Українська призма: Зовнішня політика 2019 – “трійка з плюсом”

Підписатись на новини "Української призми"

Українська призма: Зовнішня політика 2015 Українська призма: Зовнішня політика 2016 Українська призма: Зовнішня політика 2017 Українська призма: Зовнішня політика 2018

2019 рік став особливим роком для України як у зовнішньополітичному вимірі, так і у внутрішньополітичних процесах. На стратегічному рівні Україна продовжує рух у європейському та євроатлантичному напрямах, протидіє російській агресії та намагається посилити зовнішньоекономічний спектр дипломатичної роботи. Проте зміна підходів та тактики у реалізації зовнішньої політики, окремі міжінституційні та міжособистісні непорозуміння призвели до втрати набраної протягом 2017-2018 рр. динаміки. Загальні оцінки  виконання завдань зовнішньої політики українськими владними інституціями опустились на рівень 2015-2016 рр., не в останню чергу через зниження політичного інтересу до сфери міждержавних відносин.

 

Завантажити дослідження

 

Експерти Ради зовнішньої політики «Українська призми» та наші колеги з найкращих українських аналітичних центрів проаналізували 50 напрямів зовнішньої політики України. Цьогорічне дослідження надає можливість дізнатися ситуацію у 2019 році та простежити динаміку п’яти років, побачити успішні приклади зосередження зусиль українських органів влади, а також, на жаль, появу зворотних тенденцій.

Від імені команди «Української призми» та нашого стратегічного партнера – Регіонального представництва Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні – запрошую до ознайомлення з результатами дослідження. 

 

Геннадій Максак, виконавчий директор Ради зовнішньої політики «Українська призма»

 

Оцінки зовнішньої політики України 2019: чим світліший колір, тим вища оцінка за співпрацю

 

 

 

Співпраця з країнами «Великої сімки»

В+ ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

C+ Італія

B+ Канада

В+ Німеччина

B+ США

C+ Франція

B- Японія

Європейська інтеграція B+

A- Європейський Союз

B Східне партнерство

B- Європейське енергетичне співтовариство

Євроатлантична інтеграція

B+ Євроатлантична інтеграція

Двосторонні відносини

B+ Білорусь

B- Грузія

B+ Ізраїль

E+ Іран

C Китайська Народна Республіка

B+ Литва

C Молдова

B+ Польща

C Румунія

B- Словаччина

C+ Туреччина

C- Угорщина

B- Чехїя

C Російська Федерація

Регіональна співпраця

C АТР

C+ Близький Схід

C+ Західні Балкани

A- Країни Балтії

C Вишеградська група

B Північнa Європa

C- Латинська Америка

C+ Південна Азія

C- Субсахарська Африка

D+ Центральна Азія

B- Чорноморський регіон

Міжнародні організації

B ООН

B+ Рада Європи

B+ ОБСЄ

Ініціативи багатостороннього характеру

B- Захист прав людини

C+ Зміна клімату

D- Нерозповсюдження ядерної зброї

D+ Питання міжнародної безпеки

C+ Формування міжнародної підтримки протидії російській агресії

C+ Економічна дипломатія

B+ Публічна дипломатія

B- Закордонне українство

Зовнішня політика України у 2019 С+

 


ПОЛІТИЧНА ЗАЛУЧЕНІСТЬ 
«3+»

 

Політичний інтерес до зовнішньополітичної проблематики у 2019 р. мав свої виразні особливості. В першу чергу, неабиякий влив на зміст та динаміку політичного інтересу основних акторів зовнішньої політики країни мали президентські та парламентські вибори.

Пріоритети зовнішньої політики, що їх було визначено Президентом П. Порошенком під час передвиборчої кампанії у 2019 р., зосереджувались на напрямах, традиційних для його п’ятирічного терміну перебування на посаді. Зважаючи на збройну агресію РФ, а особливо на події кінця 2018 р. у Керченській протоці, тематика консолідації міжнародної підтримки протидії російській агресії була однією з наріжних. Також акцент робився на європейській та євроатлантичній інтеграції, насамперед прийнятті в лютому 2019 р. Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)». Ця тематика залишалась у топ-3 як під час президентських, так і під час парламентських перегонів.

Водночас під час передвиборчої кампанії дещо неоднозначними були зовнішньополітичні заяви кандидата на посаду Президента України В. Зеленського, зокрема щодо європейських та євроатлантичних прагнень України. У своїх виступах він здебільшого звертався до питання припинення російсько-українського конфлікту. Вже в інавгураційній промові у Верховній Раді України новообраний Президент України В. Зеленський, крім необхідності завершення війни з Росією, також назвав серед пріоритетів своєї майбутньої політики розширення зовнішньоекономічних зв’язків та посилення контактів із закордонним українством.

Перший закордонний візит новообраного Президента В. Зеленського до Брюсселя у червні 2019 р. додав чіткості щодо розуміння його позиції за такими зовнішньополітичними напрямами, як боротьба з російською агресією, стратегічний курс на зближення з ЄС та НАТО, а також відновлення добросусідських відносин, зокрема з Польщею.

Політичною декларацією на продовження та посилення європейської інтеграції та імплементації Угоди про асоціацію можна вважати змістовне наповнення підсумкової спільної заяви за результатами Саміту Україна – ЄС у липні. Текст заяви містить перелік напрямів для поглиблення секторальної співпраці України з ЄС, більшість з яких просувались попереднім главою держави П. Порошенком та очільником уряду В. Гройсманом.

У 2019 р. Президентом України В. Зеленським не проводилось програмних виступів перед українським та закордонним дипломатичним корпусом. Також не відбулося традиційного щорічного Послання Президента України до Верховної Ради про внутрішнє та зовнішнє становище України. Не пролунало програмних засад під час представлення нового Міністра закордонних справ України В. Пристайка колективу МЗС у вересні 2019 р. Тому виразом програмного бачення В. Зеленського як посадової особи, яка здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, можна вважати лише Указ Президента України № 837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави».

Хоча документ має загальний характер і торкається різних сфер державної політики, у зовнішньополітичній сфері пріоритетними виділено такі напрями: консолідація міжнародної підтримки щодо відновлення територіальної цілісності та суверенітету України; стратегічний курс на набуття повноправного членства України в ЄС та НАТО; партнерські відносини з державами Групи семи та Групи двадцяти; добросусідські відносини із сусідніми державами; розвиток економічної дипломатії; просування іміджу України, захист українських громадян та організацій за кордоном; посилення співпраці із закордонними українцями. Загалом, на рівні декларування більшість пріоритетів відповідає попередньому курсу зовнішньої політики, що реалізовувався під час президенства П. Порошенка. Більше уваги, у порівнянні з попередніми роками, було звернуто на партнерські відносини з державами-сусідами, роль дипломатичної служби у створенні сприятливих умов для посилення української економіки, а також роботу з українською діаспорою.

На рівні політичних заяв В. Зеленський більше уваги приділяв питанням врегулювання конфлікту на Донбасі та відносинам зі стратегічними партнерами (США, Німеччина, Франція, Польща, держави Балтії).

Під час проведення позачергових виборів до ВРУ питання зовнішньополітичного характеру зайняли своє місце у деклараціях та заявах політичних партій. Утім, передвиборним програмам і маніфестам у виокремленні зовнішньополітичної проблематики бракувало системного підходу.

 

 

Передвиборна програма партії «Слуга народу» не мала чіткої зовнішньополітичної складової та повністю кореспондувалась із позицією Президента В. Зеленського. У контексті вирішення російсько-українського конфлікту був визначений лише законодавчий супровід ініціатив В. Зеленського щодо відновлення територіальної цілісності та суверенітету без змістовного наповнення. Також у загальних фразах йшлося про прийняття законів, необхідних для імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. За євроатлантичним напрямом постулювалося ухвалення законодавчих актів, що сприятимуть розширенню співпраці з НАТО, а також реформуванню ЗСУ за стандартами НАТО. Програма також звертала увагу на розвиток комерційної дипломатії з метою освоєння глобальних ринків та посилення контактів із закордонними українцями.

Партія «Опозиційна платформа – за життя» (ОПЗЖ) представляла ідеологічну опозицію та несприйняття поточних зовнішньополітичних пріоритетів держави. Передвиборна програма серед головних зовнішньополітичних ідей містила бачення відновлення миру на Донбасі через запровадження діалогу між Києвом, Москвою, Донецьком та Луганськом, зняття двосторонніх санкцій між Україною та Росією, нейтральний статус України.

Партія «Європейська солідарність» основний акцент у своїй програмі зробила на європейську та євроатлантичну інтеграцію з максимальною деталізацією кроків та цілей, що визначені у партійному маніфесті «Євроатлантична хартія». Цей маніфест головною метою визначає подання заявки на членство в ЄС у 2023 р., а також можливість отримання ПДЧ у НАТО у 2023 р. Передвиборна програма пропонувала продовжити побудову потужної міжнародної коаліції протидії російській агресії, а також окремі кроки щодо деокупації українських територій.

Партія ВО «Батьківщина» також звертала увагу на необхідність продовження європейської та євроатлантичної інтеграції України на рівні виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також на підготовці до отримання ПДЧ в НАТО. У передвиборній програмі зазначалося, що деокупація Донбасу та Криму можлива лише при зміні переговорного формату з Нормандського на «Будапешт +» (Україна, Росія, США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Китай, ЄС). Значну увагу партійного маніфесту «Новий курс України» приділено міжнародній торгівлі.

На те, що основою зовнішньої політики України має стати набуття членства в ЄС та НАТО, вказувала і політична партія «Голос». Крім того, серед пріоритетів партією визначалося посилення міжнародного тиску на Росію задля повернення контролю над окупованими територіями Донбасу та анексованим Кримом, активізація дипломатичної роботи на міжнародних майданчиках, посилення санкційного впливу на агресора та сприяння його міжнародної ізоляції. Міжнародну торгівлю пропоновано спростити шляхом збільшення прозорості митних і супутніх процедур.

Формування більшості (т.зв. монобільшості) лише з представників фракції політичної партії «Слуга народу» виключило необхідність підготовки коаліційної угоди, а відтак – пошуку спільних точок дотику між різними парламентськими партіями, зокрема, у зовнішньополітичній сфері. Водночас партія «Слуга народу» не вважала за доцільне запропонувати розширену програму, яка б відобразила бачення щодо зовнішньополітичних питань державного порядку денного.

