовою базою, і конкретні приклади співпраці у регіоні. Країни В-4 активно діють на європейському просторі та у відносинах з Україною. Вони продовжують надавати допомогу з реформування різних сфер української держави, проте Україна залишається досить пасивним отримувачем зовнішньої допомоги.

2016 р. відзначився значним падінням прогресу у реформах енергетичного сектору України стосовно співпраці та обов’язків як члена Енергетичного співтовариства. Цьому сприяли як незалежні від держави фактори, наприклад, Стокгольмське арбітражне провадження, так і зростання популізму політичних сил в Україні. Закон про національного регулятора в енергетичному секторі став єдиним вагомим успіхом, натомість закони про ринок електричної енергії, врегулювання обліку енергоресурсів, стимулювання енергозбереження вкотре були провалені. Залишився неврегульованим ринок нафти і нафтопродуктів, майже не відчув реформ вугільний сектор, дуже повільно просувається підготовка нової Енергетичної стратегії, державні програми з підтримки енергоефективності та енергозбереження для населення почали скорочуватися.

Питання співробітництва України та НАТО залишалось ключовим для зовнішньої та безпекової політики України у 2016 р. Незважаючи на різні підходи окремих політичних партій до питання подальшої інтеграції, співробітництво між НАТО та Україною лише поглиблювалося та відбувалося на всіх рівнях — президентському, парламентському, виконавчої влади. Створення посади та активна координаційна діяльність Віце-прем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, а також рішення, ухвалені під час Варшавського саміту НАТО, дають змогу високо оцінити відповідний напрям.

2016 р. продемонстрував, що міжнародна підтримка територіальної цілісності України зберігається. Попри істотні зусилля РФ щодо зняття та стримування обмежувальних санкцій у відповідь на її військову агресію проти України санкції не лише збережено, а й розширено. Водночас з огляду на низку політичних змін та електоральних процесів у західних державах-партнерах України існує доволі високий ризик зменшення міжнародної підтримки України в питаннях протидії російській агресії вже в найближчій перспективі.

2016 рік для економічної складової дипломатичної діяльності країни був достатньо суперечливим. З одного боку, розпочалося функціонування зони вільної торгівлі з ЄС та в липні була підписана угода про створення Зони вільної торгівлі з Канадою, а з іншого боку, ВРУ так і не ратифікувала цю угоду. Крім того, КМУ протягом року так і не вирішив традиційний для України інституційний спір між МЕРТ та МЗС щодо провідної ролі у зовнішньоекономічній діяльності країни, а ВРУ не прийняла закон про створення експортно-кредитного агентства.

Українсько-білоруські відносини у 2016 р. традиційно перебували у фарватері сильної військово-політичної залежності офіційного Мінська від Росії. У відносинах із сусідньою державою Україна намагалася знайти підтримку в безпековій сфері та активно розвивати торгово-економічні відносини. Утім низка дій білоруської сторони, як наприклад, голосування в ГА ООН у грудні 2016 р. вказує на збереження значних розбіжностей у зовнішньополітичних орієнтирах обох країн.

У 2016 р. динаміка українсько-грузинських відносин не відповідала наявному потенціалу та раніше декларованому політичному інтересу до розвитку співробітництва через певне «потепління» у грузинсько-російських відносинах та залучення представників колишнього грузинського уряду до управління Україною. Єдиним позитивним аспектом можна вважати активізацію взаємодії в транспортній сфері, яка сприятиме комплексній реалізації транзитних можливостей двох країн.

У 2016 р. політичні лідери України та Ізраїлю не тільки декларативно згадували про глибокі історичні зв’язки між державами, але й виражали значний взаємний інтерес щодо інтенсифікації співробітництва. Відповідно до довгострокових інтересів України щодо Ізраїлю вдалося досягти певних успіхів, зокрема, активізувалась діяльність у напрямі створення ЗВТ, було підписано низку угод у правовій, соціальній та економічній сферах, продовжувався активний політичний діалог. Проте треба зазначити необхідність більш активного використання наявного потенціалу співробітництва та виведення двосторонніх відносин на стратегічний рівень.

Україна певною мірою скористалася зняттям санкцій з Ірану, досягла в двосторонніх відносинах у 2016 р. певних результатів, незважаючи на відсутність заяв про пріоритетність іранського напряму для зовнішньої політики нашої держави. Найбільший інтерес для України в Ірані становить закупка іранських енергоресурсів, а Іран особливо зацікавлений у допомозі українських фахівців у побудові атомних і теплових електростанцій та розбудові іранської авіабудівної промисловості.

Після певної активізації відносин у 2015 р. політичний та міжвідомчий діалог із Китаєм увійшов у період довготривалої паузи. Від повного «заморожування» відносин їх утримує значний двосторонній інтерес бізнес-середовищ, а також потенційно вагоме місце України в китайському проекті «Один пояс, один шлях».