Голова ВРУ і його заступники під час свого призначення оминали питання зовнішньополітичного спрямування. Те, що зовнішньополітичні питання не були пріоритетними під час парламентських виборів, зокрема і для партії-переможниці, призвело до зниження загального політичного інтересу та залученості у 2019 р. Загалом, ВРУ VIII скликання виявляла значно більший інтерес до зовнішньої політики, ніж ВРУ IX скликання. Найбільш активними у ВРУ ІХ скликання у 2019 р. були представники опозиційної партії «Європейська солідарність» (І. Климпуш-Цинцадзе, І. Геращенко, В. Ар’єв та О. Гончаренко). Зміна керівників парламентського комітету та централізований підхід до формування позиції більшості не сприяли активній артикуляції візії щодо основних питань зовнішньополітичного порядку денного.

Програма діяльності КМУ на п’ять років, яка була схвалена ВРУ у жовтні, визначила політичні цілі уряду О. Гончарука, в т.ч. і в зовнішньополітичній площині. Щоправда, попри усвідомлення наслідків російської агресії в Україні, програма майже не ставить завдань у контексті консолідації міжнародної підтримки щодо протидії. Водночас урядовий документ містить окремі цілі щодо досягнення Україною членства в ЄС та НАТО, які переважно пов’язані з проведенням внутрішніх реформ. Економічна дипломатія також виділена серед пріоритетів. До безпосередніх повноважень МЗС програма відносить посилення консульської підтримки українців за кордоном, розширення переліку безвізових країн, а також забезпечення підтримки бізнесу, культури і спорту за кордоном. Фактично завдання не містили політичних питань двосторонніх відносин, регіональної політики та участі у міжнародних організаціях, а концентрувався на прикладних, переважно консульських питаннях. Це відповідає логіці Президента В. Зеленського, який у 2019 р. менше зосереджувався на європейській інтеграції як зовнішньополітичному пріоритеті, а більше – на внутрішніх реформах соціально-економічного характеру.

Прем’єр-міністр О. Гончарук у своїх публічних заявах звертав увагу на питання економічної співпраці, розвиток міжнародної торгівлі та залучення іноземних інвестицій. Питання порядку денного, зокрема і перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції, також активно коментували деякі члени КМУ (наприклад, Д. Кулеба, В. Пристайко, Т. Мілованов, Т. Качка, О. Оржель та ін.).

Загалом за 2019 р. найбільший політичний інтерес був проявлений до Канади, Польщі, США, Франції, держав Балтії, ЄС, напряму економічної дипломатії та співпраці з Радою Європи. Питання країн-сусідів також не зникало з порядку денного, але дещо змінило акценти.

Найменшою увагою політичних гравців користувались регіони Субсахарської Африки, Латинської Америки та Центральної Азії, а також питання міжнародної безпеки (поза проблемою російської агресії в Україні) і нерозповсюдження ядерної зброї.

 

ІНСТИТУЦІЙНА СПІВПРАЦЯ «3+»

У 2019 р. координація спільних намірів і дій між різними владними інституціями зазнала певних трансформацій. Система взаємовідносин, яка діяла до того часу у розподілі повноважень та відповідальності за реалізацію окремих напрямів зовнішньої політики, змінювалась через політичні обставини – проведення президентських і парламентських виборів в Україні та їх результати, а також деякий перехідний період. На формування нового алгоритму співпраці впливали чинники як міжособистісного, так і політичного характеру.

Обрання Президентом України В. Зеленського, який не мав великого досвіду у зовнішньополітичній сфері, супроводжувалось формуванням його команди, яка мала вести міжнародну діяльність.

В Офісі Президента це відбувалось на фоні збереження старого керівництва МЗС та Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також відповідного комітету ВРУ, представники яких належали до колишньої урядової команди Президента П. Порошенка. Зокрема, В. Зеленському не вдалося у червні і липні замінити очільника МЗС, оскільки парламент двічі не проголосував за звільнення з посади П. Клімкіна. У кінці червня відбувся публічний конфлікт між Президентом В. Зеленським та Міністром закордонних справ П. Клімкіним через неузгодження позицій щодо відповіді Міністерством на ноту РФ стосовно полонених українських моряків. Президент піддав критиці позицію керівництва МЗС, на що П. Клімкін констатував розбіжності у позиціях відносно протидії російській агресії. 

Були й інші політичні конфлікти, які відбувалися під час передвиборної кампанії до ВРУ. Зокрема, у липні на засідання Саміту Україна – ЄС не була допущена Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції І. Климпуш-Цинцадзе.

Більш-менш стабільна координація між різними державними інституціями (ОПУ, КМУ, МЗС, ВРУ та ін.) розпочалась лише восени після формування парламентської більшості, обрання очільників парламентських комітетів і призначення нового складу КМУ.

Ще влітку існували побоювання щодо можливого скасування посади профільного Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, що могло мати серйозний негативний ефект на координацію зусиль всіх урядових інституцій за цими напрямами. Збереження посади та призначення відомого своєю проєвропейською позицією Д. Кулеби стало позитивним сигналом збереження курсу держави та продовження координації процесів інтеграції до ЄС та НАТО.

У жовтні було оновлено склад Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України, допоміжного органу при Президентові України.

Під час зміни урядової команди співробітники Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату КМУ розробили позиційну книгу «Європейська та євроатлантична інтеграція» з метою збереження темпів реформ і продовження державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції новою урядовою командою та парламентом. Утім, з осені 2019 р. посада генерального директора Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції залишається вакантною, що негативно вплинуло на його діяльність.

Водночас позитивно можна оцінити налагодження співпраці між профільним Віцепрем’єром Д. Кулебою і профільним комітетом ВРУ з інтеграції з ЄС, який очолює І. Климпуш-Цинцадзе, неурядовими мережами громадянського суспільства (наприклад, Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, Українська частина Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС, Реанімаційний пакет реформ тощо).

У жовтні відбувалось активне перепризначення українських частин двосторонніх міжурядових комісій, які відповідають за активізацію економічної співпраці. Очікування призначення нового складу уряду та відповідно оновлення українських частин комісії вплинуло на перенесення дат засідань самих двосторонніх комісій на кінець 2019 р. та початок 2020 р.

Окремо слід зупинитися на відносинах між ОПУ та МЗС України.

Попри наявність досвідчених кар’єрних дипломатів в урядовій команді, необхідно зазначити, що частину зовнішньополітичних та безпекових питань В. Зеленський делегував до виконання членам Офісу Президента, зокрема своєму помічнику А. Єрмаку.

До питань, якими опікувався А. Єрмак, відійшли переговори з Росією, членами Нормандської четвірки, США. Акцент на неформальній дипломатії та виокремлення зазначених питань із загальної зовнішньополітичної роботи впливали на рівень координації та залученості профільного Міністерства. Намагання діяти поза протоколом та усталеними дипломатичними практиками призвело у 2019 р. до міжнародних скандалів, як, наприклад, зі США в контексті внутрішньополітичної боротьби Президента США Д. Трампа з його політичними опонентами. 

Серед позитивних змін варто відзначити Указ Президента №740/2019, яким В. Зеленський повернув до повноважень Міністра закордонних справ право призначати без погодження з ОПУ кандидатів на низку посад дипломатичної служби. Таким чином стало можливим більш ефективно проводити ротацію старших дипломатів, яка до цього часто затягувалась.

У другій половині 2019 р. відбувалась активна заміна керівників закордонних дипломатичних установ, у т.ч. Посла України у США В. Чалого. У вересні В. Пристайко погодив з Главою держави 20 нових керівників закордонних місій, які були призначені до кінця року. Водночас велика кількість посольств все ще залишаються без очільників.

У 2019 р. Міністерством закордонних справ було організовано кущову нараду керівників ЗДУ у країнах Західної і Північної Європи у Берліні, а на початок 2020 р. було заплановано аналогічні наради у Чехії для послів України у країнах Південної й Центральної Європи та в Сінгапурі для послів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Такий підхід дозволяє швидше та економніше проводити наради з послами.

У 2019 р. продовжувалась активна співпраця МЗС з Громадською радою при МЗС, а також окремими аналітичними центрами щодо підготовки та проведення двосторонніх експертних форумів і візитів іноземних журналістів до України. У 2019 р. було проведено форуми з Білоруссю, Молдовою, Румунією, Словаччиною, Угорщиною. Діяла програма МЗС України щодо відрядження українських незалежних експертів за кордон для участі у тематичних публічних заходах. Цікавим прикладом координації зусиль було проведення спільного засідання Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва та Комітету з питань інтеграції України з ЄС. Крім членів комітету у засіданні взяли участь Міністр закордонних справ України В. Пристайко і Віцепрем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Д. Кулеба, Заступник голови ОПУ І. Жовква, а також низка представників аналітичних центрів. На засіданні обговорювались питання європейської та євроатлантичної інтеграції, а також перспектив Мінського процесу.

Крім позитивних форм співпраці комітетів можна відзначити і факти домінування політичних інтересів над питанням європейської інтеграції. Зокрема, очільниця профільного комітету І. Климпуш-Цинцадзе неодноразово зазначала, що представники провладної партії схильні голосувати за законопроєкти своїх однопартійців попри те, що вони не відповідають зобов’язанням України у контексті імплементації Угоди про асоціацію України та ЄС.

Спостерігалася певна нескоординованість діяльності нового складу делегації ВРУ у ПАРЄ щодо участі в осінній сесії ПАРЄ 2019 р.

Було затягнуто фракцією «Слуга народу» призначення наступника Б. Яременка на посаду голови комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва. З середини листопада 2019 р. до кінця року комітет був без очільника.

Загалом, за результатами представленого дослідження експерти визначили, що найбільш скоординовано зовнішня політика України реалізовувалась за такими напрямами: Білорусь, Велика Британія, Ізраїль, Німеччина, економічна співпраця з ЄС, публічна дипломатія, діяльність у рамках ОБСЄ та Ради Європи. Брак внутрішньоукраїнської співпраці спостерігався у зовнішній політиці щодо Субсахарської Африки, Латинської Америки, Ірану.

 

СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ «3+» 

У 2019 р. нормативно-правова база, в якій закріплені стратегічні засади зовнішньої та безпекової політики України, зазначала певних змін. Частина таких змін стала результатом раніше визначеної політики, яка отримала своє оформлення у 2019 р., але водночас мала і певний політичний окрас. Інша частина відбулась через зміну президентської та урядової команди після виборів, що вимагало нового визначення системи зовнішньополітичних координат та завдань.