У 2016 р. Україні вдалося втримати співпрацю з Литвою на належному рівні, незважаючи на певні загрози її послаблення, відображені, зокрема, у критичних зауваженнях литовської сторони щодо корупції в Україні. Частково цьому допо-могла 25-та річниця поновлення дипломатичних відносин між державами, у рам-ках якої підписано низку додаткових двосторонніх угод на рівні міністерств та Дорожню карту розвитку стратегічного партнерства на 2017–2018 рр. Російський фактор продовжує бути стимулом двосторонніх зв’язків та співпраці в оборонній, економічній, енергетичній сферах. Важливу роль Україна відводить також посередництву Литви у питаннях європейської інтеграції (Угода про асоціацію, зона вільної торгівлі та візова лібералізація).

Брак стратегічного бачення двосторонніх відносин, їхня залежність від внутрішньополітичної кон’юнктури не дають змогу високо оцінити молдовський напрям зовнішньої політики України.

У 2016 р. активізувалася співпраця в безпековій сфері, сприянні реформам та активне обстоювання спільних інтересів на міжнародних аренах. Факторами вразливості залишаються внутрішньополітична нестабільність, інституційна нестійкість та брак взаємного розуміння в історичних питаннях.

У 2016 р. зберігалася позитивна динаміка відносин між Україною та Румунією. У квітні 2016 р. Президент України П. Порошенко відвідав Румунію. Румунія послідовно підтримувала Україну на двостронньому рівні та на майданчиках міжнародних організацій.

У 2016 р. вдалось утримати позитивну динаміку словацько-українських відносин, наростити співпрацю в енергетичному секторі, гуманітарній сфері, зберегти словацьку підтримку в політико-безпекових питаннях. Водночас продовжує існувати проблема недостатнього інтересу української дипломатії до Словаччини, фрагментарності співпраці.

Політичні контакти з Туреччиною у 2016 р. були надзвичайно активними. Інтенсифікувалась співпраця у стратегічних напрямах, зокрема у сфері оборонно-промислової співпраці. Економічна співпраця залишалась традиційним локомотивом кооперації, хоча переговори зі створення ЗВТ не вдалось завершити.

2016 р. показав, що Україна та Угорщина можуть співпрацювати, навіть якщо їхні позиції з деяких питань не збігаються. На жаль, Угорщина продовжує свою політику у відносинах, акцентуючи свою увагу на Закарпатській області. Своєю чергою, українські урядовці сприймають відносини з Угорщиною через призму євроінтеграційної політики України та перебувають на позиції отримувачів допомоги. Головним досягненням українсько-угорських відносин стало збереження в Угорщині офіційної позиції щодо невизнання анексії Криму та санкцій проти РФ.

Політичні відносини B-
2016 р. продемонстрував, що гібридна агресія Російської Федерації відносно української держави перетворилася на усталене явище. У тривалій перспективі російська військова експансія та окупація українських територій будуть підсилені російською зовнішньополітичною стратегією на делегітимацію українських державно-політичних інститутів. Двосторонній політичний діалог буде залишатися заблокованим обопільною неможливістю відійти від базових переговорних позицій щодо територіальної цілісності України.
Економічна відносини C-
Зовнішня політика щодо економічного співробітництва з РФ у 2016 р. перебуває в режимі переосмислення. За відсутності визначеної економічної стратегії дії України полягають у реагуванні на застосування фінансово-економічних важелів впливу з боку РФ. Незважаючи на посилення конфронтації, дискримінаційну політику та її негативні наслідки, РФ продовжує відігравати важливу роль для української економіки.
Енергетичні відносини D+
У 2016 р. Україна продовжила курс на зниження залежності від російських енергоносіїв та скорочення співпраці в енергетичному секторі. Протягом цілого року не імпортувався природний газ, на мінімальному рівні імпортувалась електроенергія, скорочувались постачання ядерного палива та технологічна співпраця. Натомість під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників продовжила поглиблюватися загроза, пов’язана із постачанням вугілля та, відповідно, роботою частини теплової генерації, що зберігає вразливість України до гібридної агресії РФ.

Динамічний економічний розвиток Азійсько-Тихоокеанського регіону, наявність великих ринків для української продукції продовжує залишатися поза значною увагою української зовнішньої політики. Україна не спромоглася напрацювати комплексну стратегію розвитку відносин із АТР попри те, що її необхідність промовлялася на різних урядових рівнях. Підписані у 2016 р. угоди є поодинокими і переважно є деклараціями про наміри. Незважаючи на низку візитів вищого рівня до країн регіону, 2016 р. не відзначився позитивною динамікою у відносинах.

Політика України щодо Близького Сходу у 2016 р. демонструвала певну зацікавленість української сторони в більш широкій взаємодії з країнами регіону. Проте відсутність чіткої стратегії у цьому напрямі не дає змогу використати весь потенціал можливого співробітництва. Варто відзначити активізацію двосторонніх контактів із низкою країн регіону, а саме з Катаром, Кувейтом, ОАЕ, Йорданією. Найбільшу увагу української сторони привертали проблеми регіональної безпеки та їхній вплив на міжнародну систему загалом, що пояснюється непостійним членством України в Раді Безпеки ООН у 2016–2017 рр.

У 2016 р. увага України до регіону Західних Балкан дещо зросла, про що свідчать візити високого рівня, активізація економічного співробітництва з окремими країнами та посилення відстоювання національних інтересів України в регіоні. Визначальними для політики щодо регіону були такі фактори: членство трьох із семи країн регіону в НАТО та двох — в ЄС; ставлення країн регіону до політики РФ; присутність українського контингенту в складі сил КФОР у Косово; пошук нових можливостей економічної та енергетичної співпраці. Брак комплексного підходу України до Західних Балкан компенсувався тенденцією вибудовування відносин у розрізі європейської інтеграції та міжнародної підтримки України з протидії російській агресії.

У 2016р. Україна посилила співпрацю з країнами Балтії. Інтенсифікувалися відносини з кожною із трьох країн, відновилися деякі інститути, робота яких була перервана. Важливими напрямами співпраці залишилися підтримка територіальної цілісності України й засудження анексії Криму на міжнародному рівні. Усе-таки досвід країн Балтії потребує більшої уваги українського уряду, насамперед для вивчення досвіду впровадження євроінтеграційних реформ. Найдинамічнішою серед трьох країн є співпраця з Литвою. Вона випереджає Естонію та Латвію як у напрямах та обсягах діяльності, так і в зовнішній торгівлі з Україною.

У 2016 р. інтерес України до країн Північної Європи помітно активізувався. Цьому слугувала чітка та одностайна позиція урядів цих країн щодо російської агресії та цілісності нашої держави, а також допомога та підтримка України з боку вищезазначених держав. Візити високого рівня, посилення співпраці в економічній, енергетичній та безпековій царинах є наслідками активізації інтересу України до цього регіону. Водночас досі є відсутніми стратегічне бачення та системний і збалансований підхід до країн Північної Європи з боку України.

Незважаючи на активізацію двосторонньої співпраці з країнами регіону у 2016 р., людський та ресурсний потенціал Латинської Америки залишався недооціненим із боку розробників зовнішньополітичної стратегії України в Західній півкулі. Це позначилося як на подальшому падінні показників українського експорту, так і на черговій втраті міжнародної підтримки України в питанні протидії агресії РФ з боку владних еліт, зокрема, Аргентини, Бразилії, Куби, Мексики й Перу, що засвідчили результати голосування в комітеті ГА ООН за запропоновану Україною резолюцію щодо гуманітарної ситуації в Криму.

Співпраця України з державами Південної Азії загалом зводиться до відносин із двома найбільшими країнами регіону — Індією і Пакистаном. Наші стосунки з обома державами традиційно називалися дружніми і партнерськими. Водночас в умовах російської агресії вони постали перед певними викликами. До уваги варто взяти той факт, що Індія і Пакистан протягом останнього року набули членства в ШОС, де будуть і надалі активно співпрацювати з РФ. Тому Україні не варто очікувати залучення цих держав як партнерів для протидії російській агресії, натомість треба зосередитися на активній інформаційній політиці і відтворенні іміджу України як надійного, прогнозованого партнера.

Україна задекларувала значний інтерес до розвитку та поглиблення відносин із державами Субсахарської Африки. У середовищі вищого українського політичного керівництва наявний консенсус щодо зростання значущості регіону в зовнішній політиці України, особливо в аспекті реалізації наявних торговельно-економічних завдань. Водночас на стратегічному рівні відчувається брак довгострокової програми дій на африканському напрямі і, відповідно, гостра нестача політичних контактів високого рівня. Варто відзначити, що цікавість до Африки зростає в українських ділових колах, отже, це є позитивним сигналом для збільшення державної уваги щодо практичної реалізації заходів активізації всебічного діалогу офіційного Києва з африканськими партнерами в майбутньому.

2016 р. не привів до істотних змін у відносинах України з державами Центральної Азії. Геополітичне та геоекономічне розташування регіону та специфіка міждержавної регіональної кооперації роблять доступ України до нього критично залежним від позиції РФ. Протягом року зовнішня політика РФ була спрямована на ускладнення політичних та економічних відносин України з державами Центральної Азії, тоді як центральноазійські держави демонстрували сервільну зовнішню політику відносно РФ.