Головною подією року щодо стратегічного закріплення зовнішньополітичного курсу держави стало ухвалення ВРУ у лютому Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)». Ініціатива Президента П. Порошенка щодо внесення змін до Конституції України була запропонована ще у середині 2018 р. Закон передбачає внесення змін до низки статей Конституції, які визначають повноваження ВРУ (ст. 85 КУ), Президента України (ст. 102), а також КМУ (ст. 116). Зокрема, парламент уповноважується на реалізацію стратегічного курсу на набуття повноправного членства України в ЄС та НАТО, а уряд має забезпечити реалізацію зазначеного курсу. Президент України виступає гарантом реалізації стратегічного курсу.

Водночас даний законопроєкт та зміни, які були ним внесені, мали скоріш політичний ефект (як внутрішньополітичний, так і у спілкуванні з міжнародними партнерами). Співробітництво як з ЄС, так і НАТО продовжилось, базуючись на угодах, планах дій і дорожніх картах, які були дійсними вже декілька років. Оновлена Річна національна програма Україна – НАТО, в якій було змінено методологію розробки на вимірювальні показники, (results based management) стала важливим внутрішнім доповненням зовнішніх зобов’язань.

Крім того, Президент П. Порошенко підписав Указ № 155/2019, яким запропоновано План з реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Указ було підписано 20 квітня за день до голосування у другому турі президентських виборів, що, на думку експертів, було політично мотивованим. Однак влада пояснювала необхідність цього кроку у зв’язку з невизначеністю позицій можливого нового президента щодо стратегічних напрямів зовнішньої політики України. У зовнішньополітичній царині, зокрема, вказаним указом пропонується здійснювати діалог з ЄС у відповідних сферах (політичний діалог, економічне співробітництво, безпека та оборона) з метою набуття повноправного членства в ЄС. План заходів також визначає пріоритети України у розвитку політики «Східного партнерства», виокремлення та посилення формату співпраці трьох держав-партнерів, які підписали угоди про асоціацію з ЄС (Україна, Грузія, Молдова). За євроатлантичним напрямом найамбітнішим заходом, передбаченим у документі, є підготовка та подання пропозицій щодо звернення до Північноатлантичної ради та Генерального секретаря НАТО щодо приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

Загалом, станом на квітень 2019 р. (на момент обрання В. Зеленського на посаду Президента України), крім вищезазначеного, нормативно-правова база, що визначає зовнішньополітичні цілі, принципи та напрями, складалась з таких документів:

  • Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (2010);
  • Закон України «Про дипломатичну службу» (2018);
  • Закон України «Про національну безпеку України» (2018);
  • Стратегія національної безпеки України (2015);
  • Воєнна доктрина України (2015);
  • Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» (2015);
  • Доктрина інформаційної безпеки України (2016);
  • Енергетична стратегія України до 2035 року (2017);
  • Експортна стратегії України – Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі 2017 – 2021 рр. (2017);
  • Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 року (2018);
  • Національна стратегія у сфері прав людини (2015);
  • Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року (2016);
  • Концепція популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі (2016);
  • Стратегія миротворчої діяльності України (2009);
  • Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2020 р. (2017);
  • Угода про асоціацію між Україною та ЄС (2014);
  • Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО (1997);
  • Річна національна програма Україна – НАТО (2019).

Частина з наведених документів вже втратила актуальність або не виконувалась відповідальними владними інституціями в обсязі, який би давав можливість говорити про їх повноцінну імплементацію (наприклад, Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020», Доктрина інформаційної безпеки України, Експортна стратегія України, Концепція популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі).

Першим документом команди В. Зеленського, який може претендувати на стратегічний характер і в якому містяться пріоритети за окремими напрямами зовнішньої політики, можна вважати середньострокову Програму діяльності Кабінету міністрів України на п’ять років, запропоновану урядом О. Гончарука й ухвалена ВРУ у жовтні.

Програма побудована за принципом вимірюваності поставлених урядових цілей. Водночас, ті питання зовнішньої політики, які не можуть бути виміряні кількісно, залишились поза Програмою. Особливо впадає в очі відсутність цілей щодо протидії російській агресії та консолідації міжнародної підтримки.

Відповідно до Програми діяльності КМУ за профільним Віцепрем’єр-міністром Д. Кулебою були закріплені цілі 17.1 «Україна відповідає критеріям членства в Європейському Союзі» та 17.2 «Україна відповідає принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору».

За МЗС України закріплено три цілі: 16.1 «Українці задоволені тим, як держава захищає їх за кордоном», 16.2 «Українці вільно подорожують світом без віз» та 16.3 «Український бізнес, культура та спорт отримують гідну підтримку за кордоном». Таким чином, фокус у рамках урядової програми зосереджується не на стратегічних завданнях, а на функціональних питаннях захисту інтересів громадян України за кордоном, розвитку інструментів економічної, публічної та культурної дипломатії, а також активізації проведення іміджевих заходів за кордоном з метою формування позитивного образу країни та протидії дезінформаційним кампаніям Росії.

Утім, на відміну від попередньої урядової програми В. Гройсмана до 2020 р., нова програма має позитивний підхід до визначення стратегічних і тактичних кроків досягнення цілей, а саме передбачає, що урядові інституції мають підготувати концепції державної політики щодо досягнення цілі, а також детальний середньостроковий план їх досягнення до 2024 р.

До стратегічних документів 2019 р. із важливим зовнішньополітичним компонентом треба віднести підписаний у листопаді Указ Президента України №837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави». Зовнішньополітичний блок вказаного документа став відповіддю на суспільний запит щодо позиції Президента В. Зеленського і його команди на предмет пріоритетів зовнішньої політики України. Поява указу мала заповнити прогалини в урядовій програмі щодо питань зовнішньої політики та міжнародної безпеки. Так, Указ окреслив дев’ять пріоритетних завдань, які мають бути реалізовані урядом у зовнішньополітичній сфері до кінця 2020 р.:

  1. 1. посилення міжнародної підтримки України у відновленні територіальної цілісності та суверенітету;
  2. 2. знаходження підтримки міжнародних партнерів у реалізації курсу на набуття членства в ЄС та НАТО;
  3. 3. розвиток партнерських відносин з державами-членами Групи семи та Групи двадцяти;
  4. 4. розвиток партнерських відносин із сусідніми державами;
  5. 5. ефективний зовнішньополітичний супровід економічного розвитку (економічна дипломатія);
  6. 6. сприяння формуванню позитивного іміджу України у світі, у т.ч. інструментами культурної дипломатії;
  7. 7. посилення захисту громадян України та українських юридичних осіб за кордоном;
  8. 8. співпраця із закордонними українцями;
  9. 9. посилення можливостей дипломатичної служби, її ефективності та результативності.

Можна говорити про збалансування Програми діяльності уряду додатковими напрямами, які дають більш системне уявлення про позицію нової зовнішньополітичної команди. Саме тому наприкінці 2019 р. МЗС України звітувало не лише за виконання трьох цілей урядової програми, але й надало додатково інформацію щодо взаємодії з ключовими міжнародними партнерами з метою протидії агресії Росії, притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності, а також щодо відносин із країнами-сусідами. У такий спосіб наприкінці 2019 р. на рівні середньострокових документів вдалося отримати узагальнене бачення й осмислення спрямування зовнішньополітичних зусиль Президента України і його зовнішньополітичної команди (в ОПУ та МЗС).

Зважаючи на той факт, що значна частина повноважень щодо перемовин з Росією у контексті виконання Мінських угод була розподілена між помічником Президента України А. Єрмаком та МЗС України, гостро відчувалась відсутність загальної стратегії команди В. Зеленського у питанні політики деокупації Донбасу та Криму, а також протидії російській гібридній агресії. Брак публічно представленого бачення призвела до складних моментів як у середині країни, так і у зовнішніх зносинах, наприклад, під час обміну полоненими (ситуація з В. Цемахом та Нідерландами) та напередодні Паризького саміту Нормандської Четвірки.

Окремої Стратегії (концепції, доктрини) зовнішньої політики України, яка б чітко передбачала пріоритети, задачі, засоби їх досягнення та ресурси, протягом 2019 р. прийнято не було. На рівні окремих країн, регіонів, як і на рівні окремих функціональних напрямів, традиційно був помітний брак регіональних чи тематичних стратегій (державних політик).

Протягом року відбувалось підписання окремих документів двостороннього рівня з країнами світу, здебільшого функціонального рівня. У контексті вже існуючого масиву стратегічних документів найбільш присутніми у текстах є такі зовнішньополітичні напрями: ЄС, НАТО, США, Велика Британія. Найнижчі показники стратегічного бачення мають відносини із Францією, Угорщиною, Іраном, Туреччиною, країнами Близького Сходу, Азійсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки, Центральної Азії, а також питання міжнародної безпеки та нерозповсюдження ядерної зброї.

 

ДІЯЛЬНІСТЬ «4-»

Попри зміну владних команд в Україні внаслідок президентських та парламентських виборів і, як наслідок, перезавантаження парламенту й уряду, у 2019 р. вдалося втримати високу динаміку міжнародного політичного діалогу та розширити співпрацю з окремими країнами світу. Відповідно до пріоритетів зовнішньої політики, які визначались президентами П. Порошенком та його наступником В. Зеленським, зберігалась висока активність українських владних інституцій, які залучені у процес реалізації зовнішньої політики.

Інтеграція України з ЄС

традиційно отримує найвищі оцінки у розділі зовнішньополітичної діяльності. На початку 2019 р. спільними зусиллями Президента України та МЗС вдалося привернути увагу європейських партнерів до необхідності надання Україні політичної та фінансової підтримки, зокрема, через акти російської агресії в Керченській протоці та економічної блокади приазовського регіону. В Україні працювала моніторингова місія ЄС, яка визначала параметри європейської допомоги українському Приазов’ю.

 

 

У контексті діалогу на найвищому рівні необхідно зазначити, що перший закордонний візит новообраного Президента України В. Зеленського відбувся до Брюсселя вже в червні. А в липні до України прибули вищі посадові особи європейських інституцій для участі у 21-му Саміті Україна – ЄС. У контексті планової роботи двосторонніх інституцій високого рівня у рамках Угоди про асоціацію було проведено 5-те засідання Комітету асоціації Україна – ЄС (листопад). У 2019 р. офіційним Києвом ініційовано переговорний процес щодо оновлення Угоди про асоціацію, а також щодо можливих форматів розширення і поглиблення секторальної співпраці між Україною та ЄС. Питання співпраці протягом року розглядались на двосторонніх та багатосторонніх робочих групах, спільних комітетах і підкомітетах у рамках УА.

Діяльність України у форматах двосторонньої співпраці з країнами Групи семи була досить різноплановою та формувалась відповідно до магістральних зовнішньополітичних пріоритетів, зокрема у контексті консолідації міжнародної підтримки щодо протидії агресії Росії, підтримки стратегічного курсу України на набуття членства в ЄС та НАТО, а також посилення торгово-економічного та безпекового співробітництва. Загалом, у 2019 р. Україні вдалося утримати позитивний для національних інтересів баланс рішень країн Групи семи, так само як і подовжувати конструктивну налаштованість на співпрацю у двосторонніх відносинах.

Найбільшою насиченістю політичних контактів і використанням інших форматів кооперації характеризувались відносини з Канадою, Німеччиною, Францією та Японією. Хоча треба відзначити, що з іншими державами Групи семи діяльність теж відзначалася проактивністю.

У відносинах зі США увага у 2019 р. була зосереджена переважно на безпековому вимірі. На порядку денному були питання закупівлі Україною високоточного озброєння, а також отримання інших форм безпекової та оборонної допомоги. Окремим вагомим напрямом була співпраця щодо проводження США санкцій проти Росії. Відбулися контакти на найвищому рівні між Президентом України В. Зеленським та Президентом США Д. Трампом. Однак, попри інтерес української сторони, повноцінний візит В. Зеленського до США не відбувся. Цьому, зокрема, завадило використання неофіційних каналів комунікації поза МЗС України та внутрішньополітична боротьба в США.

 

 

У рамках відносин із Францією та Німеччиною Україна була зацікавлена у збереженні підтримки політики санкцій ЄС проти Росії, а також утримання проукраїнського порядку денного переговорного формату Нормандської четвірки, який був відновлений у другій половині 2019 р. Контекст Мінських угод і необхідність відновлення Нормандського формату були домінантними під час візиту до України міністрів закордонних справ Франції та Німеччини (травень), а також у ході візиту Президента України В. Зеленського до Парижа та Берліна (червень). Крім червневої зустрічі Глава держави мав три телефонні розмови з Е. Макроном, а також сім телефонних розмов та робочу зустріч з А. Меркель (вересень). Для українсько-німецького діалогу у 2019 р. притаманною була і тема енергетичної безпеки на тлі підтримки Берліном проєкту «Північний потік-2», який суперечить національним безпековим та енергетичним інтересам Києва.

Політичний діалог з Канадою також зберіг позитивну динаміку й орієнтованість на економічну та безпекову співпрацю. Спільні зусилля української сторони були зосереджені на підготовці і проведенні Міжнародної конференції з питань реформ в Україні в м. Торонто (липень). Численну українську делегацію очолив Президент України В. Зеленський, який під час візиту провів зустрічі з Прем’єр-міністром Канади Д. Трюдо, Міністеркою закордонних справ Х. Фріланд, а також українською громадою Канади.

Головним лейтмотивом політичного діалогу України з Великою Британією була спрямованість на укладення двосторонньої всеохоплюючої угоди, яка б унормувала двосторонні відносини після завершення процесу виходу Британії з ЄС, включаючи вільну торгівлю. Крім Брекзіту, на динаміку українсько-британських відносин впливали внутрішньополітичні події в обох країнах та посилення протистояння Лондона і Москви. Хоча за звітний період зустрічей на найвищому рівні не відбулося, але продовжилась активна співпраця на рівні міністерств, а українські високопосадовці неодноразово відвідували Лондон, у т.ч. і Прем’єр-міністр.

Українсько-японські контакти мали позитивну динаміку на рівні політичного діалогу. Вперше український Президент взяв участь у церемонії інтронізації Імператора Японії. Під час робочого візиту до Японії (жовтень) Президент України зустрівся з Прем’єр-міністром С. Абе, керівництвом парламенту. Активні міжурядові контакти протягом року фокусувалися на реалізації в Україні проєктів у сферах енергетики, транспорту, сільського господарства, охорони довкілля.

Українсько-італійський двосторонній трек не мав значних позивних зрушень, зважаючи на проросійську налаштованість частини урядових політичних сил в Італії. У 2019 р. на полях ГА ООН відбулася робоча зустріч Президента України В. Зеленського та Прем’єр-міністра Дж. Конте), що стосувалася, передусім, долі засудженого в Італії українського ветерана АТО В. Марківа. На тлі відсутності значних перспектив для розвитку політичного діалогу була зроблена спроба активізувати економічну співпрацю шляхом збільшення контактів на урядовому рівні, а також посилити міжпарламентське співробітництво.

Насиченим у 2019 р на події був і євроатлантичний напрям зовнішньої політики України. Протягом року обидва очільники держави П. Порошенко (лютий, травень) та В. Зеленський (червень, вересень, жовтень) мали неодноразові зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Є. Столтенбергом. У жовтні на запрошення української влади Північноатлантична рада прибула з візитом до України, у рамках якого пройшло засідання Комісії Україна – НАТО під головуванням Президента України та Генерального секретаря НАТО (на рівні послів).

 

Інтенсивна співпраця йшла у форматі спільних робочих груп Україна – НАТО, а також участі української сторони у роботі тематичних комітетів та інших органів НАТО. До співпраці та реалізації спільних проєктів долучались МО, Генеральний Штаб та окремі підрозділи ЗСУ. Внутрішня робота з провадження реформ за євроатлантичним напрямом зосереджувалась на виконанні Річної національної програми Україна – НАТО на 2019 р., а також низки інших імплементаційних документів.

Питання протидії російській гібридній агресії,

а також консолідації підтримки з боку ключових міжнародних партнерів – зовнішньополітичний пріоритет України, який тісно переплетений з реалізацією інших географічних та функціональних напрямів. Українська сторона проводила активні консультації з партнерами щодо засудження військової агресії проти України в акваторії Чорного моря та Керченської протоки, продовження агресивних дій РФ на окупованих територіях Донбасу та Криму, мілітаризації цих територій та порушення прав людини. Протягом року активно використовувались майданчики міжнародних організацій (ЄС, НАТО, ОБСЄ, ООН, РЄ) для привернення уваги та просування українських ініціатив, спрямованих на посилення міжнародного тиску на РФ та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.

У другій половині 2019 р. зовнішньополітичною командою В. Зеленського було активізовано роботу з перезапуску та відновлення діяльності Тристоронньої контактної групи в Мінську. Проведена значна підготовча робота до зустрічі Нормандської групи на рівні голів держав у грудні в Парижі. Кроки, які здійснювались В. Зеленським та українською переговорною командою за нормандським треком, неоднозначно сприймались в українському політичному та громадському середовищі. Зокрема, занепокоєння викликали кроки щодо впровадження т.зв. «формули Штайнмаєра» у політичну частину реалізації Мінських угод.

Тривала робота з утримання солідарної позиції щодо збереження санкційного режиму проти Росії. МЗС України через мережу закордонних дипломатичних установ на двосторонньому та багатосторонньому рівні активно проводило роз’яснювальну роботу в політичних, дипломатичних та експертних колах, а також безпосередньо з населенням іноземних держав. До активної участі в інформаційних кампаніях залучались і неурядові експерти, науковці, митці. Позитивним кроком, який став можливий у результаті звільнення українських політичних в’язнів у вересні 2019 р., стала низка їх подальших адвокаційних до країн ЄС та міжнародних інституцій з метою пояснення фактів порушення прав людини на окупованих територіях та репресій проти громадян України (Німеччина, Франція, Латвія, інституції ЄС, ОБСЄ).

Важливим напрямом протидії агресії було продовження роботи українських інституцій щодо притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності. МЗС України у координації з іншими інституціями активно готувало правові позиції (меморандуми України), а також стратегії відповіді (контрмеморандуми) до Міжнародного суду ООН та Арбітражного трибуналу.

Магістральним зовнішньополітичним пріоритетом командою В. Зеленського було оголошено «економізацію зовнішньої політики», що окрім політичних заяв вилилося у відповідний перерозподіл урядових повноважень і закріплення відповідних задач за МЗС у Програмі уряду О. Гончарука.

Протягом осені КМУ здійснював аудит поточних можливостей щодо активізації зовнішньоекономічної діяльності. Оголошено про наміри щодо внесення змін до прийнятої наприкінці 2017 р. Експортної стратегії України. Президент України у публічних заявах неодноразово обіцяв першочергову увагу приділяти захисту іноземного бізнесу та інвесторів в Україні. У жовтні у м. Маріуполь організовано Перший інвестиційний форум під егідою Президента України «RE:THINK. Invest in Ukraine», спрямований на залучення фінансової підтримки Приазов’я.

 

Прем’єр-міністр України О. Гончарук зосередився на політичному супроводі нових інвестиційних проєктів, які фінансуються міжнародними фінансовими інституціями (СБ, ЄБРР, ЄІБ). Активною на урядовому рівні також була діяльність Торгового представника України Т. Качки як за європейським напрямом (оновлення додатків Угоди про асоціацію та просування т.зв. «промислового безвізу»), так і на інших стратегічних ринках (КНР, США). У 2019 р. було проведено 15 двосторонніх міжурядових комісій економічного спрямування. Офіс просування експорту України організував шість торгових місій до іноземних держав (Велика Британія, Грузія, Індія, Ізраїль, Німеччина, ОАЕ). У звітний період МЗС розпочало модернізацію Ради експортерів та інвесторів, а також переглянуло функціональне навантаження ЗДУ з метою підтримки українських суб’єктів ЗЕД, пошуку та залучення іноземних інвестицій.

На зовнішньополітичному порядку денному перебували й питання відносин із сусідніми державами.

Нова політична команда В. Зеленського під час проведення виборчих кампаній 2019 р. критикувала підхід П. Порошенка до формування взаємин із сусідами, передусім з Польщею та Угорщиною.

Президент України В. Зеленський двічі за півроку відвідав Польщу. Вже під час першого візиту була проведена робоча зустріч з Президентом А. Дудою, де досягнута домовленість про перезапуск відносин і зменшення впливу історичних подій та їх інтерпретації на поточний двосторонній порядок денний.

За угорським напрямом, попри декларування готовності шукати компроміс у питаннях захисту прав національних меншин в Україні, офіційний Київ не поспішав з подальшим оголошенням бачення взаємин. У травні Президент України В. Зеленський зустрівся з Президентом Угорщини Я. Адером, а у вересні на полях ГА ООН відбулася робоча зустріч на рівні керівників зовнішньополітичних відомств. Утім, на кінець 2019 р. не було чіткого бачення щодо часу проведення зустрічі В. Зеленського з В. Орбаном, так само як і дорожньої карти виходу з непростої ситуації.