У 2016 р. «чорноморський» вектор зовнішньої політики України, як і в попередньому 2015 р., не зазнав принципово нового (ані концептуального, ані практичного) наповнення з боку української влади. Як і роком раніше, Чорноморський регіон продовжував розглядатися майже виключно в безпековій площині у зв’язку з тривалою окупацією Криму та загрозою поновлення активних бойових дій в районі Азовського узбережжя. Всі інші напрями діяльності державних органів влади відійшли на другий план також з урахуванням загальнорегіонального напруження. Воно безпосе-редньо пов’язане з російською агресією проти України та неможливістю вирішити наявні протиріччя суто локальними механізмами співробітництва в умовах зростання напруги у відносинах РФ та НАТО, РФ та США саме в басейні Чорного моря.

Обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2016–2017 рр. значною мірою активізувало роботу в цьому напрямі. Активна робота Постійного представництва, МЗС та участь народних депутатів України в різноманітних заходах під егідою ООН дало змогу як привернути ува-гу до українських питань, так і стати повноцінним активним учасником вирішення проблем світового порядку денного. У 2016 р. робота спостерігалась як на зовнішньополітичному напрямі, так і з ме-тою активізації допомоги ООН всередині України.

Упродовж 2016 р. активність України в Раді Європи сягнула певного прогресу порівняно з попереднім роком. Зокрема, цьому сприяла активізація роботи Постійної делегації України при Раді Європі з призначенням нового постійного представника. Незаконна анексія Криму та порушення прав людини як її наслідок, звільнення українських громадян — політичних в’язнів та заручників залишалися предметом розгляду на більшості доступних майданчиків РЄ, результатом чого стало ухвалення низки резолюцій. Нового імпульсу набула реалізація Плану дій Ради Європи для України на 2015–2017 рр., зокрема завдяки збільшенню обсягів фінансування реформ в Україні, передбачених планом.

У 2016 р. зберігався високий рівень інтенсивності співпраці України з ОБСЄ, візитів та взаємодії на рівні різних інституцій. Найбільший рівень активності зберігається в контексті діяльності Спеціальної моніторингової місії, участі представників України в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Із незалежних від України причин зберігаються труднощі, пов’язані з повноцінним виконанням мандата Спеціальної моніторингової місії, здійснення нею моніторингу на всій території України, включно з українсько-російською ділянкою кордону і тимчасово окупованим Кримом. Водночас певним прогресом є новий рівень дискусії щодо модифікації мандата місії і встановлення поліцейської місії, яка сприяла б зусиллям із врегулювання конфлікту та постконфліктного відновлення на Донбасі. Зберігає актуальність використання інструментів ОБСЄ для реінтеграції Криму.

В 2016р. забезпечення прав людини, з одного боку, залишалося предметом переговорів та інструментом дипломатії, з іншого – міжнародне співробітництво і виконання міжнародних зобов”язань України щодо дотримання прав людини залишалися інструментом імплементації Національної стратегії з прав людини. Зберігався високий рівень активності офіційної та громадської дипломатії (особливо щодо порушення прав людини на окупованих територіях та зусиль із дотримання прав, які переважно використовувалися в мінському переговорному процесі). Основними інструментами, які використовувалися для просування питання дотримання прав людини в Україні, залишались інституції ОБСЄ, Сесії Генеральної Асамблеї ООН, Рада ООН з прав людини, Засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи.

2016 рік мав стати ключовим із позиції імплементації фінансових механізмів боротьби зі зміною клімату, проте через відсутність реальних практичних кроків усе обмежилося підписанням та ратифікацією Паризької кліматичної угоди, тобто взяттям нових зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів.

За звітній рік Україна продемонструвала свою прихильність наявним режимам нерозповсюдження, експортного контролю, ядерної захищеності та виконувала повною мірою взяті на себе міжнародні зобов’язання, хоча значної активності щодо посилення власних позицій на міжнародній арені, а також підвищення ефективності наявних політичних/стратегічних підходів не спостерігалося.

У 2016 р. Україна підвищила свою активність у питаннях міжнародної безпеки, зокрема завдяки непостійному членству в Раді Безпеки ООН, посиленню двостороннього безпекового діалогу з багатьма країнами та посиленню кооперації з НАТО та іншими міжнародними організаціями. Водночас діяльність України є неоднозначною, оскільки під час активізації в таких напрямах, як африканські конфлікти або КНДР вона фактично втратила свої позиції в придністровському мирному врегулюванні та не звертала уваги на сирійську кризу та конфлікти на Кавказі.

У 2016 розробка та реалізація публічної дипломатії дещо втратила динаміку. З більшості заявлених у 2015 році стратегічних документів був погоджений лише один. Прогрес спостерігався у діяльності МЗС України, яке у співпраці з іншими партнерами провело низку ефективних заходів публічної та культурної дипломатії. Втім, ключовою проблемою лишається неналежне державне фінансування даної сфери та відсутність повноцінної координації зусиль всіх інституцій, задіяних у побудові публічної дипломатії.