 

 

Позитивну динаміку мали відносини України зі Словацькою та Чеською Республіками, незважаючи на різновекторні погляди їх політичної еліти. Зі Словаччиною протягом 2019 р. крім двосторонньої співпраці на порядку денному були важливі питання багатосторонньої регіональної співпраці (головування в ОБСЄ у 2019 р., а також головування у В4 у першій половині 2019 р). Протягом року Міністр закордонних справ і європейської інтеграції Словаччини М. Лайчак неодноразово відвідував Україну як діючий Голова ОБСЄ. Восени з офіційним візитом в Україні перебувала Президентка СР З. Чапутова та Прем’єр-міністр ЧР А. Бабіш. До Братислави робочий візит здійснив Прем’єр-міністр України В. Гройсман. Також було проведено Українсько-чеський бізнес-форум в Києві. Однак, попри насичений графік обміну робочими та офіційними візитами на двосторонньому рівні, низькою залишалась співпраця з Вишеградською четвіркою як регіональною ініціативою.

Політичні кризи в Румунії та Молдові, а також вибори в Україні впливали на інтенсивність контактів та їх результативність. Відносинам з Румунією не вдалося вийти на відновлення значної динаміки. Хоча до позитивів слід віднести робочу зустріч на полях ГА ООН Президента України В. Зеленського та Президента Румунії К. Йоганніса, де глави держав підтвердили необхідність активізації політичного діалогу.

Стабільним та інституційно насиченим був діалог з Республікою Білорусь. Найбільший наголос було зроблено на економічну співпрацю. Зокрема, у жовтні 2019 р. у Житомирі було проведено масштабний Другий форум регіонів України та Білорусі, у якому взяли участь близько тисячі учасників з обох сторін. На полях форуму відбулась зустріч очільників держав.

У рамках оголошеного В. Зеленським пріоритету посилення співпраці з країнами Групи двадцяти доцільно окремо виділити відносини з Туреччиною та Китаєм.

До Туреччини традиційно зберіглась висока увага з боку України, попри відносне зменшення кількості контактів високого рівня. У серпні Президент В. Зеленський відвідав Туреччину з офіційним візитом та провів зустрічі з керівництвом держави. Хоча сторони так і не вийшли на анонсоване укладення угоди про ЗВТ, зберігалась висока динаміка економічної та військово-технічної співпраці.

У відносинах з Китаєм, попри відсутність сталого політичного діалогу на найвищому рівні, українська сторона вживала заходів щодо посилення економічної кооперації. Президент В. Зеленський неодноразово проводив зустрічі з китайськими дипломатичними та бізнесовими колами з метою заохочення розширення двосторонньої торгово-економічної співпраці. На урядовому рівні відбувалися традиційні контакти, які дозволили вийти на підписання Меморандуму про взаєморозуміння щодо початку підготовки двостороннього плану співробітництва зі спільного будівництва «Економічного поясу Шовкового шляху» та «Морського Шовкового шляху ХХІ століття».

Попри загальне зниження політичної активності щодо Ізраїлю у порівнянні з попереднім роками, необхідно відмітити перший за останні 20 років візит Прем’єр-міністра Ізраїлю до України, під час якого, зокрема, обговорювалась можливість розширення зони вільної торгівлі та посилення співпраці у сфері інновацій.

У загальному регіональному підході при реалізації зовнішньополітичного курсу найбільш активною була політична та дипломатична співпраця з країнами Балтії та Північної Європи.

Восени 2019 р. відбулися офіційні візити Президента України В. Зеленського відразу до трьох держав Балтійського регіону. До України здійснили офіційні візити Президент Фінляндії С. Нііністьо (вересень) та Прем’єр-міністр Швеції С. Льовен (грудень). На полях ГА ООН пройшла зустріч В. Зеленського з Прем’єр-міністром Норвегії Е. Солберг. Висока динаміка, перш за все, була пов’язана з необхідністю консолідації позиції країн навколо протидії російській агресії, підтримкою реформ в Україні та виробленням спільних позицій на рівні міжнародних організацій.

 

Низка важливих ініціатив і спільних проєктів реалізовувалась з країнами регіону Чорного моря з огляду на пріоритетне значення регіону для безпекових та економічних інтересів України. З початку 2019 р. українська сторона прикладала зусилля для створення міжнародної спостережної місії, яка сприяла б відновленню судноплавства та унеможливила подальшу агресію Росії проти України в Азовському і Чорному морях, однак це не вдалося зробити. Активною була співпраця з НАТО щодо розвитку програм посилення присутності Альянсу в Чорному морі.

Україна продовжила співпрацю у рамках існуючих у регіоні міжнародних організацій. Акцент робився на активну діяльність у рамках ГУАМ, оскільки ОЧЕС через присутність РФ не є в пріоритеті. У 2019 р. Україна головувала в ГУАМ . Як результат, у грудні в Києві проведено Саміт ГУАМ на рівні голів урядів, де прийнята спільна заява та протоколи про наміри подальшої лібералізації торгово-економічної співпраці (створення ЗВТ, розвиток транспортних коридорів, лібералізація ринку послуг). Окрема увага в регіоні зверталась на співпрацю з Чорноморським банком торгівлі та розвитку, а також Форумом Чорноморського прикордонного співробітництва.

У 2019 р. проявився більш активний інтерес України до країн Латинської Америки. Регіон має значний невикористаний потенціал економічної співпраці, розширення ринків для українського експорту. Президенти П. Порошенко та В. Зеленський на полях міжнародних заходів мали робочі зустрічі з Президентом Бразилії Ж. Босонару. Значно активізувались контакти та політичні консультації на рівні МЗС.

Західні Балкани у 2019 р. не отримали великої уваги від України. Більшість контактів проходила на міжурядовому та міжвідомчому рівні. Серед українських інтересів у регіоні пріоритет становила економічна кооперація. Найбільш активно економічне співробітництво відбувалося зі Словенією.

Близький Схід як регіон також був обділений політичною увагою високого рівня з боку України. Основний орієнтир у співпраці з країнами регіону становила торгово-економічна співпраця, а також реалізація проєктів у сфері енергетики, сільського господарства, ВТС, освіта. Найбільш активною була робота з Катаром та ОАЕ. Іран залишився серед аутсайдерів української зовнішньої політики через розширення американських санкцій проти нього.

Азійсько-Тихоокеанський регіон представляв помірний зовнішньополітичний інтерес. На порядку денному домінували питання безпеки (Австралія, Нова Зеландія та Малайзія у контексті розслідування катастрофи Боїнга MH17) та формування договірно-правової бази двосторонніх відносин (лібералізація візового режиму, уникнення подвійного оподаткування тощо).

У Південній Азії найбільш активно українська політика була помітна в Індія, де зосереджені значні економічні інтереси. Періодичні українсько-індійські міжурядові контакти були спрямовані на просування інвестиційної привабливості України, співпраці у космічній галузі, освіті, візовій лібералізації. Однак, спостерігалась і недостатня увага до інших країн, зокрема, через брак ресурсів – одне ПУ в Індії покриває відразу шість країн.

У регіоні Центральної Азії за винятком Казахстану (робочі зустрічі В. Зеленського з Н. Назарбаєвим та К. Токаєвим) двостороннє співробітництво зосереджувалось на рівні МЗС та діяльності дипломатичних представництв, що вказує на загалом низьку пріоритетність регіону для просування українських інтересів, у т.ч. і через сильну присутність у ньому Росії.

У звітному періоді серед країн Субсахарської Африки найбільш активно політичні контакти України будувались з Кенією. У травні в Україну здійснив офіційний візит Спікер Національної Асамблеї Республіки Кенія Дж. Мутурі. Крім Кенії на рівні зовнішньополітичних відомств відчувалось розширення контактів з Сенегалом, ПАР, Малі та Мозамбіком. Зокрема, в регіоні було відкрито два нових почесних консульства (у Ліберії та Джибуті). Українські миротворці перебувають у складі чотирьох місій ООН в Африці (ДР Конго, Південний Судан, Тимчасові сили ООН із забезпечення безпеки в Аб’єї, Республіка Малі).

У розрізі співпраці з міжнародними організаціями найбільшу активність Україна демонструвала на рівні ООН, зважаючи на універсальний характер діяльності та найрозгалуженішу інституційну мережу.

Про важливість цього напряму роботи свідчить швидка ротація дипломатів на посаді Постійного представника України при ООН. У 2019 р. Україна зменшила свою активність щодо вирішення світових проблем, але мала активну позицію щодо захисту національних інтересів та протидії російській агресії. Традиційно у засіданні ГА ООН взяв участь Президент України. Активна робота проводилась як у Нью-Йорку, так і у Женеві та Відні, зосередившись окрім іншого на тематиці захисту прав людини, ядерного нерозповсюдження, інновацій, охорони здоров’я, ґендерної рівності тощо.

 

 

Більш активною у 2019 р. була співпраця України з ОБСЄ. Позитивна динаміка спостерігалась завдяки головуванню в організації Словаччини, яка приділяла пріоритетну увагу питанням агресії Росії. За українською ініціативою було відновлено роботу у рамках Тристоронньої контактної групи та посилено співпрацю з СММ ОБСЄ. Проведення президентських та парламентських виборів в Україні актуалізувало додатковий вимір співпраці з інституціями ОБСЄ, зокрема з Бюро з демократичних інститутів та прав людини.

Співпраця з Радою Європи будувалася відповідно до реалізації Плану дій РЄ для України на 2018-2021 рр. Однак найбільша увага була прикута до Парламентської асамблеї Ради Європи, де українська сторона спільно з партнерами намагалася протистояти поверненню делегації Росії до роботи в ПАРЄ без обмежень і вимог виконання рішень асамблеї.

Беручи участь у міжнародних ініціативах багатостороннього характеру, фокус було зроблено на питаннях захисту прав людини, а також кліматичних проєктах. Менш охоплені увагою виявились ініціативи міжнародної безпеки та ядерного нерозповсюдження, де Україна останнім часом втрачає свої позиції.

Необхідно окремо зазначити зростання ваги публічної дипломатії у системі зовнішньополітичних інструментів. МЗС України активно через можливості закордонних дипломатичних установ та цільових інформаційних кампаній (#JusticeForMH17, #LetMyPeopleGo, #StopNordStream2 ,“#CorrectUA”) долучалось до формування міжнародного позитивного іміджу України. Проводились заходи з популяризації українського кінематографа та сприяння українському книговидавництву. Тривала робота над інституційною розбудовою Українського інституту.

 

 

 

РЕЗУЛЬТАТИ «3+-»

Зовнішня політика України у 2019 р. попри зміну владної команди не зазнала масштабних корегувань за основними стратегічними напрямами зовнішньополітичного курсу держави, який склався протягом останніх п’яти років. Дії Президента України П. Порошенка у першій половині 2019 р. відповідали пріоритетам, неодноразово виголошуваних ним протягом попередніх років, а сфера зовнішньої політики зайняла одне з основних місць у його спілкування з виборцями.

В. Зеленський під час проведення передвиборчої кампанії проявляв обережність у заявах та декларуванні чітких зовнішньополітичних позицій. Це далося взнаки і під час реалізації зовнішньої політики у другій половині року. Основні акценти було зроблено на просуванні українського експорту та залучення іноземних інвестицій, а також продовження курсу на набуття членства в ЄС та НАТО, консолідацію підтримки міжнародної спільноти проти російської агресії .

Відповідно у результатах зовнішньої політики України у 2019 р. доцільно, насамперед, зосередитись на досягненнях саме за зазначеними стратегічними напрямами.

Станом на кінець 2019 р. за напрямом інтеграції України з ЄС було досягнуто позитивних результатів як у політико-безпековому вимірі, так і у фінансово-економічній кооперацій. Важливим документом політичної підтримки України стала Спільна декларація за результатами Саміту Україна – ЄС (липень). Політичне керівництво ЄС підтвердило підтримку територіальної цілісності та суверенітету України, ходу реформ, а також євроінтеграційного курсу. Важливо, що перезавантаження інституцій ЄС у результаті виборів до Європейського парламенту у травні 2019 р. не призвело до зміни позицій офіційного Брюсселя щодо підтримки України.

Найважливішим досягненням цього напряму стало збереження та продовження режиму санкцій ЄС проти Росії у зв’язку з окупацією Криму та військовою агресією на Донбасі. Так, у вересні було продовжено на наступні шість місяців персональні санкції проти громадян РФ, а в грудні – економічні та секторальні санкції проти РФ. Запроваджено додаткові санкції ЄС у зв’язку з актом агресії Росії у Керченській протоці. Через наявні популістські та проросійсько налаштовані урядові сили в окремих країнах ЄС утримання спільної загальноєвропейської позиції вимагало додаткових зовнішньополітичних зусиль з боку офіційного Києва у роботі з кожною з країн Євросоюзу.

У 2019 р. важливою стала посередницька допомога Брюсселя у рамках тристоронніх переговорів Україна – ЄС – РФ щодо українсько-російського контракту про транзит російського газу Україною відповідно до норм ЄС, що було досягнуто наприкінці року.

У листопаді у Брюсселі на засіданні Комітету асоціації Україна – ЄС українська сторона запропонувала розпочати переговори щодо оновлення Угоди про асоціацію. Розпочата підготовка офіційного запиту з позицією України для подальших перемовин. У ході внутрішньої імплементації УА було проведено «євроінтеграційне» засідання нового Уряду (листопад), на якому серед іншого було оновлено план заходів з виконання Угоди про асоціацію. Ухвалено рішення про необхідність укладення додаткових угод з ЄС у сфері регіонального розвитку, інтегрованого контролю кордонами, контролю за міграційними процесами та реформи юстиції. Запровадження системи управління та контролю за виконанням Угоди про фінансування Дунайської транснаціональної програми надало Україні доступ до ресурсів Європейського інструменту сусідства на реалізацію міжнародних проєктів в регіоні (5 млн євро).

ВРУ ратифікувала міжнародні угоди, які дозволити розблокувати 472 млн євро кредитних та грантових коштів від МФО на інфраструктурні проєкти в Україні. Водночас протягом 2019 р. так і не було розблоковане питання щодо другого траншу (500 млн євро) у рамках четвертої програми макрофінансової допомоги ЄС.

У 2019 р. головні результати співробітництва Україна – НАТО стосувались внутрішнього виміру реформ та адаптації, надання фінансової та дорадчої допомоги, а також збереження солідарності членів Альянсу у питанні підтримки України та протидії російській агресії. Знаковою стала березнева заява Північноатлантичної Ради у п’яту річницю окупації Криму про повну підтримку територіальної цілісності та суверенітету України, засудження спроби подальшої мілітаризації Чорноморського регіону з боку Росії.

З метою посилення співробітництва з НАТО у ході візиту Північноатлантичної Ради до України (жовтень) українська сторона офіційно звернулася з проханням щодо приєднання до Програми розширених можливостей (EOP), але ініціатива поки не знайшла згоди всіх членів Альянсу.

У грудні за результатами засідання Спільної робочої групи Україна – НАТО з оборонно-технічного співробітництва було підписано оновлену редакцію Дорожньої карти Україна – НАТО з оборонно-технічного співробітництва.

У жовтні Україна та НАТО домовились про оновлений пакет проєктів і практичних заходів НАТО з допомоги України, зокрема у рамках т.зв. «Чорноморського пакету», затвердженого у квітні. Було продовжено співпрацю з Альянсом у рамках Трастових фондів, у т.ч. розпочато процес реалізації Трастового фонду НАТО зі знешкодження вибухонебезпечних предметів та протидії саморобним вибуховим пристроям (лютий) і започатковано проєкт Ситуаційна обізнаність Трастового фонду НАТО з модернізації системи командування, управління та зв’язку ЗС України (листопад).

Україна продовжує участь в операціях НАТО у Косово та Афганістані. Втім, попри визнанння України Альянсом потенційним операційним партнером тренувальної Місії НАТО в Іраку (квітень), відповідний указ ще не був підписаний Президентом. Поки не завершено процес приєднання України до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки, попри заплановане завдання у Програмі Уряду ще на 2018 р.

Також до кінця 2019 р. не було знайдено рішення щодо розблокування Комісії Україна – НАТО на високому рівні, що блокується Угорщиною через окремі питання двостороннього українсько-угорського порядку денного.

У 2019 р. досягнуто вагомих результатів у питанні протидії російській агресії, а також консолідації міжнародної підтримки територіальної цілісності та суверенітету України, посилення тиску на Російську Федерацію у рамках різних міжнародних організацій.

На рівні ООН українські дипломатичні зусилля неодноразово мали позитивні результати. У грудні ГА ООН були ухвалені дві посилені резолюції: «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), районів Чорного та Азовського морів» (9.12) та «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь (Україна)» (18.12). У резолюціях, зокрема, з’явилось посилання на Резолюцію ГА ООН 3314 (XXIX) 1974 р., яка визначає поняття агресії, вимагається від РФ припинити політику зміни демографічної ситуації в Криму, вказується на значні порушення міжнародного гуманітарного права тощо. Крім того, завдяки роботі з міжнародними партнерами вдалося уникнути винесення Росією на розгляд РБ ООН питання норм Закону України «Про мову» (травень, липень).

У доповіді Генерального секретаря ООН щодо стану прав людини на території АР Крим та м. Севастополь (вересень) було вказано про факти порушення норм міжнародного права, утисків прав людини окупаційною владою РФ. Окремим напрямом протидії агресії, який мав вагомі позитивні здобутки у 2019 р., було притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності. На окрему увагу тут заслуговують судові та арбітражні інституції ООН. Так, у травні Міжнародний трибунал з морського права оголосив про застосування до Росії тимчасових заходів стосовно порушення нею імунітетів трьох українських військових кораблів та 24 членів їхніх екіпажів під час інциденту в Керченській протоці у листопаді 2018 р. Однак, попри рішення Трибуналу, за яким повернення повинно було відбутися протягом місяця, повернення відбулось лише у вересні у рамках двостороннього обміну, разом з іншими 11 українськими полоненими. А українські військові кораблі були повернуті Росією лише у листопаді. Українським дипломатам та юристам вдалося заблокувати намагання Росії затягнути процес розгляду в Арбітражному трибуналі, куди була спрямована справа щодо кораблів та моряків. У листопаді трибунал прийняв рішення щодо скорочення часу підготовки Меморандуму України (травень 2020 р.) з метою швидкого розгляду справи.

У листопаді також було ухвалено рішення Міжнародного Суду ООН у справі «Україна проти Росії» щодо порушення норм Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації та Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Суд відхилив заперечення Росії щодо юрисдикції Суду та дозволив перехід до розгляду справи по суті.

Результати роботи у рамках Ради Європи у 2019 р. у контексті протидії російській гібридній агресії є неоднозначними у порівнянні з минулими роками. Політичні заяви керівництва РЄ, а також окремих потужних європейських держав (Франція, Німеччина) щодо необхідності збереження членства Росії в Організації серйозно змінили ситуацію. Під час зимової та весняної сесії ПАРЄ українська делегація домоглася прийняття двох резолюцій, які засуджували агресію Росії у Керченській протоці, а також процедурно ускладнювали повернення Росії до роботи в Асамблеї без виконання зобов’язань. Однак вже влітку повноваження російської делегації були повернуті без жодних санкцій чи обмежень, що спровокувало бойкот українською делегацією осінньої сесії. Позитивною, але нечисленною ініціативою стало створення депутатської групи «Балтік плюс» у рамках ПАРЄ (Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Україна, а також окремі депутати від Великої Британії), яка ставила за мету засудження окупації Росією територій України та Грузії.

Співпраця з ОБСЄ також була спрямована на утриманні постійної уваги до проблеми російської агресії у всіх інституційних вимірах. Численні візити високопосадовців ОБСЄ, у т. ч. і старших дипломатів від Словаччини, яка головувала в Організації у 2019 р., можуть свідчити про значну увагу до проблеми. Українська делегація на щорічній сесії ПА ОБСЄ домоглася прийняття Резолюції щодо мілітаризації Росією тимчасово окупованих Криму і Севастополя, Чорного й Азовського морів (липень). Увагу до України вдалося привернути й через проведення інформаційного заходу «на полях» грудневої Ради міністрів за участю звільнених з російського полону О. Сенцова та Р. Сущенка.

Водночас на 26-й сесії Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ, що проходила у грудні у м. Братислава, цілком прогнозовано не було ухвалено жодних документів по Україні, а через російське блокування Україні не вдалось домогтись забезпечення повного виконання СММ ОБСЄ своїх функцій та розширення мандату Місії ОБСЄ на пунктах пропуску Гуково і Донецьк.

У 2019 р. активізувалась робота Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі. Її робота, зокрема, сприяла розблокуванню проведення зустрічі у «нормандському форматі» на рівні глав держав у грудні 2019 р.

Нова політична команда приділила значну увагу економізації зовнішньої політики як на рівні політичних заяв, так і на рівні урядових планів і дій, зокрема поліпшенню умов торгівлі з ЄС, відновленню торгових преференцій зі США та розвитку економічної співпраці з Китаєм. Новий уряд О. Гончарука продовжив більшість проєктів з розвитку міжнародної торгівлі, які були закладені командою В. Гройсмана. За європейським напрямом увагу було зосереджено на досягненні відповідності умовам приєднання до Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА). Наприкінці року були збільшені квоти на безмитне ввезення українськими експортерами до держав ЄС м’яса птиці.

У жовтні США відновили дію торговельних преференцій для переважної більшості українських товарів, які були вилучені з-під дії Генералізованої системи преференцій США у 2018 р.

У 2019 р. була підписана Угода про Зону вільної торгівлі з Ізраїлем (січень), проте через внутрішньополітичні обставини її не було ратифіковано Ізраїлем. Також попри попередні плани до кінця 2019 р. не було підписано Угоду про ЗВТ між Україною та Туреччиною.

У квітні ухвалено міжурядову угоду з Китаєм щодо надання Україні 30 млн дол. США у формі безоплатної техніко-економічної допомоги. Також підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо початку підготовки двостороннього плану співробітництва зі спільного будівництва «Економічного поясу Шовкового шляху» та «Морського Шовкового шляху» ХХІ століття.

Вперше на конференції країн-учасниць Конвенції ООН проти корупції (грудень, ОАЕ) було ухвалено розроблену Агентством з розшуку та менеджменту активів України резолюцію «Посилення міжнародного співробітництва у сфері повернення активів та управління замороженими, арештованими і конфіскованими активами».

Водночас у 2019 р. відчувалась нескоординованість роботи державних інституцій, які мали створити систему підтримки українського експорту та залучення інвестицій. Якщо Офіс з просування експорту активно займався проведенням торгових місій до різних країн, то діяльність Ради з міжнародної торгівлі та Експортно-кредитної агенції були майже непомітними. МЗС зосередило свою увагу на корегуванні роботи Ради експортерів та інвесторів при МЗС, а також популяризації інвестиційної привабливості України. Одним з вагомих інструментів активізації торгово-економічної співпраці є двосторонні міжурядові комісії. Втім, лише у листопаді уряд зміг перезапустити українські частини спільних міжурядових комісій та призначити їх голів. Це пригальмувало динаміку проведення засідань двосторонніх органів, частина з яких була перенесена на 2020 рік. Крім інституційної слабкості варто також зазначити й низький рівень імплементації Експортної стратегії України, яка була прийнята у 2017 р. Як доповнення та вдосконалення експертної візії було схвалено Стратегію розвитку експорту продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості України до 2026 р. та затверджений план завдань і заходів з її реалізації (липень).

Загалом за 2019 р. експорт українських товарів у порівнянні з попереднім роком зріс на 5,8% (50 млрд дол. США), а імпорт до України –на 6,3% (майже 61 млрд дол. США). Показник негативного сальдо склав 10,7 млрд дол. США. Найбільшим торговельним партнером України став ЄС, на який приходиться 41% українського експорту (20 млрд дол. США) та майже стільки ж у відсотковому плані імпорту (24 млрд дол. США).

У розрізі країн топ 15 партнерами, куди йде експорт товарів з України, є такі: Китай (7,2% від загального обсягу експорту), Польща (6,6%), РФ (6,5%), Туреччина (5,2%), Німеччина (4,8%), Італія (4,8%), Єгипет (4,5%), Індія (4%), Нідерланди (3,7%), Білорусь (3,1%), Угорщина (3,1%), Іспанія (3%), США (2%), Румунія (2%), Чехія (1,8%), Молдова (1,5%) . У 2019 р. найбільш стрімко нарощувався експорт (від 40% зростання і більше) до Австралії, Алжиру, Бангладеш, Єгипту, Ірландії, Китаю, Кувейту, Малайзії, Таїланду, Північної Македонії. Попри низькі відносні цифри, варто відмітити країни, де український експорт зріс більш ніж у два з половиною рази, а саме: Бенін, Ботсвана, Гаяна, Гватемала, Еквадор, Замбія, Камбоджа, ДР Конго, Лаос, Маврикій, Мадагаскар, Нігер, Парагвай, тощо.

Значний спад (більше 20%) експорту спостерігався до таких країн, як Аргентина, Боснія, В’єтнам, Грузія, Мальта, Марокко, Іран, Пакистан, Узбекистан, Філіппіни, Фінляндія, Чилі тощо. Крім того, незначний спад відбувся з такими важливими для України партнерами, як Болгарією, Індією, Італією, Молдовою, Словаччиною, США, Угорщиною.

Відбувалось поступове заміщення металургійної та машинобудівної продукції як переважних експортних позицій на агропромислові позиції. У 2019 р. вдалося на майже 34% наростити експорт зернових культур переважно внаслідок постачань до Китаю.

ТОП 15 найбільших імпортерів до України становлять такі країни: Китай (15,1%), РФ (11,5%), Німеччина (9,9%), Польща (6,7%), Білорусь (6,2%), США (5,4%), Туреччина (3,9%), Італія (3,4%), Франція (2,7%), Швейцарія (2,6%), Угорщина (2%), Литва (1,9%), Чехія (1,9%), Японія(1,6%), Іспанія (1,4%). Найбільші темпи зростання імпорту (понад 20%) фіксувались у відносинах з такими торговими партнерами, як Австралія, Болгарія, Грузія, Естонія, Іспанія, Йорданія, Китай, Колумбія, Литва, Марокко, Румунія, Туреччина, Чорногорія, Японія.

Найвищі показники негативного сальдо (понад 1 млрд дол. США) з іноземними країнами у 2019 р. Україна мала у торгівлі з Білоруссю (-2,2 млрд дол. США), Китаєм (-5,6 млрд дол. США), Німеччиною (-3,6 млрд дол. США), Росією (-3,7 млрд дол. США), США (-2,3 млрд дол. США), Францією (-1 млрд дол. США), Швейцарією (-1,5 млрд дол. США).

У співпраці з країнами Групи семи значну увагу Україна приділяла питанням формування спільної позиції щодо відновлення своєї територіальної цілісності та суверенітету, неприпустимості повернення Росії до складу Групи до відновлення територіальної цілісності України, залучення підтримки реформ в Україні. В торгово-економічній кооперації з-поміж держав-членів найбільшими торговельними партнерами є Німеччина, Італія та США.

Як ОПУ, так і МЗС проводили посилену роботу з Францією та Німеччиною з метою формування підтримки української позиції у рамках підготовки та проведення саміту глав держав та урядів країн Нормандського формату 9 грудня у м. Париж.

Угоди і контракти, що були підписані протягом року з Францією, носять переважно обмежений і прикладний характер, наприклад, був підписаний рамковий міжнародний договір задля втілення проєкту з модернізації системи водозабезпечення Маріуполя (29.01). Франція залишається четвертим за розміром європейським інвестором в Україну.

Політична та економічна співпраця з Німеччиною були більш активними. Однак, попри загалом позитивну динаміку двосторонніх відносин, Україні не вдалося змінити позицію Німеччини щодо проєкту газопроводу з Росії «Північний потік-2». Утім, під час контактів на найвищому рівні було погоджено, що Берлін підтримуватиме необхідність збереження транзиту газу через територію України. За безпосередньої участі ФРН угода про транзит газу була підписана 31 грудня. Німеччина залишається одним з головних торгових партнерів України.

Відносини з США носили стратегічно важливий характер. Вашингтон неодноразово на різному політичному рівні висловлював підтримку Україні, в т.ч. у контексті нових форм російської агресії в Керченській протоці, а також російської «паспортизації» в ОРДЛО. Окремо слід зазначити вагому роль США у перешкоджанні Росії та окремим країнам ЄС у реалізації проєкту «Північний потік-2», зокрема шляхом запровадження у грудні санкцій проти компаній, які реалізують цей проєкт. Підтримка України у сфері оборони та безпеки зросла у 2019 р. Серед іншого, було погоджено продаж Україні Javelin на суму 39 млн дол., а також збільшення асигнувань в оборонному бюджеті США на підтримку України (300 млн у 2020 р.). У контексті енергетичної безпеки підписано тристоронній Меморандум з питань енергетики між Україною, США та Польщею. Водночас у 2019 р. Україна опинилась в епіцентрі внутрішньополітичної боротьби в контексті підготовки до виборів президента США, що негативно впливало на динаміку українсько-американської співпраці (наприклад, затримка безпекової допомоги Україні).

Канада є одним з найбільших адвокатів України на міжнародних майданчиках, зокрема в НАТО, ООН, на рівні Групи семи. Варто зазначити, що у координації із США та ЄС у березні Канада ввела найбільший з 2014 р. санкційний пакет щодо Росії через військову агресію в Керченській протоці. У 2019 р. головною подією у двосторонніх відносинах з Канадою стала Конференція з питань реформ в Україні у м. Торонто. Канада надала новий пакет підтримки реформ в Україні урозмірі 45 млн дол. США. Також у березні було прийняте рішення про розширення і продовження місії військового навчання «Unifier» до березня 2022 р. Загалом, попри незначні обсяги торгівлі та її спад у 2019 р., позитивним моментом є збільшення частки українського експорту до Канади як результат укладеної угоди про зону вільної торгівлі.

Українсько-британський діалог у 2019 р. був зосереджений на формуванні майбутніх рамок двосторонніх відносин з урахування результатів Брекзіт, зважаючи на фокус Лондона на пошуку шляхів та нормативних форм завершення політичного «розлучення» з ЄС. Інтенсивні перемовини України з Великою Британією дозволили вийти на проєкт нової повноцінної угоди, що може бути укладена у 2020 р. Британія є третім за розміром інвестором в українську економіку із загальним обсягом інвестицій майже 2 млрд дол. США. Як і Канада,Велика Британія є вагомим контрибутором у тренування українських військовослужбовців (програма «Орбітал»). Крім того для підтримки реформ в Україні на наступний рік Великобританія анонсувала виділення понад 37 млн фунтів. У 2019 р. був підписаний Протокол про міжнародні автотранспортні перевезення.

У 2019 р. велася співпраця з Японією як безпосередньо на двосторонньому рівні, так і на рівні агенцій ООН, які реалізують проєкти в Україні (ПРООН, УВКБ ООН, ЮНІСЕФ та ЮНОПС). Урядом Японії виділено 2,82 млн дол. на задоволення гуманітарних потреб. У торговельній сфері відмічалось пожвавлення як у розрізі імпорту, так і експорту при загальному обсязі товарообігу в 1,2 млрд дол. США. Протягом року були підписані різноманітні угоди стосовно протидії легалізації (відмиванню) доходів, про надання Уряду України гранту непроєктного типу на закупівлю спеціального обладнання для Національної суспільної телерадіокомпанії України тощо.

Аналіз розвитку двосторонніх відносин з Італією у 2019 р. свідчить, що попри окремі проблемні питання, пов’язані з проросійською налаштованістю частини впливових політичних сил Італії, італійська сторона продовжувала декларувати підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, а також продовження санкційної політики ЄС щодо РФ. Загальний обсяг торгівлі між Україною та Італією за 2019 р. склав 4,48 млрд дол. США з незначним падінням українського експорту.

У відносинах із сусідніми державами Президент України В. Зеленський вбачав пріоритетний напрям зовнішньої політики та спрямовував роботу зовнішньополітичної команди на встановлення з ними добросусідських і партнерських відносин.

Країни Вишеградської групи висловлювали постійну підтримку територіальній цілісності України. Польща надавала вагому підтримку Україні під час свого непостійного членства у РБ ООН у 2018-2019 рр. Словаччина як головуюча держава в ОБСЄ у 2019 р. значно долучилася до підтримки українських зусиль щодо протидії російській агресії. У торгово-економічній сфері всі країни В4 входять до двадцятки найбільших імпортерів та експортерів (майже 17% сукупного товарообігу припадає на країни В4). Утім, за рік не було проведено засідань міжурядових комісій з економічного співробітництва. Гострим у 2019 р. залишалось питання надання Польщею недостатньої кількості дозволів на міжнародні вантажні автомобільні перевезення для українських перевізників. Водночас зі Словаччиною вдалося підписати Декларацію щодо умов використання повітряного простору СР відносно Міжнародного аеропорту «Ужгород» та збільшити кількість рейсів, а також Угоду про внесення змін до Угоди між Україною та СР про місцевий прикордонний рух від 2008 р.

Відбулися значні зміни у політичному діалозі з Польщею. У вересні 2019 р. Київ зняв мораторій на проведення пошукових робіт у місцях польських поховань. Варшава у відповідь висловила готовність відновити пошкоджений вандалами український пам’ятник у Підкарпатському воєводстві.

Пори позитивні очікування у 2019 р. не вдалося вийти на комплексне врегулювання двосторонньої українсько-угорської суперечки щодо мовних норм українського законодавства. На цьому тлі угорська сторона продовжила практику блокування діяльності Комісії Україна – НАТО. У т.ч. і через блокування угорської сторони, Україні не вдалося відновити повноцінну участь у форматі В4+Україна.

Румунія залишається важливим партнером у підтримці територіальної цілісності та суверенітету України, а також входить до двадцятки торгових партнерів України. У 2019 р. була укладена важлива міжоператорська угода газотранспортних компаній двох країн. Водночас пробуксовує ухвалення Протоколу про співробітництво в галузі освіти та не виправдались сподівання про запуск залізничного сполучення за маршрутом Чернівці – Сучава.

Політична криза, яка супроводжувала Молдову у 2019 р., не дозволила вийти на значні результати двостороннього характеру. Втім, політична позиція Молдови була помітною під час виголошення спільних політичних позицій у рамках ініціативи Східне партнерство, а також у рамках ГУАМ.

З Грузією, що, як і Молдова, є учасницею ГУАМ, Україна розвивала стабільні політичні контакти. У травні укладено Протокол між урядами України та Грузії про внесення змін до Угоди про вільну торгівлю від 9 січня 1995 року. Протокол створює умови для застосування у двосторонній торгівлі положень Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Переважно економічна спрямованість була притаманна й українсько-білоруським відносинам. Помітною подією стало проведення 2-го Форуму регіонів України і Білорусі, який пройшов за участі очільників держав у Житомирі (жовтень). У рамках форуму підписано низку двосторонніх документів, а також укладено 40 комерційних контрактів на загальну суму понад 500 млн дол. США.

Важливою була співпраця з країнами Балтії, стратегічними союзниками в питаннях протидії російській агресії та підтримки євроінтеграційних перспектив України. Восени в ПАРЄ створена депутатська група «Балтік плюс», яка об’єднала делегації, що не готові миритися з поверненням Росії до асамблеї. Важливими темами двосторонньої співпраці з країнами Балтії є розвиток цифрових технологій, кібербезпека, агропромислова кооперація. Серед іншого, Україна і Литва підписали Декларацію про розвиток стратегічного партнерства на період 2020-2024 рр., а також Декларацію про наміри у сфері кібернетичної безпеки. У Таллінні під час офіційного візиту української делегації було підписано меморандум про співпрацю в IT-секторі між Міністерством цифрової трансформації України й Міністерством з міжнародної торгівлі та інформаційних технологій Естонії. За результатами візиту Президента В. Зеленського до Латвійської Республіки було підписано Меморандум про взаєморозуміння між міністерствами юстиції.

На рівні країн Північної Європи зберігається єдність у підтримці України та протидії російській агресії. У 2019 р. посилилась допомога країн регіону у реалізації гуманітарних проєктів на Донбасі. Фінляндія виділила додаткових 600 тис. євро на розмінування територій. Суттєву допомогу надають Швеція та Норвегія. Однак, результати і співробітництво з Ісландією повністю відсутні.

У регіоні Західних Балкан найбільший рівень політичного діалогу і співробітництва спостерігався з Хорватією, Албанією та Словенією. Зокрема, як члени НАТО, ці країни надавали практичну допомогу у рамках проєктів з гуманітарного розмінування та здійснення реформ за стандартами Альянсу. Важливо, що в контексті головування Хорватії у Раді ЄС у першій половині 2020 р. офіційний Загреб підтвердив свою підтримку членства України в ЄС та НАТО, а також солідарність у протидії російській агресії. Підтримку висловила й офіційна Тирана у контексті підготовки до головування в ОБСЄ у 2020 р. Було підписано Угоду про співробітництво в сфері туризму між урядами України та БіГ. Найкращі показники зростання торговельно-економічного співробітництва були з Північною Македонією і Чорногорією (вдвічі), а найбільші обсяги товарообігу зафіксовані із Сербією і Словенією.

Значно активізувались функціональні відносини на міністерському рівні з країнами Близького Сходу. Протягом року були підписані різноманітні меморандуми, протоколи та угоди з Кувейтом, Катаром, Марокко, ОАЕ, та Тунісом у сферах фінансів, юстиції, освіти, АПК тощо. Головними торговельними партнерами України в регіоні залишаються Єгипет, Саудівська Аравія та ОАЕ з тенденціями до збільшення товарообігу. Значно збільшився експорт до Катару (на 25%), Кувейту (на 130%) та Оману (на 34%).

Чорноморський регіон не мав значної уваги у 2019 р., окрім сфери безпеки, що відобразилось і на результатах зовнішньої політики України в цьому напрямі. На грудневому саміті глав урядів держав-членів ОДЕР-ГУАМ було домовлено про практичну реалізацію зони вільної торгівлі та про наміри між митними адміністраціями держав-членів ГУАМ щодо взаємного визнання Уповноважених Економічних Операторів.

В інших регіонах, особливо географічно віддалених – Центральна Азія, Південна Азія, АТР, Субсахарська Африка, Латинська Америка – Україна продовжувала дипломатичну роботу щодо лібералізації контактів між людьми та бізнес зв’язків. У 2019 р. набрали чинності два міжнародні договори України зі Співдружністю Домініки та Північною Македонією щодо скасування візових вимог для дипломатичних та службових паспортів. Також укладено шість міжнародних угод у сфері спрощення режиму поїздок громадян (Колумбія, Еквадор, Маршаллові острови, Монголія, Аргентина та Шрі-Ланка). Ратифіковано протоколи про внесення змін до конвенцій про уникнення подвійного оподаткування (Кіпр, Туреччина, Сінгапур) та Угоди про уникнення подвійного оподаткування (Малайзія).

Серед країн Центральної і Південної Америки та Карибського басейну найбільш активний діалог Україна вела з Бразилією. У квітні було підписано спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин зі Співдружністю Домініки, у вересні – з Гренадою та Сент-Вінсент і Гренадінами. Кількість торгово-економічних партнерів України у регіоні зросла від 21 у 2018 р. до 25 у 2019 р. У червні КМУ розпорядився здійснити добровільний внесок України у фонд ОАД у сумі 40 тис. дол. США як постійного спостерігача з метою розвитку співробітництва з державами Північної та Південної Америки. Протягом року підписані двосторонні документи на рівні ТПП та міст.

Країни Південної Азії є найбільшими імпортерами української сільськогосподарської продукції. Лідером торгово-економічної співпраці залишається Індія, на яку припадає близько 7% всього українського експорту АПК. Позитивним є налагодження взаємин на рівні парламенту та уряду з Афганістаном. За результатами першого засідання міжурядової комісії з торговельно-економічного співробітництва було підписано відповідний протокол. Відновлено активний діалог із Бангладеш щодо питання міграції.

Сфери багатостороннього співробітництва у 2019 р. значних здобутків не мали. У контексті міжнародних зобов’язань у сфері зміни клімату Україна зосередилась на виконанні внутрішніх завдань відповідно до Угоди з ЄС. У сфері ядерного нерозповсюдження Україна продовжила виконання зобов’язань. Питання захисту прав людини фокусувалися на справах у міжнародних судах проти РФ та на забезпеченні прав людини в окупованому Криму та на Донбасі. У сфері забезпечення міжнародної безпеки Україна зосередилась лише на діяльності у рамках ООН та НАТО.

У сфері публічної дипломатії у 2019 р. МЗС реалізувало понад 300 заходів, зокрема 190 іміджевих проєктів, у рамках бюджетної програми у частині міжнародного позитивного іміджу України. Почав реалізацію проєктів, переважно культурного характеру, Український інститут. Понад 100 українських експертів, громадських діячів і митців за бюджетні кошти відвідали міжнародні заходи та представили свої позиції чи проєкти. Однак, станом на кінець 2019 р. так і не було підготовлено Стратегію публічної дипломатії, яка вже не один рік готується в МЗС. Спільно з Громадською радою при МЗС було проведено двосторонні експертні форуми зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Білоруссю. У співпраці з партнерськими організаціями забезпечено візити до України іноземних журналістів.